Вісті з фронтів. 01.03.2023. Частина ІІ (відео)

Частина друга, й завершуємо з питаннями на цьому тижні….

Наталія Піщенко: Доброго дня. Пане Костянтине, одного разу Ви написали пост, що у війні відчувається рука Китаю, потім його видалили. Але Ви один із перших, хто зробив такий висновок. Тепер про це чутно від ще більшої кількості людей. Якою повинна бути стратегія світу, окрім тієї, що вже введена в дію, щоб остаточно врятувати Україну і захиститися на майбутнє? Наскільки тепер, з огляду на цю інформацію, можлива третя світова? Дякую за Ваше аналітичне вміння, за розум та вправність у наданні інформації для широкого загалу.

– Так, ну давайте по порядку…

Термін “стратегія світу” мені трохи не зрозумілий. Бо, за великим рахунком, у кожної держави по відношенню до російсько-української війни існує власне “неповторне” відношення та ставлення. Про наявність якоїсь загальної, цілеспрямованої та визначеної стратегії у цьому питанні ми можемо казати лише стосовно коаліції країн-союзників України, а також ряду інших впливових країн світу штибу КНР, Індійської республіки або Бразилії. Тому окреслити якусь спільну “стратегію світу”, не кажучи вже про її прогнозування, думаю, не зовсім коректно. Тут варто вести мову про “стратегію” окремих держав, ну або груп держав, обумовлену схожим ставленням до цієї війни.

– Якщо ви маєте на увазі країни-союзники України та її партнерів, то нинішня їхня стратегія вже в основній своїй частині визначена – всебічна підтримка нашої країни (по мірі сил та можливостей, включаючи політичну доцільність в кожній з цих кран). Звісно, виключаючи пряму військову допомогу власною регулярною військовою силою (тобто військом). В нинішніх військово-політичних умовах можливість та доцільність якихось значних за змістом змін у цій стратегії поки не спостерігаються. Питання тут, скоріше, полягає в інших ключових факторах – темпах та обсягах цієї підтримки.

– Третя “мирова” (“світова”) війна вже давно скінчилася, вона була відома у людській історії під назвою “Холодна війна” через відсутність так званої “горячої фази” (прямого військового зіткнення протистоячих блоків держав). Закінчилась вона перемогою “вільного”, демократичного “світу”. Сьогодні триває, скоріше, Четверта “світова” війна, або як її ще називають Перша Постіндустріальна. Виходячи з сенсу вашого питання, ви, мабуть, маєте на увазі все ж таки можливість прямого військового зіткнення між “вільним” світом та групою автократичних, диктаторських країн світу (або однією з них). Думаю, що ймовірність цього існує, але не думаю, що вона вже стала критичною. Якщо оцінити її у відсотках, маючи на увазі, що невідворотність цієї фази оцінюється у 100%, то нині існуюча ймовірність цього складає приблизно 10-15%.

Serhii Mykhelev: Ваша думка щодо озвученого плану “вбити клін в окуповану територію”? Мається на увазі прорив СОУ до Азову. Якою, на вашу думку, має бути ширина такого гіпотетичного прориву, аби угрупування не опинилось під перехресним вогнем із трьох боків (схід, південь, захід)? Дякую.

– Я не чув про плани “вбити клін в окуповану територію”, але чув про план по деокупації та проведенню наступу на Південному стратегічному напрямку.

– Щодо гіпотетичного просування частин та з’єднань СОУ до північного узбережжя Азову, та розмах і обсяг такого роду ГІПОТЕТИЧНОЇ операції ЗСУ (включаючи ширину ділянок наступу окремих з’єднань) визначають відповідні органи військового управління ЗСУ, відповідальні за оперативне та стратегічне планування застосування військ. І я не думаю, що рівень їхньої професійної компетенції знаходиться на настільки низькому рівні, що вони будуть нездатні врахувати всі фактори, які впливатимуть або можуть вплинути на основні характеристики такого роду операції оперативного масштабу та розмаху. Це перше.

