Миттєвої політичної реакції вже не сталося, але…

Помните, что первый генсек НАТО сказал про Альянс, когда он создавался: “Мы должны держать русских вне Европы, американцев в Европе, а немцев под контролем”.

Никаких историй про демократические демократии и слезинку ребенка.

Так же всё прагматично и с ООН.

Это клуб, где ядерные державы могут в рамках существующих механизмов обмениваться мнениями и приходить к общим решениям. Остальным они доводятся.

Несмотря на то, что есть право голоса в Ассамблее. Ну есть, голосуйте, а деньги есть у вас на эти решения? А деньги 22% дает США, да еще и должны. В 2020 году, по-моему, сумма общего долга подходила к 2 млрд.

Правда, все наши союзники и партнеры в ООН. Нравится ли нам это или нет, но это факт. Никто не хлопнул дверью и не сказал – да ну импотенты какие-то, не будем платить взносы.

Страну могут лишить голоса на Ассамблее за неуплату двух годовых бюджетов, прецеденты были – Йемен, Ливан, Венесуэла.

Могут лишить права голоса и члена Совбеза, по идее. Но пока не было прецедента, потому что львиную долю содержания отжирает бюрократический аппарат. А он хочет кушать и надеется, что условные Бразилия и Иран выплатят долги.

РФ в Совете безопасности выглядит примерно как педофил, чей дедушка хорошо боролся с педофилами в 1945 году, и его кресло перешло по наследству.

Но исключить из Совбеза – это проблема. Это разрушить существующий механизм взаимодействия, не создав новый. Китай, который был выбит на Тайвань, они смогли поменять местами с коммунистами.

А вот выкинуть постоянного члена Совбеза ООН – это по сути создать что-то новое. С риском, что Иран, Китай и прочие Северные Кореи тоже замутят свой ООН для диктатур. А это минус взносы, и как они будут харчеваться?

Да и нечем у них никого выбросить. Войска ООН – это ширма, это подразделения стран типа Пакистана, ЮАР, Бангладеш, где нет проблем с бедными мужчинами и женщинами, а есть проблемы с оплатой взносов. Эти ребята не против посидеть где-то на Северном Кипре или в Ливане, за командировочные, с риском раз в год подорваться на мине или быть обстрелянным. Но под пакеты реактивной артиллерии в горячей фазе конфликта они не полезут.

Никаких своих денег у ООН нет. Прямо сейчас нужно финансировать примерно 100 тысяч персонала в десятках миротворческих миссий. Плюс программы вроде чистой воды в Африке и обучения палестинских детишек.

Есть места, где нет совсем никаких дамб, там сразу от радио, минуя фазу черно-белого ТВ, шагнули в мобильные телефоны.

И там тоже умирают животные и дети. И десять лет назад, и сто лет назад они умирали.

Чтобы просто вывесить на сайте – осуждаем варварское разрушение дамбы в Украине, нужно голосование в Ассамблее. Нужно расследование – вы представляете сейчас комиссию ООН, которую допустят к месту трагедии?

Нужно принятие бюджета, и чтобы страны, которые львиную долю дают в бюджет организации, его утвердили. Каждая из них со своими министерствами экономики, и внести поправки в свой бюджет.

Вы хотите, чтобы это всё случилось в шесть утра через 48 часов после трагедии?

ООН не работает, как задумывался? Ну мы друг друга не спалили ядерным огнем, и это уже результат. Да у всех свои проблемы. Будет ли Каховское водохранилище в Украине, или вода по часам в Кривом Роге, так у половины планеты графики безо всякой войны.

Но, по чесноку, невозможно слушать уже эти крики про то, что всем плевать.

Было бы всем плевать – не было бы зимой генераторов, которые вырабатывают энергии, как блок АЭС, не летели бы сейчас самолеты с помощью из Германии, а министры Израиля не давали бы комментарии, что склоняются к тому, что РФ ответственна за разрушение плотины.

Просто институции работают не так, как нам бы хотелось. Могут и не работать совсем, ибо между решением по проблеме и долларами на счетах – пропасть.

ООН – импотенты? Ну придумайте лучше, но чтобы Бразилия, Иран, Ливан и Йемен за это платили. Какие это азы из школы, вроде, аж неудобно это писать.

Українці, абсолютно ошелешені масштабами катастрофи, кількістю горя, яке вона принесла всьому живому, не розуміють, чому така млява й невизначена реакція світу, особливо міжнародних інституцій, насамперед ООН.

При чому йдеться переважно про політичну реакцію. Так-то вони діють – ЄС вже спрямував допомогу безпосередню, різне обладнання, човни, медикаменти. Світовий банк вже готовий братися за експрес-оцінку збитків. Механізм кризового реагування працює. Але не політичного. Чому?

