Колонка опублікована на сайті «Українська правда»

Щотижня СБУ інформує про нові факти співпраці з ворогом представників УПЦ МП, які тримають схрони зброї, розповсюджують заборонену літературу, моляться за Путіна, складають списки патріотів і передають їх окупантам, мають нагороди РФ і працюють під прикриттям у рясах.

Московські попи відмовляються відспівувати загиблих на фронті героїв, працюють навідниками, що здають ворогу чутливу інформацію про нашу інфраструктуру і військові об’єкти та виправдовують РФ, яка розв’язала страшну війну проти України.

Здається, які ще потрібні факти, аби назавжди заборонити цю філію ФСБ? Але й досі РПЦ комфортно почувається в Україні. Маючи покровителів у найвищих владних кабінетах.

Нещодавно голова ВРУ Руслан Стефанчук дав інтерв’ю “Радіо Свобода”, в якому голослівно заявив, що наразі в парламенті немає голосів на прийняття так званих церковних законів.

Одкровення пана Стефанчука викликали обурення в суспільстві й серед самих депутатів. Насправді немає не голосів, а політичної волі Банкової. Саме від її настроїв і позиції залежить порядок денний нинішнього парламенту.

Очевидно, що мова йде не про релігійний контекст – наразі це питання національної безпеки України. Що підтверджують і численні кримінальні провадження, відкриті СБУ за фактом колабораціонізму московських попів.

І тому це історична місія нинішнього складу парламенту – припинити існування ідеологічної організації країни-окупанта в Україні.

Саме тому в листопаді 2022 року “Європейська солідарність” разом із колегами з інших фракцій зареєструвала законопроєкт про заборону РПЦ на нашій території.

На кожній погоджувальній я як співголова фракції вимагаю винести цей проєкт у порядок денний сесії.

Але робота ВР зараз не публічна, тож суспільство навіть не здогадується, яку позицію займають депутати з різних питань. А спікеру тому легко маніпулювати про відсутність голосів.

Трохи передісторії.

На початку великої війни ВРУ об’єктивно була зосереджена на потребах ЗСУ. Тоді пан Стефанчук заявив, що церковні питання надто контроверсійні та чутливі – вони можуть розколоти суспільство. Тоді як єдність є запорукою виживання України. А до законопроєктів у сфері релігії ми дійдемо згодом. Але це “згодом” надто затяглося.

Отже, майже рік тому ми зареєстрували проєкт Закону “Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій” №8221.

Він передбачає заборону РПЦ і її структурних підрозділів на території України та врегулювання ситуації в українському православ’ї відповідно до Томосу Вселенського Патріарха, наданого 6-го січня 2019 року.

Законопроєкт пропонує й заборону релігійних об’єднань, які входять до складу РПЦ. І, що надзвичайно важливо, припинення всіх правочинів, пов’язаних із використанням майна, між резидентами України та іноземними релігійними організаціями, власниками яких є РПЦ. Ну не повинна московська церква володіти українськими святинями й окупувати Лаври!

Наш законопроєкт був підтриманий профільним гуманітарним комітетом ВР, де більшість складають “слуги”.

В грудні президент Зеленський провів РНБО, присвячену безпековим викликам, пов’язаним з УПЦ МП, і дав доручення уряду розробити законопроєкт для судового врегулювання проблеми. Записав відео для марафону. А потім Служба навіть нагрянула в Києво-Печерську Лавру й затримала Пашу Мерседеса.

Правда, очільник Лаври комфортно перебуває в своєму маєтку під заставою. На відміну від розвідника Романа Червинського, якого тримають у СІЗО. Тому історія з Павлом Лебедєм поки більше схожа на черговий серіал, аніж на політичну волю припинити діяльність РПЦ.

На початку 2023 року, на виконання рішення РНБО, уряд зареєстрував свій проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій” №8371, який за змістом значно лояльніше ставиться до існування РПЦ в Україні.

Даний законопроєкт передбачає обмеження діяльності релігійних організацій, які афілійовані з центрами впливу, що знаходяться за межами України та здійснюють агресію проти України. А також припинення діяльності релігійної організації в судовому порядку за позовом відповідного органу виконавчої влади чи прокурора.

Урядовий законопроєкт також був оперативно розглянутий профільним парламентським комітетом. Примітно, цей проєкт підтримали і представники Всеукраїнської Ради Церков, які не наважилися дати схвальну оцінку проєкту опозиції.

Здається, що ще потрібно? Є м’який урядовий законопроєкт, підтриманий профільним комітетом, де більшість складають депутати від фракції “Слуга народу”, схвальна оцінка Всеукраїнської Ради Церков. Але жодна з релігійних законодавчих ініціатив 10 місяців не виноситься на розгляд парламенту.

