Асиметричний тазик
Пляжний сезон триває, і час глянути, що там у тазику Чорного моря, котрий стає все більше якимсь асиметричним.
Глибоко не заходимо. Десь по коліно.
Почнемо з короткої передісторії протистояння флотів у Чорному морі. Колишня “друга армія світу”, котра зараз лише друга і лише в Україні, казала, що має третій флот у світі. Нас цікавлять 52 бойові кораблі та 221 допоміжне судно ЧФ ВМФ ЗС РФ. І ВМСУ, котрі на початку війни мали 14 бойових і 8 допоміжних. Ось як так флот поділили 50 на 50?!
Для нас усе починалося поганенько, але ми виправилися, зателефонували сухопутним колегам, і звідти 24 березня минулого року ракетна бригада “Свята Варвара” влучними пострілами втопила великий десантний корабель “Саратов” і пошкодила десантні кораблі “Цезарь Куников” і “Новочеркасск”, фактично поклавши на дно Бердянського порту імперську мрію про “морський десант в Одесі”.
Тема, як кажуть, зайшла – і вже 13 квітня ударом берегового ракетного комплексу був відправлений на дно флагман російського ЧФ ракетний крейсер “Москва”. Разом з усією системою ППО дальньої зони ударних корабельних груп.
6 травня наш “Нептун” влучив у ракетний фрегат “Адмирал Эссен”.
17 червня двома ракетами “Гарпун” (дякуємо Борису Джонсону за презент) знищили єдиний морський буксир ЧФ “Василий Бех”. На борту був ЗРК “Тор-М2КМ”. Ото дайверам розвага буде після війни!
30 червня світ почув про “жест доброї волі”, коли окупанти з українського острова Зміїний звалили поза межу досяжності українських же протикорабельних ракет.
Нам довго і сильно кортіло зробити щось із носіями крилатих ракет, котрі тероризують цивільну інфраструктуру. Тож 29 жовтня українці із захопленням і азартом подивилися відео комбінованої атаки повітряних і морських дронів у Севастопольській бухті: значних пошкоджень зазнали сторожовий корабель “Адмирал Макаров”, морський тралер “Иван Голубец”, а третім став ракетний фрегат “Адмирал Григорович”, котрому прилетіло в РЛС (тут є багато думок і бачень, правду знатимемо після війни). Бойові кораблі росіян, які ще могли рухатися, попливли в Новоросійськ. І що?
18 листопада наші морські дрони атакували нафтову гавань Новоросійського порту.
24 травня 2023-го в територіальних водах Туреччини українські морські дрони атакували середній розвідувальний корабель “Иван Хурс”. Жертва допливла до Севастополя. Шкода.
17 липня наші дрони зруйнували автомобільну частину Керченського мосту.
З 18 по 21 липня на болотах відбулося чергове загострення, спричинене потребами жителів планети щось їсти, бажано українське збіжжя. Наслідком загострення стала серія ударів по чорноморських портах, визначених для зернової ініціативи. Мета ударів – фізично унеможливити український експорт зернових, зруйнувавши інфраструктуру. Повітряні сили повідомили, що до ударів росіяни залучили 157 засобів повітряного нападу, зокрема: 28 крилатих ракет “Калібр”, 86 ударних БпЛА, 12 крилатих ракет Х-22 і 19 протикорабельних ракет “Онікс”. ППО Сил оборони перехопила 58% повітряних цілей. Зміст російського меседжу: “Ми не проти говорити про зернову угоду, але Україні ні про що домовлятися, там інфраструктури немає”.
19 липня Міноборони РФ попередило, що “з 00:00 московського часу 20 липня 2023 року всі судна, що прямують в акваторії Чорного моря до українських портів, будуть розглядатися як потенційні перевізники вантажів військового призначення незалежно від прапора, під яким вони йдуть”, а “низка морських районів у північно-західній і південно-східній частинах міжнародних вод Чорного моря оголошена тимчасово небезпечними для судноплавства”. У такі ігри росіяни гралися ще у 2014-му, закриваючи для проведення начебто артилерійських стрільб своїх кораблів із десяток районів Чорного моря, ізолюючи Крим. Просто цього разу спроба морської блокади України вийшла на інший рівень.
Потім хтось із поважних міжнародних мореплавців смикнув РФ – і з Москви “уточнили”: судна спочатку будуть оглядати, щоб “переконатися, що судно не йде з чимось поганим, а це означає запит, огляд за необхідності, щоб переконатися, так це чи ні”.
Але цього разу прилетіла неочікувана відповідь: Київ заявив, що “з 00:00 21 липня 2023 року всі судна, що прямують в акваторії Чорного моря в напрямку морських портів РФ та українських морських портів, що розташовані на тимчасово окупованій РФ території України, можуть розглядатися Україною як такі, що перевозять вантажі військового призначення з усіма відповідними ризиками”.
Здивувалися всі. Особливо на тлі формування у ВМСУ цілого з’єднання спеціального призначення, озброєного морськими дронами.
У ніч із 23 на 24 липня Росія ударними БпЛА атакувала дунайські порти Рені та Ізмаїл.
Проти ночі 30 липня судна AMS1, “Sahin 2” і “Yilmaz Kaptan” пройшли турецькі протоки з включеними транспондерами, не приховуючи курсу в морські порти України.
На болотах мовчали аж дві доби і раптом з’ясували, що судна рухаються у виключній морській економічній зоні країн-членів НАТО – Туреччини, Болгарії та Румунії. І цілями вони можуть стати лише по прибутті в дунайські порти України: Ізмаїл, Рені, Кілію або Усть-Дунайськ.
