Битва за Авдіївку

Кирило Данильченко / LB.ua

Операція охоплення Авдіївки напрошувалася давно: росіянам не вдавалося штурмувати в лоб численні багаторічні позиції на Промці, Виноградниках (приватне садове товариство), «Царському полюванні» (колишній елітний розважальний комплекс); випади від Водяного вони здійснювали ще влітку. Щоправда, безуспішні. Але коли це зупиняло кремлівських божевільних?

Пригадуєте, тоді на північ від Водяного колона наскочила на опорник морпіхів 36 бригади. Без артилерійської підтримки. Ішли, не розгортаючись у бойові порядки.

Наша морська піхота розмотала їх «Джавелінами» і мінами – убили 5 машин і Т-80БВ.

Плани супротивника цілком очевидні: наші дрони кружляють над Донецьком, потім туди прилітають великі калібри – січуть залізницю, склади та розташування. Дістаються і керовані снаряди для вузлів зв’язку і кунгів. Заходить і містер HIMARS.

Питання вже не в репутації – у стійкості фронту, оскільки Сили оборони атакують і на лівому березі Дніпра, і під Роботиним – Вербовим, і тиснуть за залізницею Бахмута.

Потрібно дати раду з обстрілами Донецька, бо це великий логістичний вузол.

Цього разу вирішили і підкинути дров з півночі до залізниці, і атакувати безпосередньо поблизу “Царського полювання”, щоб зв’язати боєм резерви – аби не допомогли військам у горловині виступу.

Цілком логічно: який сенс атакувати багаторічний фронт, якщо можна обійти його і взяти під контроль лінії постачання?

Росіяни, звичайно, вивалюють нескінченні історії з бетонними дотами й укріпрайонами в секторі, щоб виправдати невдачі протягом 19 місяців. На жаль для них, в Авдіївці якщо й були ВОП з дотами, то тільки в другій лінії, неможливо затягнути на промку чи садове товариство міксер з краном.

Тому жодних багатоповерхових бункерів не існує – щонайбільше технічні ходи коксохіму, укриття Авдіївки й опорні пункти по лінії.

Природно, мінні поля, бліндажі, щілини, підвали та ліктьова система вогню, коли із сусідніх опорників створюють кілбокси на місці. Саме тому бої за промку та Виноградники не увінчалися успіхом для противника впродовж багатомісячних боїв АТО/ООС.

Усе ще вкрай важко побороти грамотно підготовлену оборону, що спирається на артилерію за щільною забудовою, з контрбатарейними радарами, польотами дронів-очей і баражувальними боєприпасами.

Але й з півночі оминати Авдіївку непросто – там залізниця на коксохім, що йде через станцію Бердичі. Біля її насипу – різні бетонні зливи й укриття, які використовують команд FPV-дронів, ПТРК-групи, коригувальники.

А сам фронт спирається на систему трохи висунутих очей і секретів. Коксохім, технічні ставки і 40-метровий терикон створюють природні перешкоди для атаки в цьому секторі.

Причому сам терикон не використовують як опорний пункт – порода та його плоска верхівка перетворюють усе на болото за будь-якого дощу. Плюс там немає природних укриттів: дерев, кущів, лише мертва порода.

Тобто реально перебувати на авдіївському териконі, щоб запустити птаха з руки або розгорнути камеру, але не дуже, щоб у цій його липкій каші розмістити хоча б станкові гранатомети, ПТРК і постачати їх.

Росіяни ж вирішили, що осідлати панівну висоту – гарна ідея: між технічними ставками і відвалами, по прострілюваній дорозі пустити колону, не розгорнувшись навіть у бойові порядки. Чому б і ні?

Що може піти не так?

10–13 жовтня противник ударив після потужної артпідготовки та десятків вильотів армійської авіації.

Одночасно намагався розширити плацдарм від Пісків до Первомайського і наступав від Водяного на південній ділянці, обходячи Тоненьке та Північне.

На північному напрямку намагалися захопити терикон, прорватися через полотно залізниці й оминути Бердичі, також прикриті ланцюгом ставків, притиснутися між станцією та Новокалиновим.

