Угорське питання
Попри те, що я вже тривалий час нехай і не надто глибоко, але займаюсь “угорським питанням”, неодноразово бував в Угорщині, маю там друзів і партнерів тa навіть маю пристойні публікації з цієї теми, я уникаю публічного коментування угорського питання. Воно надто делікатне, у ньому переплетена геополітика і права меншин, регіональні гравці Закарпаття і глобальні гравці від Пекіну до Вашингтону, від москви до Брюсселю з Берліном. Тут треба послуговуватися тонкими інструментами, мати компетенцію, знання і етичні орієнтири, інакше можна наламати дрів.
Але нині мені важко змовчати.
Моя бульбашка кипить. У ній резонують заяви про те, що Закарпаття треба провчити, розмиваючи місця компактного проживання угорців. Окремі інтелектуали без вагань таврують громадянське суспільство Угорщини за “брак характеру” і не бачать в Угорщині альтернативи “орбанівцям”. Хвилі, які здіймаються у коментарях під відповідними повідомленнями у соціальних медіа лякають своєю радикальністю.
І тут я ставлю собі питання: а чи не саме до цього нас штовхають?
Орбан зробив угорців Закарпаття своїми заручниками. Як, власне, угорців й у інших сусідніх з Угорщиною державах. Вони йому потрібні для брудної гри та брудних голосів на виборах. Але насправді він не переймається їхніми долями. Орбан прагне посварити українців з угорцями Закарпаття, румунів з угорцями Трансильванії. Його влаштовують ці сварки. Йому, ймовірно, хотілося б сутичок на етнічному грунті. Йому, напевно, хотілось би, щоб дотепер недобите громадянське суспільство Угорщини ототожнювали з режимом Орбана. Він свідомий, що якщо спроможеться розбурхати ненависть, то далі йому буде менше роботи. Чим гірше, тим краще.
Саме тому він б’є у найболючіші теми: НАТО, ЄС, наші полонені. Бо нам це боляче. Бо це розбурхує наш темний бік. Бо ненависть призведе до дзеркального ставлення. І тоді він перетворить це у козир для більшої гри і успішно рибалитиме у мутній воді.
Але чи можемо і маємо ми вестися на цю гру Орбана?
От просто уявіть собі – злочинець захопив заручників і вимагає від нас виконання своїх умов. То чи повинні ми карати за це заручників. Чи маємо пророщувати у собі зерна ненависті, якими щедро засіває хитрий очільник угорського уряду?
Орбан Україні не друг і ніколи ним вже не стане. Але Угорщина Україні не ворог, бо Угорщина це не тільки Орбан, а угорці Закарпаття – наші співгромадяни, це аж ніяк не Орбан.
Це зовсім не північно-східні сусіди, де все усім вже зрозуміло. Орбан лишень прагне цього, але далекий від досягнення цієї мети.
Подолати зловмисника простіше, коли заручник тобі допомагає. Нам треба, щоб заручники Орбана (залишки опозиції та громадянського суспільства, угорські громади в Україні та у сусідніх державах) були для нас друзями і союзниками. А тому категорично не можна їх ототожнювати з Орбаном і екстраполювати заслужене ставлення до Орбана та його уряду на цих заручників.
Простих рішень тут бути не може. Над приборкуванням Орбана працювали блискучі гравці, але дотепер безуспішно. Проте сам час працює проти нього.
Точно можна сказати одне: Угорщина одного дня стане нашим партнером у єдиному Європейському домі. А Орбан одного дня стане минулим. І не хотілося б в пориві гніву чи вміло культивованих Орбаном, та й не тільки Орбаном, емоцій утнути чогось такого, за що нам як громадянам Європи буде потім соромно. Не можна дати Орбану лишити по собі політичний спадок.