Поки росіяни дивувалися ще сильніше, знавці морського права дістали Лондонську декларацію про закони морської війни 1909 року й Інструкцію Сан-Ремо з міжнародного права 1994 року, що застосовується до збройних конфліктів на морі, і вичитали там, що морську блокаду оголошують із зазначенням початку, тривалості, місця та обсягу блокади, при цьому сторонам конфлікту та нейтральним державам надають роз’яснення про порядок перевірки суден під нейтральним прапором.
І тут всі, хто заглиблювався в питання, мають дійти висновку, що розмови про “морську блокаду” принаймні не відповідають вимогам першоджерел – обидві сторони лише визначили райони, де пообіцяли всіх повбивати в разі чого. Тобто росіяни недолуго пограли в гібридну війну на морі, а наші, навпаки, мудро розмили обмеження, розтягнувши їх на всі проблемні частини водойми. Тут ми собі зауважимо, що всі, хто вживає словосполучення “морська блокада”, просто хочуть більше переглядів, а не прояснити ситуацію.
2 серпня Росія завдала повторного удару безпілотниками “Шахед” по Ізмаїлу. Проте морський трафік до дунайських портів України цими заходами зірвати не вдалося.
4 серпня ВМСУ (там багато хто долучився, тому ВМСУ – узагальнений образ гетьмана Сагайдачного наших днів) дали зрозуміти росіянам, що Чорне море копали все-таки древні укри, і для засвоєння цього уроку атакували військово-морську базу та порт Новоросійськ. У результаті атаки морських дронів значних ушкоджень отримав великий десантний корабель “Оленегорский горняк”. Увечері того самого дня, аби закріпити пройдений матеріал, морський дрон атакував заліський танкер “Sig”, задіяний у регулярних перевезеннях палива для угруповання військ ЗС РФ у Сирії. Танкер у момент атаки кантувався на рейді на південному підході до Керченської протоки. Зверніть увагу: удару завдали на рівні ватерлінії в районі машинного відділення, а не в ємності, що могли б містити якийсь екологічно небезпечний вантаж, тобто оператор, що керував дроном під час атаки а) бачив ціль, б) мав стійкий канал зв’язку з дроном, отримував телеметрію з його борта, в) десь висів ретранслятор, котрий усе перекидав на КП морських дронів. А разом це неабияка організаторська робота наших моряків. Молодці, словом.
13 серпня, накурившись імперської величі, росіяни провели PR-акцію, аби продемонструвати “міць ЧФ ВМФ ЗС РФ”, точніше тієї частини, котра поки що не пришвартувалася поряд з покійним крейсером “Москва”. Патрульний корабель “Василий Быков” у південно-західній частині Чорноморського флоту зупинив попереджувальним вогнем з автоматичної стрілецької зброї суховантаж “Сукра Окан” під прапором Палау, вертоліт Ка-29 доставив на його борт “інспекторів”, котрі оглянули судно. Після цього “Сукра Окан” спокійнісінько попрямував до порту Ізмаїл. Хоча промайнули повідомлення, що такого взагалі не було. “Сукра Окан” до Ізмаїла таки добрався.
16 серпня росіяни знову вирішили підкреслити свої мирні наміри та провели черговий наліт ударними БпЛА по порту Рені. Цього ж дня контейнеровоз “Joseph Schulte” під прапором Гонконгу вийшов з порту Одеса та встановленим для цивільних суден тимчасовим коридором попрямував до Босфору, де без жодних перешкод опинився наступного дня.
Що ми тут маємо побачити? А побачити тут варто асиметричну відповідь ВМСУ, котрі залишилися свого часу практично без кораблів і дрібненькими кроками відновлюються після тієї втрати. І очистившись від зрадників і перебіжчиків, знайшли шляхи донести до противника альтернативне бачення відповіді на питання “Хто в Чорному морі господар?”.
Колективний Сагайдачний, спираючись на морські дрони різних моделей, перехопив в акваторії Чорного моря ініціативу у флоту противника. Ворога поставлено перед вибором: розміняти свої бойові кораблі на наші дрони або заховатися в пунктах базування, прикрившись цивільними суднами в ним же створених “районах огляду та очікування”. І вибір зроблено явно на користь другого варіанта. Ворог не здатний більше підтримувати режим морської блокади українського узбережжя Чорного моря, під загрозою його Азовсько-Чорноморський морський трафік, суттєво обмежилися можливості патрулювати в районах газогонів “Турецький потік” і “Блакитний потік”, а носії КР “Калібр” змушені здійснювати пуски ледь не від своїх причалів.
ВМСУ посадили противника на розтяжку: атакувати цивільні судна, що йдуть в українські порти та з них, означає стати ініціатором необмеженої морської війни, котра боляче вдарить по російському морському трафіку в регіоні, його економічні втрати будуть величезними. Тобто або і далі гратися в “морське панування”, або попрощатися з 67% чинного обсягу морських перевезень. Хоча не факт, що з бункера не накажуть знищити якесь цивільне судно, просто аби підвищити ставки (вони ж лише так уміють).
На День Незалежності Верховний Головнокомандувач ЗС України вручив Бойовий Прапор 385 окремій бригаді морських безпілотних комплексів спеціального призначення Військово-Морських сил ЗС України.
І є за що.
На заставці: Комплексні навчання з бойової готовності ВМС ЗСУ та Повітряних Сил ЗСУ на півдні України, 31 січня 2022. Фото: Міністерство оборони України
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
