Дрони Шредінгера
Шмигаль оголосив, що уряд витратив на закупівлю БПЛА цьогоріч 40 млрд грн. Це більше 1 млрд дол США.
Беремо середню ціну хорошого fpv у 500 дол. За цей бюджет можна було купити понад 2 млн одиниць fpv. І спалити на глибину у 10 км від фронту кожну ворожу одиницю техніки, арти, броні, і ще би на декілька свіжомобілізованих Красних Армій залишилося.
Або купити понад 350 000 мавіків-3 чи більше 20 000 Punisher, чи понад 10 000 шарків.
У звʼязку з цим у мене єдине запитання: де вони? Вони – це гроші або дрони.
І, повторюся, якщо держава виділила 1 млрд дол США на БПЛА, чому на них досі збирають волонтери?
* * *
Як повідомляє Drone Іndustry Іnsights, світовий ринок дронів за продажами 2022 року складав 30,6 млрд дол США. Згідно з Insider Intelligence, світова індустрія дронів у 2023 зросте на 66.8%, загалом усіма компаніями в поточному році буде вироблено понад 2.4 млн одиниць.
Компанія DJI, яка створена 17 років тому, зараз контролює понад 70% світового ринку дронів.
Оскільки Шмигаль розповідає, що українська влада викуповує 60% виробництва дронів світового лідера, то хтось бреше: або світова статистика, або український уряд.
У мене вся стрічка завалена запитами з критичним пошуком дронів для ЗСУ.
Чи їм потрібно звернутися до друзів Єрмака?
Спочатку анекдот. А потім поговоримо за серйозне.
Йде дощ. Екіпаж танку ремонтує трак. Втомлені. Злі. Брудні. Зненацька біля них зʼявляється чарівна фея. Уся така красива, в білому.
– Що ви робите, танкісти? – Питає чарівниця.
– Не бачиш, чи що? Єбем@сь! – Відповіли злі військові.
– А хочете по справжньому поїб@тись? – Спитала фея та грайливо підморгнула.
– Звичайно ж, хочемо!!! – Радісно відповіли танкісти.
– Та запросто! – Фея хлопнула в долоні, і у танка відвалилася башта.
Голова уряду нашої країни заявив, що за минулий рік витрачено аж сорок мільярдів гривень на закупівлю БПЛА. Немаленька сума. Дуже немаленька. Трохи більше одного мільярда доларів США. Але хотілось би почути від Премʼєр-міністра розмір суми, яку додатково змушені були потратити військові, щоби допиляти деякі зразки дронів до бойового стану. Бо дуже часто трапляється така історія.
Дзвонить військовий побратиму.
– Братан, привіт. Нам видали ударні дрони (наприклад) «Котигорошко». Аж чотири штуки. Що скажеш?
– Гівно! Не літає. Вірніше, літає. Але в один бік.
– Тобто?
– Ну ця хреновина, яка коштує як чавунний міст, летить в один бік і не повертається.
– Хм! Дивно. А нам на навчаннях казали, що він стійкий до РЕБ. Навіть тестували на полігоні.
– До сраки їх тести. То для самозаспокоєння. Головний тестувальний майданчик, сам знаєш, де. Але туди мало хто виїжджає з виробників. Навіть не думай летіти в тій комплектації, яку видали. Проєб@ш дрон на раз, два.
– Блін. І що нам робити? Командування вимагає вже сьогодні розфігачити бліндаж на відстані сім км.
– Ну що тобі робити, хз. Але май на увазі, щоби більш-менш мати надію, що полетиш та не втратиш дрон, тобі потрібно. Записуй. – І далі йде довгий та, що головне, коштовний список переробок.
І потім командири взводів і рот починають бігати по стінах та стелі, вирішуючи питання переробки дрона, але це вже за власний та волонтерський кошт. І так майже постійно. Гарно, коли є хтось, хто може підказати. Хто вже мав справу з цією військовою технікою. А часто буває зовсім по-іншому. Отримавши дрони, хлопці наступного ж дня їдуть на бойовий виїзд, вважаючи, що у них в руках сучасна та, що головне, надійна техніка. І одразу втрачають борт (до побачення, мільйон гривень). Російський РЕБ задавив пташку. Бійці чухають потилицю, згадують, що їм казали на навчаннях, що все мусить бути верівел, і наступного дня беруть другий борт із отриманих. Ну може, випадковість, та й вони стійкі до РЕБ. Таке ж казали. Тим паче цілі є. Командування вимагає їх знищити. Значить, летимо. І наступного дня прогнозуємо втрачають ще один дрон. Ще один мільйон тю-тю. Військові починають голосно матюкатись. Як так? Якого хера? Розповідали одне, а насправді виходить повна срака. Ще тепер і паперового геморою в обидві руки та повні кишені зі списанням втраченого майна.
А потім бійці випадково дізнаються, що насправді борт дуже сирий, і щоби він літав, треба витратити на нього додатково туєву хучу грошей. Але вже волонтерсько-своїх. Ба більше, виявляється, що є маленькі технічні контори, які знають як зробити так, щоб той довбаний «Котигорошко» чи «Петрік Пʼяточкин» літав і виконував те, що від нього чекають. І у них давно є технічні рішення, але… Їх ніхто не слухає і, відповідно, не допускає до обговорення вирішення живучості бортів. Коротше. Збирай гроші та вези їм борт. Тоді буде у тебе дієвий інструмент для виконання бойових завдань.
Не хочеться про це думати, але тим не менш думаєш все частіше та частіше. Іноді складається враження, що комусь нагорі вигідно, щоби борти втрачались. В такому разі це нові замовлення виробникам. А значить постійне освоєння величезних грошей. І напевне традиційні та, відповідно, постійні відкати. Хоча… Щоби під час війни… коли країна вмивається кров’ю… якась потвора з великими погонами… десь там в Міністерстві… Ні! Не хочу про це думати.
(Усі співпадіння з реальними історіями геть вигадані).
P.S. Уявляю ситуацію, коли танкісти отримали танк у якого треба:
– поміняти гармату, бо та, що є, стріляє, але максимум на півтора кілометри;
– поміняти двигун, бо цей взагалі не тягне;
– замовити через волонтерів динамічний захист, бо танк прийшов без нього.
Ну і так далі… Але це мало кого хвилює. Вам держава видала танк? Видала! Тому вперед. В атаку!
Фото: 17-та окрема танкова Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка
