Казочка про альтруїзм, помножений на реальність

Розкажу вам казочку. В небесній Україні, в якій всі люди надзвичайно патріотичні, чесні, ініціативні і думають лише про те, як зробити краще, для країни, а не для себе, сталася така історія.

Державне підприємство «Укрпідвіконнябуд» оголосило тендер на сто два мільйони гривень на піар штукатурних і фасадних робіт свого головного офісу в місті Козятин. Цей тендер патріотичне суспільство побачило своїм недремлючим оком у системі Прозорро, і почалася запекла боротьба суспільства з нецільовим використанням коштів у воєнний час.

Одночасно з цим держава, в обличчі своїх найкращих представників, миттєво відреагувала і направила в Козятин штурмовий загін ДБР у кількості трьох слідчих і водія. Але, приїхавши в Козятин, слідчі ДБР дізналися, що за справу вже взялася СБУ, і на місці працюють дві машини спецназу (10 чоловік та два водія), слідчий, прокурор, помічник прокурора і пошукова собака. Всі вони отримують за свою нелегку працю зарплатню. Маленьку, але дуже добру.

За справу беруться одразу дві команди професіоналів. Суспільство не втрачає уваги. Єдиний телемарафон направляє знімальну групу, яка слідкує за перебігом подій. Україна завмерла в трагічному очікуванні – що за страшна, нечувана бюджетна драма відкривається перед очима платників податків.

Роботу ДП «Укрпідвіконнябуд» повністю паралізовано, Україна перестала отримувати підвіконня, вікна просто падають на землю, не тримаючись, всі документи за останні 30 років конфісковано, вся особиста оргтехніка співробітників ними добровільно віддана у розблокованому вигляді слідчим, співпраця зі слідством досягає апогею. Єдиний ексцес – пошукова собака СБУ вступає в інтимний зв’язок з ротвейлером головного бухгалтера ДП, та іде в декрет. Але це не впливає на завзятість і ефективність слідчих, посадові обов’язки собаки бере на себе помічник прокурора, який з дитинства про це мріяв.

Слідство доводить, що злочин полягає в наступному: 26 лютого 2022 року, через два дні після повномасштабного вторгнення, директор ДП «Укрпідвіконнябуд» вступив у злочинну змову з низкою виробників товарів подвійного призначення, а саме шиномонтажів, і пообіцяв їм, користуючись надзвичайною прибутковістю свого підприємства, що компенсує їм витрати на якнайшвидше виготовлення бронежилетів з ресор в будь-якій кількості для наших героїв на лінії зіткнення. Після чого всі шиномонтажі Козятина припинили свою роботу і почали виготовляти засоби індивідуального захисту для фронту. В процесі в Козятині закінчилися ресори, але вдалося домовитися за поставки шведської броньової сталі, яка майже не поступається якістю ресорі від жигуля.

Але заплатити, як обіцяно, ДП не змогло, оскільки сам директор пішов на фронт, там воював, наступив на міну, йому відірвало ногу, він лежав у лікарні, але після реабілітації повернувся на своє робоче місце і тепер знову керує ДП Укрпідвіконнябуд. І він хотів би заплатити, тому що він людина слова. Але замовляти послуги шиномонтажу ДП Укрпідвіконнябуд не в змозі, бо шиномонтаж не входить в їх задачі. Тому, щоб вийти з цієї непростої ситуації, співробітники ДП зареєстрували ФОПи на декілька своїх рідних та близьких, завели їх на фіктивний тендер, один із них отримав гроші та розплатився з шиномонтажниками.

Вся країна зі сльозами на очах дивилася на те, як у залі суду на всіх людей, які врятували державу у важкий час і організували масові поставки на фронт так потрібних засобів захисту, одягали кайданки за порушення бюджетної дисципліни в особливо великому обсязі.

Обидві команди слідчих отримали підвищення і посадові квартири, група спецназу отримала ордена «за мужність», помічника прокурора було премійовано мішком собачого корму.

Кінець.

Зверніть увагу на те, що в цій казочці всі, буквально кожна людина виходить із альтруїстичних міркувань.
Помножте на реальність, яка дана нам у відчуттях.
Відніміть зарплатню чиновника в розмірі сімнадцять тисяч гривень.
Додайте український народ, який точно знає, що бачить перед собою злодія, і не стидається про це казати чиновнику кожен день, доки чиновник в це не повірить всім серцем.
Розділіть на справжню кількість контролюючих органів, які в сраці мали справді займатися вирішенням проблем і бачать своїм покликом лише створювати проблеми.
Помножте на кількість бюджетних установ.

І коли ви все це зробили і отримали правдиву, хоча й дещо апокаліптичну відповідь на питання «на що йдуть наші податки?», подумайте, що з цим усім тепер робити.

Що робити з армією сто тисяч чиновників, які живуть на копійчану зарплатню, розпоряджаються бюджетними мільйонами і мають справу з десятками контролюючих та правоохоронних органів?
Що робити з системою, яка структурно так вибудована, що сама собою гарантовано формує інститути кришуванння та відкату?

Є дуже багато простих, логічних, зрозумілих рецептів, які не працюють. Людство придумало всі можливі неефективні форми контролю людства. В Китаї розстрілюють чиновників пачками, але вони все одно примудряються красти десятками мільйонів доларів.

І є лише один нелогічний і контрінтуітивний рецепт, який, тим не менше, працює. Він полягає в тому, що проблемою є не чиновник, не слідчий, не прокурор і не пошукова собака. Проблемою є саме ДП «Укрпідвіконнябуд». Якщо не стане ДП «Укрпідвіконнябуд», це не значить, що в Україні закінчаться підвіконня. Ні, це значить, що підвіконня люди почнуть робити самотужки. І якось впораються. Ймовірно, без ДП впораються навіть краще, ніж з ДП.

Тобто, коли ми боремося за те, щоб відмінити один, два, три, десять тендерів, які нам не подобаються, ми частіше за все боремося трохи не за те. Боротися треба за те, щоб організації, які проводять ці тендери, було приватизовано і продано приватним особам. Які б там уже робили з цими тендерами і цими підвіконнями буквально все, що їм заманеться. Може, ставили б там тризуб, може, знімали б його. Може, ставили б там директору зарплатню тридцять гривень, щоб він вкрав із підприємства останній цвях. Може, дивилися б по сторонах і ставили там таку зарплатню, щоб на неї можна було знайти справді професійний колектив, а не заслужених працівників держсектору, майстрів спорту з перекладання довідок і заповнення журналів.

Всяке можливо. Неможливо лише одне – побороти корупцію, борючись з корупціонерами. Це як відбирати мед у бджіл поштучно. І робота є, навіть дуже багато, і сам ти весь в шрамах і спітнів, і мед є, але якось дуже мало. Дурний в цьому випадку каже, що треба найняти більше ловців бджіл і проконтролювати, щоб бджоли збирали і здавали більше меду. Розумний дозволяє бджолам робити те, що вони вміють найкраще і без його контролю, і просто будує вулик.