Знаєте, я думаю, це інерція мислення. Річ у тім, що повені – не така вже рідкісна річ у світі. Жахливі, руйнівні повені з купою жертв періодично стаються, особливо в різних країнах Глобального Півдня, бува, що пов’язані з океаном, бува, що суто річкові. Світ допомагає, напрацьовані протоколи реагування, співчуває, звісно, але не те щоби дуже переймається. Та давайте вже щиро: ми й самі не дуже заглиблюємося в переживання, коли повені стаються десь. Оті повені, з яких на початках необачні українці брали ілюстративні фото – Пхукет, ще десь. Ми хіба пам’ятаємо про них?

Ми такого не переживали багато років, ми живемо на благословенній землі, добре облаштованій працею поколінь.

Бува навіть, що і в країнах благополучної Європи стаються невеликі ексцеси – то в Чехії Влтава вийде з берегів, то в Німеччині гірські річки затоплять долинку. От і в нас хіба що гірські повені бували, та й ті відносно лайтові, як в Європі скрізь.

Ну і ось, коли в нас сталася масштабна катастрофа, для нас була цілком очевидна її штучна природа. Зумисність спричиненого зла. Ми ж бо свою землю знаємо, знаємо, що може ставатися саме, а що не може. І ворога знаємо.

А для світу – ні, неочевидно! Світ автоматично поклав цю подію кудись в кейс стихійних та техногенних лих, і почав реагувати в стилі shit happens.

Думка про те, що це все заподіяне зумисно, є наслідком злої волі, просотується в світові голови повільно. В європейські дещо швидше, в голови решти світу – повільніше. А от США всерйоз узялися за формування політичної реакції. Провину вони вже поклали на рашку – її вторгнення, її зона контролю. А от на рахунок конкретних звинувачень, ймовірно, шукають доказову базу.

Нам просто треба змиритися з тим, що миттєвої політичної реакції вже не сталося, буде поступова, з доказами. Відповідно й емоційна реакція теж буде поступова. Натягти на вуха, що таке можна зробити спеціально, важко. Але коли це усвідомлять… Рашкам мало не буде, повірте.

* * *

Вчора я написала пост (дивись вище – Ред.) про те, чому, на мою думку, не сталося миттєвої розгромної світової реакції на рашківський злочин з руйнування Каховської ГЕС. Задля вгамування пристрастей. Бо наші люди виливали свої біль та гіркоту у звинуваченнях всіх – союзників, міжнародних інституцій, екоактивістів всіх штибів.

А я писала, що просто світ ще не усвідомив, що такий екологічний злочин, таку катастрофу можна спричинити зумисно. І там, зокрема, були такі слова:

“Нам просто треба змиритися з тим, що миттєвої політичної реакції вже не сталося, буде поступова, з доказами. Відповідно й емоційна реакція теж буде поступова. Натягти на вуха, що таке можна зробити спеціально – важко. Але коли це усвідомлять… Рашкам мало не буде, повірте”.

Ну і ось, вже вчора надвечір “змова мовчанки” в екоактивістському середовищі перервалася.

Одіозна Ґрета Тунберґ написала твіт з недвозначним покладанням провини на рашків, з вимогою притягти до відповідальності, криком “доколє!” – словом, все як люблять екоактивісти.

Про що це свідчить? Так а про те, що емоційна реакція настала вже. Значно швидше від моїх прогнозів. Чому я так кажу? Так а всі ці ґрети, вони ж паразитують на емоціях. Власне, це єдина їхня компетенція. Вони спритно сідлають чутливі теми, бо тваринок всім шкода, бо страх втратити наше середовище замешкання – він же всім зрозумілий. І піаряться та спекулюють на них. Ну і те, що зараз впряглася в тему конкретна Ґрета – чітке свідчення того, що світ емоційно залучився. Вкупі з лівого штибу спільнотою.

Як так сталося? Не знаю. Може, далася взнаки політична праця наших союзників. Може, світ побачив пронизливі кадри порятунку людей і тварин (це дуже важливо, всі ці порятовані тваринки, аж до курей та останнього мишеняти – вони промовляють прямо до сердець). Може, огидні злобні рашки зі своїми обстрілами рятувальників пробили греблю байдужості так, як вони пробили греблю ГЕС? (Сподіваюся, наслідки для них будуть такі ж руйнівні).

Але хай там як, а світ з нами. Чекаємо тепер, коли ці гарячі емоції суспільства втіляться в конкретні кроки.

На фото: У Києві активіст зробив “апгрейд” для службових автомобілів ООН, що стояли на одній зі столичних парковок – додав на кожну з них напис “Нікчемні”. Фотографії зробленого активіст з псевдонімом “Йось” опублікував у своєму Твіттері і Instagram.