Ключовою причиною є не відсутність голосів у парламенті, а відсутність політичної волі Зеленського та його Офісу, які не ухвалили остаточне рішення, що робити з РПЦ.

В ОП й досі панує маніакальне несприйняття попередників, а ПЦУ там вважають “церквою Порошенка” й вагаються, чи варто її посилювати.

У 2019 році команда нинішнього президента відверто знущалася над гаслами свого опонента “Армія. Мова. Віра”, пропонуючи суспільству легкі відповіді на питання війни і миру.

Час довів, що без сильної Армії неможливе саме існування України, а фундамент держави базується на патріотизмі й повазі до нашої історії, традиції та культури.

Щодо Мови – в суспільстві теж дійшли консенсусу стосовно її важливості, нарешті усвідомивши лицемірну й кровожерливу ідеологію “русского мира” про “границы России там, где есть русский язык”.

Якщо ж говорити про Віру, то новітня історія помісної православної української Церкви почалася з Томосу, отриманого завдяки зусиллям попереднього президента.

В 2019 році нова влада заблокувала процес переходу парафій у ПЦУ. Й не лише через нелюбов до Порошенка та неприємні їм асоціації з Томосом. На Банкову прийшли адепти РПЦ. Тодішній перший заступник глави ОП, кварталівець Сергій Трофімов, який відповідав за регіональну політику, був вірним РПЦ й навіть прислужував митрополиту Онуфрію. Так само прихожанином РПЦ був тодішній глава СБУ Іван Баканов.

Прихожанами УПЦ МП залишаються й інші високопосадовці в уряді та парламенті.

На Банковій донедавна обговорювали безумні сценарії про новий Томос. Мовляв, треба об’єднати ПЦУ і РПЦ в нову УПЦ і отримати Томос, де буде підпис і прізвище Зеленського. ОП навіть гінців до Вселенського Патріарха направляли – прозондувати ґрунт.

Влада й досі розглядала РПЦ як свою електоральну нішу, тому не хотіла остаточно сваритися з московськими попами. Й це ще одна з причин, чому законопроєкт про заборону РПЦ не виноситься на сесію.

Ще одна причина, якою влада аргументує зволікання з церковними законами – це реакція наших союзників, які чутливо ставляться до прав людини й свободи совісті.

Під час міжнародних зустрічей наші партнери висловлюють занепокоєння можливими наслідками заборони РПЦ. Але донедавна наші партнери і танки нам не давали, й про літаки говорили, що це неможливо. А в 14-му вони висловлювали занепокоєння забороною російських телеканалів і “Однокласників”.

Тож із партнерами треба працювати, пояснювати і доводити, що мова тут не про свободу віросповідання, а про національну безпеку, що РПЦ – це філія ФСБ, а не церква, а кіріл – це військовій злочинець, а не патріарх. Роз’яснювати це нашим зарубіжним колегам мають і народні депутати, яким зараз блокують відрядження на міжнародні конференції і заходи.

Прихильники Зеленського нерідко закидають нашій команді, мовляв, а чому ж Порошенко не заборонив УПЦ МП?

Та тому, що донедавна в Україні не існувало єдиної канонічної української церкви, а шлях до Томосу був важкий і довгий.

Команда ПП, зокрема наш колега Ростислав Павленко, доклали великих зусиль, аби закласти передумови для єдиної канонічної Православної церкви України. Це потребувало залучення багатьох людей, які усвідомлювали історичну важливість єдиної помісної православної Церкви України.

До цієї місії доклалися й філософ та релігієзнавець Ігор Козловський, і попередній президент Віктор Ющенко, якого Порошенко долучив до переговорів із церковними патріархами.

Зараз – визначний момент, з яким Зеленський справді може увійти в історію. Треба заборонити РПЦ. І зробити це вже наступного тижня, на новій парламентській сесії.

Голові ВР не варто гадати на кавовій гущі, чи є на це голоси. Треба просто попрацювати зі слугами, які, як свідчить досвід попередніх 4-х років цього парламенту, голосують за все, що їм спускають з Банкової.

“ЄС” вимагатиме негайного винесення церковних законопроєктів на пленарні засідання наступного тижня. Відповідного листа вже направлено спікеру.

У цьому з нами солідарна фракція “Голос”, велика частина депутатів інших фракцій, що не входять до монобільшості. Навіть кілька ОПЗЖистів, які під тиском суспільної думки воєнного часу вже й Стамбульську конвенцію та заяви до НАТО щодо членства підтримують, проголосують за.

Ключовою залишається наявність достатньої кількості голосів від “слуг”.

Чи є там воцерковлені? Є, але їх відсоток точно не критичний.

Заборона РПЦ – це частина нашої майбутньої Перемоги. Прийшов час її наблизити.