Вибори в Туреччині – можливо все
Уже менш ніж за два тижні, а саме 14 травня 2023 року, у Туреччині відбудуться президентські та парламентські вибори. Як свідчать опитування, передбачити переможця заздалегідь непросто. Уперше за 20 років чинний президент Реджеп Тайїп Ердоган може втратити владу.
Перегони відбуватимуться за непростих обставин. По-перше, Туреччина долає наслідки землетрусу 6 лютого, жертвами якого стали понад 50 тисяч громадян, а близько 6 млн втратили домівки. По-друге, упродовж останніх років Туреччина бореться із серйозною економічною кризою. У 2021-му турецька ліра втратила 44% вартості відносно долара, а у 2022 році — ще 30%. Не треба пояснювати, що землетрус лише загострив економічні проблеми країни.
Парламентські та президентські вибори в Туреччині відбуваються одночасно. Партії, що на минулих парламентських виборах отримали понад 5% голосів, можуть номінувати своїх представників як кандидатів на посаду президента. Нині за президентське крісло змагаються чотири кандидати, однак основна боротьба йде між чинним президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом та Кемалем Киличдароглу, лідером найбільшої опозиційної сили — Республіканської народної партії. Щоправда, останнього підтримує не лише власна партія, а й коаліція із шести опозиційних сил. Щоб перемогти в першому турі президентських виборів, кандидатові треба набрати більш як 50% голосів виборців. Якщо цього не відбулося, за два тижні після першого туру на країну чекає другий тур.
Голосування за парламентські партії відбувається за пропорційною системою. Для перемоги вони повинні подолати поріг у 7%. У виборчому списку зараз 26 партій, однак основні шанси перемогти мають дві коаліції. Перша називається «Народ», її очолює Реджеп Тайїп Ердоган. До цієї коаліції входить Партія справедливості та розвитку Ердогана і її молодші партнери. Друга коаліція — «Нація» — складається із шести опозиційних партій (їх ще називають «Столом на шістьох») на чолі з Киличдароглу. За результатами опитувань різних соціологічних компаній, два основні блоки йдуть із доволі близькими результатами, хоча «Народ» у середньому набирає трохи більше: 40% на противагу 38% у коаліції «Нація». Ще одна коаліція, що має назву «Свобода та Праця» і складається з курдських партій, може набрати близько 11% голосів.
«Стіл на шістьох» проти Ердогана
Намагаючись протидіяти чинному президенту, 2018-го турецька опозиція спробувала обʼєднатися. 2021 року до цього обʼєднання із чотирьох партій додалися ще дві, що сформувало доволі неоднорідний блок, утім зі значною підтримкою, який отримав назву «Стіл на шістьох». Ця коаліція час від часу перечіпляється через внутрішні суперечності. Наприклад, донедавна партії не були певні щодо спільного кандидата в президенти. Але все ж спільного знаменника вдалося досягти: економіст із бездоганною репутацією, світськими поглядами та званням «бюрократ року» Кемаль Киличдароглу став єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах.
«Турецька опозиція дуже неоднорідна. Це суміш різних політичних сил. Більшість із них прозахідні. Вони не ліберальні, там є й ісламістські, й консервативні партії, коли йдеться про внутрішню політику, але всі вони в основному прозахідні», — пояснює Тижню ідеологічну платформу турецької опозиції Євгенія Габер, старша аналітикиня аналітичного центру The Atlantic Council.
У січні 2023 року згадані шість партій опублікували «Меморандум порозуміння щодо спільної політики», де задекларували власні прозахідні позиції. Зокрема, у документі йдеться, що в разі перемоги цієї коаліції вони обіцяють повернути Туреччину до програми з набуття винищувачів F-35. Для цього їм треба буде відмовитися від російських систем С-400, які стали причиною західних санкцій проти оборонного комплексу Туреччини. США вважають цю російську систему ППО загрозою для винищувачів F-35, а також для літаків НАТО, які працюють над Туреччиною. «Якщо переможе Кемаль Киличдароглу й опозиція, більшість експертів очікують на прозахідний курс Туреччини та відмову від антиамериканської риторики», — пояснює Євгенія Габер.
Проте найскладніше наразі передбачити, хто саме здобуде перемогу. Згідно з результатами опитування, проведеного на замовлення видання Al-Monitor, на Туреччину очікують чи не найгарячіші перегони за всю її історію: за Ердогана готові проголосувати 45,2% виборців, тоді як за Киличдароглу — 44,9%. Якщо такий результат відтворять на дільницях, кандидати змагатимуться в другому турі. Водночас опитування, проведене іншою турецькою соціологічною компанією TEAM і опубліковане 1 травня, показує, що Киличдароглу матиме перевагу над Ердоганом в обох випадках: 47,4% проти 44,4% у першому турі й перевага 5% — у другому.
