Де політика Перемоги?
Бачу дуже тривожні симптоми у парламентській тяганині останніх тижнів.
І це на тлі загострення бойових дій, активізації ворога, якого героїчно стримують ЗСУ. На тлі непереконливих результатів на міжнародній арені – коли ми очікуємо на переговори про членство у ЄС.
Це симптоми того, що звичні для влади методи діяльності втратили ефективність. Бурлеск, окозамилювання, імітація діяльності, відосіки – а в результаті кількість тривожних сигналів лише зростає.
Щоб Україна виграла війну, а за тим і мир, ВЛАДА МАЄ ЗМІНИТИ ПІДХІД до реальності і способів упливу на неї. А саме – відмовитись від небезпечних і шкідливих звичок та уявлень:
1. «Щоб корова давала більше молока, її треба більше доїти і менше годувати».
Такий підхід влади до економіки – через здирництво, перевірки, непрогнозовані зміни законодавства – веде лише до банкрутства. Допомога союзників не буде вічною.
Гроші прийдуть лише як інвестиції. А попередні два принципи регулювання їх унеможливлюють.
2. «Якщо десь щось погано лежить, його треба забрати, щоб лежало добре».
Відбирати ресурси у місцевого самоврядування – «це вже було». Централізацію під гаслами «внизу все розкрадають» провели в 1990х, – тоді, коли сусіди проводили децентралізацію.
У результаті сусіди – в ЄС і НАТО, а ми … гхм… виконуємо домашню роботу. Але при цьому руйнуємо основу стійкості, яка дозволила Україні вистояти під час і ковіду, і перших тижнів вторгнення.
3. «Хто як обзивається – сам так називається».
Дипломатія спецефектів, нарочито хамуватої поведінки з позицій «ви всі нам винні» збанкрутувала пів року тому.
У Вільнюсі владі дали ляпаса. Дали відчути біль, аби прийшла до тями. Не дійшло. На жаль, новим правилам поведінки вчитимуть всю країну, а не лише владу. Хіба що країна допоможе владі засвоїти урок швидше (див. далі).
4. «Гроші дайте – і ні про що не питайте».
Пущені на вітер майже 1 млрд дол у оборонних закупівлях за контрактами, які не були виконані. Знамениті яйця по 17, дороги нізвідки в нікуди…
Інвестиційна політика держави має спиратись на механізми гарантій ефективності. На прозорість процедур, бюджетні кредити замість роздач, свобода слова і права опозиції для контролю з боку суспільства.
Дуже популярна теза про “переведення економіки на воєнні рейки” – це також про державні інвестиції і пріоритети у використанні бюджетних ресурсів. Вигадувати велосипед не треба – треба вчитися ним користуватися, і швидко.
5. «У кожного свій фронт, і не вказуйте, що робити».
Насправді, фронт – один. Лінія боєзіткнення з ворогом.
Все інше – це або робота на допомогу фронту: домобілізаційна підготовка, тренінги/курси такмеду/БПЛА, волонтерство, допомога підприємствам ВПК тощо, або відволікання ресурсів («вечерінкі», «сєріали», «нові телеканали», «гумористичні контрнаступи» та інші способи прожигання життя), яке немислиме у воюючій країні..
Інформаційна політика має бути спрямована не на замовчування корупції у ЗМІ, не на восхвалення влади, не на маскування проблем – а на розуміння кожним і кожною, де і як можна допомогти саме сьогодні. У війні проти переважаючого ворога переможемо, якщо віддача від усіх буде максимальною.
Навколо цього має бути побудована справжня єдність: навколо зусиль для Перемоги і підтримки ЗСУ.
Тільки так ті, хто не на фронті, зможуть дивитись фронтовикам у вічі. І розриви між групами в суспільстві, про які дедалі більше говорять психологи і соціологи, не будуть настільки нездоланними і небезпечними.
Що робити в цій ситуації?
Вмикати здоровий глузд і висловлювати позицію.
У соцмережах – активно залучати однодумців.
На зустрічах з представниками влади – доводити позицію до них.
У щоденному житті, і це найголовніше – працювати на Перемогу самим і залучати ближніх.
