Прорив «лінії Суровікіна». Як просувається наступ на півдні

Кирило Данильченко / LB.ua

Як посипалася оборона росіян

Після двох місяців боїв ворог відійшов на південь від селища Роботине і будує оборону по найближчих лісосмугах та околицях Новопрокопівки (Запорізька область).

ЗСУ експлуатує прорив фронту, опанувавши околицю Вербового, розширюючи пролом на схід, а не тільки на південь, де очевидною метою стане великий вузол оборони Очеретувате.

На схід від селища Сили оборони пройшли полями між Новопрокопівкою та Вербовим, зламавши розпіарену російськими пропагандистами “лінію Суровікіна”.

Виявилося, що тримати нас на дистанції артилерією, вильотами “Орланів” і пусками ПТРК, спираючись на висоти навколо Роботиного, – це одне (хоча бої там йшли дуже криваві й важкі, десятки одиниць битої техніки як доказ).

Але коли 82-га обійшла селище своїми “Страйкерами” зі сходу, втративши декілька машин біля протитанкового рову, а 47-ма зв’язала боєм і почала фронтальний штурм, то оборона ЗС РФ посипалася.

Поле бою також залишилося за нами – на колишню лінію пішли тягачі, на збірних пунктах аварійних машин закипіла робота, десятками евакуюють на ремонт техніку (зокрема трофейну).

Наші пошкоджені коробки і танки з тих, що не були добиті, стануть у стрій. І російські, що залишилися в Роботиному, стануть. Але є нюанс.

Проблеми з піхотою: чому росіяни відступили

Причина провалу росіян лежить на поверхні. Усі ці поля “зубів дракона”, протитанковий рів і дика щільність мінування не підкріплені одним – безперервною лінією окопів.

Опорники є, але по всій “лінії Суровікіна” підперти позиції мотивованою піхотою не вдалося.

Противник використав ПТРК-команди, операторів дронів, лінію секретів, щоб наводити артилерію.

Але все-таки посадити батальйони у смугу 20 км завширшки, як сиділи діди з трьох українських фронтів, не виходило згідно з калькулятором. Бо наші касети і 155 мм високоточні снаряди теж збирали криваві жнива, не тільки міни і гелікоптери росіян.

Тому так відчайдушно перед падінням оборони росіяни використовували ударні Ка-52, штурмовики Су-25, втративши 4 машини.

Намагалися заткнути проломи в обороні, коли почали розтягувати їм фланги, пробивши проходи в мінних полях.

Укотре – інженерно облаштована оборона, не підперта мотивованою піхотою, рано чи пізно закінчується.

Чому прориву українського контрнаступу чекали так довго

Чому все це так тягнулося, чому український контрнаступ йшов “занадто повільно”, як уже втомилися писати західні медіа?

Щільність тут, очевидно, була не меншою, ніж у Другій світовій війні.

Сам по собі виступ невеликий: від “Іксів” (схрещення насаджень перед селищем) і балки Успенівська до околиць Новопрокопівки кілометрів 7 углиб, кілометрів 14, може, завдовжки. Поле бою не більше за діаметр 15 на 15 км.

І на ньому билися два десятки організмів рівня полк-бригада.

Тому цілком рівня тієї війни були й зусилля – під 100 тис. чоловік з обох боків на невеликих полях бою, підрозділи добре інженерно забезпечені, артилерія працює, противник має перевагу в авіації. Вкрай непростий виклик навіть без тисяч мін і бетону.

Причому у противника підрозділи були не найгірші – частини 58-ї армії, “Ахмат-Південь”, 810-ї бригади морської піхоти, 100-ї окремої бригади СпП, 22-ї бригади СпП.

Були і спецпризначенці як лінійна піхота – росіяни поставили на утримання нашого контрнаступу багато, готові спалювати в боях роками вишколюваних спеців.

Оборона селища

Саме село при цьому ніяк не схоже на фортецю: з капітальних будівель – лише бетонна школа, решта приватних обійсть, сільрада – цегла, яка перетворилася на руїни в перші тижні боїв.

Коли обклали школу вогнем із флангу та з фронту і провели на південну околицю штурмову групу, оборона села і закінчилася.

Але зробити це, зважаючи на мережу опорників росіян на навколишніх висотах, із залитими бетоном підземними позиціями і дотами для ведення вогню, було дуже непросто.

І коштувало багато крові.

Коштувало б більше, якби не західна техніка, з гарними системами, протимінним захистом і додатковим бронюванням.

Проте зроблено.

Оперативні перспективи

Командні висоти за нами, місцями рівний, як стіл, степ з рідкісними балками, і проглядається до самого Токмака. Висота 166 на південному сході від селища взята.

За Роботиним перед Новопрокопівкою єдиний опорник за росіянами поза межами забудови.

Триває тиск на дорогу біля Новопокровки, щоб охопити Вербове з двох боків, також розширюється плацдарм на південь від села.

Десь так само, як вбити консервного ножа в бляшанку і різкими рухами розширювати отвір.

Крім стійкості української піхоти, вмілого керування інженерними машинами для пробиття проходів, ізоляції поля бою ППО, непогано спрацювала артилерія.

Контрбатарейним вогнем забили декілька десятків причіпних гармат і САУ, позиції противника відполірували касетами, знищили контрбатарейні радари і станції РЕБ.

Уразили управління – загинули два генерали зі своїми штабами та офіцерами.

Але швидко не буде. Протитанкові міни одна під одною, фугаси, вузькі проходи в мінних полях, де концентруються артилерія і дрони супротивника.

Уже очевидно, що оборона противника не колапсує, а росіяни відходять до наступного рубежу, де займають інженерно облаштовані позиції і розгортають резерви. Зокрема, стрілецькі батальйони, яким передають артилерію і дрони виведених на відновлення боєздатності після важких втрат полків.

Ключ від півдня

Але як би там не було, на нас чекає продовження наступу. Незважаючи на три лінії оборони, дику густину мінних полів, стратегічно нам саме сюди.

Ще 70 км на південь – і буде перерізано сухопутний шлях до Криму, ми повернемо Мелітополь, у якому на нас дуже чекають місцеві, під загрозою буде вся північ півострова, до Джанкоя та Сімферополя.

Ну і загалом, постачати Крим через постійно атакований міст і з БДК під загрозою – не таке просте завдання.

Пройди цю відстань на сході – і застрягнеш під Єнакієвим, у найщільніший забудові Східної Європи, отримавши промите роками пропаганди злиденне населення.

А через лінію залізниці йтиме постачання із заводів, до яких ми не дотягнемося.

Тож вибору немає. Саме тому ми б’ємося через три лінії оборони, а супротивник закопав такі ресурси в землю, точно знаючи, що ми атакуємо саме на півдні.

Очікуємо постачань авіації, касетних ракет, нарощення виробництва боєприпасів і на Заході, і в Україні.

Ми і так уже зробили майже нереальне, як для ситуації, що була під час зимового наступу Кремля – майже по всій лінії стратегічна ініціатива за нами.

Наступ Сил оборони триває, на півдні – важкі бої.

Вічна пам’ять загиблим за звільнення Батьківщини.

Джерело

 

Фото на заставці: Генштаб ЗСУ

Автор

Кирило Данильченко