Молодь вирішує
У середньому пʼять мільйонів нових виборців братимуть участь у турецьких виборах цьогоріч. Це молоді люди, які фактично «виросли на Ердогані», котрий перебуває при владі вже два десятиліття. Водночас, як свідчать різноманітні опитування, саме цей сегмент виборців вагається найбільше. Згідно з опитуванням Al-Monitor, серед 11,3% тих, хто не визначився, чи йти на вибори (а рекордні 84% стверджують, що планують голосувати), велику частку становить молодь віком від 18 до 25 років (18%).
Як пояснює Євгенія Габер, за голоси молоді йде величезне змагання, і кожна партія намагається залучитися її підтримкою: «Багато відеозвернень Киличдароглу (він робить щоденні відеозвернення до турецького народу у твіттері) сфокусовані на молодь». Зокрема, як розповіла Габер, саме на молодь орієнтоване відеозвернення Киличдароглу, де він визнав, що є алевітом — членом основної релігійної меншини країни, яка часто зазнавала дискримінації. «Я алевіт. Я щирий мусульманин, який виріс у вірі пророка Мухаммеда та Алі. Наша ідентичність — це те, що робить нас тими, ким ми є», — каже кандидат у президенти у своєму відео.
Turkish opposition presidential candidate Kilicdaroglu can deny Erdogan control of the polarizing narrative, without wielding the instruments available to the latter. Discussing his Alevi identity (considered taboo in 🇹🇷), Kilicdaroglu is pulling the rug from under Erdogan's feet https://t.co/D7SkAIds2B
— Soner Cagaptay (@SonerCagaptay) April 20, 2023
Габер пояснює, що цим відео Киличдароглу каже, що Туреччина за його президентства буде інклюзивною та ліберальною країною, де знайдеться місце для кожного, попри те, яка в нього ідентичність. «Цей меседж насамперед орієнтований на молодь, бо вона вимагає змін, дотримання прав людини, прав меншин», — пояснює Габер. Окрім того, Киличдароглу обіцяє різноманітні економічні програми підтримки молоді та молодих родин.
Керівна партія та президент Ердоган також обіцяють економічно підтримувати молодь, але мають інший ідеологічний фокус. «Основний меседж керівної партії — це те, що Туреччина буде незалежною державою, яка розвивається у сфері технологій, ІТ, оборонно-промислового комплексу, авіації, космосу», — розповідає Габер. Показовим у цьому, на її думку, став «Технофест», який відбувався в Стамбулі з 27 квітня по 1 травня і вважається найбільшим у світі заходом у галузі технологій, авіації та космосу. Цьогоріч його відвідав також президент Азербайджану Ільхам Алієв із дружиною. Він навіть проїхався за кермом першого турецького електромобіля Togg. Саме на «Технофесті» Ердоган представив громадськості першого турецького астронавта — Альпера Гезеравчі. До кінця року він має полетіти на Міжнародну космічну станцію та провести там 14 днів.
Чого чекати Україні?
Туреччина — стратегічний партнер України, тому результати тамтешніх виборів украй важливі Києву. Експерти вважають, що радикальних змін в українсько-турецьких відносинах не слід очікувати, навіть якщо зміниться влада в Анкарі. Євгенія Габер наголошує, що національні інтереси та політичні традиції в Туреччині все одно залишатимуться незмінними. «А вони вимагають балансування між Україною та Росією, економічної співпраці з РФ. Вони означають продовження енергетичної залежності Туреччини від Росії. Зараз опозиція заявляє про прагнення зменшити цю залежність, але це не буде справою одного дня, тому все що повʼязано із закупівлею російського газу, або атомною станцією «Аккую». Це все залишиться», — пояснює експертка. 27 квітня Реджеп Тайїп Ердоган та Владімір Путін через відеозвʼязок були присутні під час урочистого завезення ядерного палива на АЕС «Аккую», яку «Росатом» будує на південному узбережжі Туреччини, у провінції Менсін. Це відкриття вважають важливою частиною передвиборчої кампанії Ердогана, адже «Аккую» буде першою атомною електростанцією Туреччини.
Основна опозиційна сила Туреччини — Республіканська народна партія — також має тривалу традицію співпраці з РФ. «Нещодавно у своєму зверненні до російських журналістів та експертів Кемаль Киличдароглу казав про те, наскільки відносини з Росією важливі для його країни. Вони мають вибудовуватися на взаємній повазі та довірі. Він навіть наводив приклад памʼятника Ататюрку на центральній площі Стамбула, де за спиною в нього стоять радянські генерали, посилаючись на те, яку роль СРСР відіграв у розбудові молодої Турецької республіки», — розповідає Євгенія Габер. Водночас позитивним зрушенням для Києва, на її думку, може бути прозахідний курс турецької опозиції, адже декларуючи бажання зближуватись із ЄС, опозиція в разі своєї перемоги муситиме активніше боротися з обходом європейськими компаніями санкцій проти РФ, а вони це роблять через Туреччину. Однак приєднання Анкари до європейських санкцій, на думку експертки, на жаль, не слід очікувати. Балансування між Україною та Росією — частина стратегічного підходу Туреччини.