Широко використовували частини ДНР, добре знайомі із сектором: “Спарту”, “Кальміус”, “П’ятнашку”. Плюс посилення росіян – 114-ту та 9 ОМСБр. Разом щонайменше п’ять бригад, включно з підтримкою, до чотирьох батальйонів брали участь у прямих штурмових діях.

Коли відразу (ще за лінією бойового зіткнення противника) ворог утратив техніку через наші арту, дрони, бо росіяни наполегливо ігнорують навіть радянські настанови виходу на рубежі розгортання та атаки, збиваються докупи колонами, то вперед пішли штурмові групи в стилі Бахмута.

Для цього використовували численні підрозділи резервістів і ТрО колаборантів – моторизовані частини з примусово мобілізованих.

Коштувало це дуже дорого: два батальйони, по суті, перестали існувати, в одному комбат загинув, в іншому зазнав поранення, уціліли – без поранень, контузій – лише частина управління і тилу. У лікарнях Донецька аншлаг, росіяни залучають медиків-добровольців з РФ.

Більшість техніки уразили ще на етапі висування: під териконом вибили в колоні два танки, чотири броньовані «Урали», розмотали півтора десятка БТР і БМП. Останній «Тигр» підстрелили під самим підніжжям терикона.

Штурмові групи росіян заскочили на плоску, як стіл, верхівку і потрапили під щільний обстріл мінометів і 155 мм артилерії. Там їх і прикінчили після флангової контратаки – частково нагорі, частково в сусідньому насадженні, на териконі вони залишалися менш ніж добу.

Ось так, експериментально з’ясували, чому тупі укропи з 2014 року не зробили там укріпрайону. Навколо терикону розширили сіру зону, звідки вийшли наші передові групи, але взяти територію під контроль не змогли.

На півдні схожа ситуація: останні знищені машини росіян – у напрямку балки Тонкої, коли ворог намагався охопити село; просто в полі забили три танки та численні бронемашини. Об’єктивний контроль підривів на мінах, ураження з ПТРК і FPV-дронами.

Навпроти “Царського полювання” ворог захопив мережу секретів і передових спостережних пунктів, але його зупинили наші бронегрупи, опрацювали касетними снарядами, “Градами”. Там також зазнав чималих втрат.

Бо вкрай непросто забезпечувати і закопувати себе в землю, підносити воду й евакуювати поранених під обстрілом одночасно з флангів і великими калібрами з глибини.

Звісно, це була не легка прогулянка: маємо вбитих і поранених артою, загиблих у стрілецьких боях і на НП від танкового вогню.

Артилерія противника працювала три доби, і заткнути її (бо стволка спиралася на численні запасні позиції за щільною забудовою) не вдавалося. Численні вильоти авіації, крилаті бомби, удари штурмових гелікоптерів – класична загальновійськова операція.

Можливо, з прицілом на результат, як на Луганщині – невеликі успіхи то там, то там, фланги, а потім поступове продавлювання, незважаючи на втрати.

Але в противника понад 150 забитих танків, БТР, БМП, бронемашин, вантажівок, кунгів. Ігнорувати це неможливо.

З ураженими у глибині цілями – під 200 одиниць знищеної, пошкодженої та покинутої техніки, добитої.

Жахливі втрати, нічим не гірші за Вугледар і знамениту невдалу спробу форсувати Донець під Білогорівкою.

Позиційний глухий кут на долоні: механізовані групи з гарячих 80-х років минулого століття не можуть подолати маневрову оборону з дронів, високоточних снарядів САУ та баражувальних боєприпасів. Поки що не можуть.

Напруженість спала, але бої в секторі тривають.

Очевидно, що атаки триватимуть – на кону багато чого, а Авдіївка – стратегічна для нас позиція, щоб контролювати вогнем головне місто в регіоні, на яке спираються ворожі сили.

Джерело

 

На заставці: 110 окрема механізована бригада ім. генерал-хорунжого Марка Безручка воює на Авдіївському напрямку. Фото: 110 ОМБР ім. генерал-хорунжого Марка Безручка

Автор

Кирило Данильченко