Друге. Термін “перехресний вогонь” по відношенню до УВ оперативного масштабу (а це мінімально необхідний рівень такого роду операції) мені не зовсім зрозумілий. Це, скоріше, термін із тактичного рівня. Тому що застосувати такого роду прийом, який має на увазі безперервний обстріл по відношенню до УВ у 10-15 або ж навіть 20-25 тисяч чоловік із сотнями танків, ББМ та артилерійських систем на ВСЮ глибину його оперативного шикування в десятки кілометрів нині існуючими вогневими засобами, по відношенню до дії яких зазвичай використовується термін “перехресний вогонь”, навряд чи можливо здійснити чисто фізично. Але, якщо вас так цікавить глибина, на яку противник може здійснювати ПОСТІЙНИЙ та стійкий вогневий ВПЛИВ, то рекомендую ознайомитись із ТТХ відповідних засобів ураження, які перебувають на озброєнні зс рф, в тому числі РСЗВ, ствольної артилерії, його ТРК та ОТРК.

Serhii Mykhelev: Існує думка про необхідність створення Воєнної поліції замість ВСП. Чи згодні ви з нею? Якщо ні, то чому, якщо так, то чому? В чому принципова різниця між ВП та ВСП? Дякую.

– Так, згодний. В умовах стрімкого переходу на західні стандарти організації та функціювання регулярної військової сили держави (тобто її збройних сил) створення та функціювання Військової поліції як невід’ємної її частини є одним з важливих елементів цього процесу. Але в цьому питання, ви праві, сьогодні існує певний, так би мовити, дисбаланс, бо наша нинішня ВСП позбавлена певних елементів та спроможностей, які робили би її саме ВП у повному, західному, тобто “натівському”, розумінні. Починаючи з можливості контррозвідувального забезпечення військ (цю функцію сьогодні забезпечує відповідний підрозділ СБУ), закінчуючи можливістю вести повноцінне кримінальне розслідування (яке у військах здійснюють відповідні ЦИВІЛЬНІ органи) та виконувати ще цілий ряд функцій, притаманних ВП у арміях країн НАТО.

Denis Poznyakov: Доброго дня!Цікава Ваша думка.Чи буде наступальна операція ЗСУ у напрямку Мелітополя/Маріуполя? Чи повториться “херсонський” сценарій з планомірним знищенням складів, казарм ворога далекобійними засобами?Дякую.

– Я не Ванга і не знаю ходу та змісту процесу оперативного (стратегічного) планування застосування ЗСУ або їх частини. Тобто дати однозначну відповідь на ваше запитання не можу апріорі. Звісно, що ГІПОТЕТИЧНЕ просування ЗСУ у напрямку Мелітополя чи Маріуполя було би цілком адекватним рішенням у сенсі загальної логики тієї стратегії, яка оголошена нинішнім військово-політичним керівництвом нашої держави.

– Конкретні форми та методи застосування військ, зазвичай, визначаються сукупністю умов та факторів, реально існуючих на момент прийняття відповідного рішення. Але у цьому контексті зазначу, що наведені вами форми НЕ виключають одна одну, так само, як не виключається застосування їх окремо або послідовно. Іншими словами, усе буде визначатися, скоріше за все, умовами та можливостями (і, звісно, їх співвідношенням), які будуть існувати на момент прийняття відповідного рішення.

Vlad Karyaka: Добрий день, можете надати оцінку ВКС рф в контексті приблизної кількості літаків/гелікоптерів (як Ви робили на прикладі бронетехніки) та їх технічний стан? Дякую!

– Авіаційне угруповання противника на тимчасово окупованих територіях та довкола України складає:

– бойових літаків – 389,
– вертольотів – до 330 (ударних – до 140),
– у бойовому складі ВПС та військ ППО зс рб перебуває 29 бойових літаків та 25 вертольотів (ударних – 11).

Окрім того, станом на ранок 28 лютого ц.р. споряджені та перебувають у готовності до застосування не менше як 10 дальніх бомбардувальників Ту-22М3 (споряджено по одній ракеті Х-22) та 3 стратегічні бомбардувальники Ту-95МС (всього споряджено до 18 ракет Х-101/Х-555), а саме:

– ае “Приволжский” (Астраханська обл.) – 2 дальні бомбардувальники Ту-22М3;
– ае “Шайковка” (Калузька обл.) – не менше 5-и Ту-22М3;
– ае “Сольцы” (Новгородська обл.) – 3 дальні бомбардувальники Ту-22М3;
– ае “Оленья” (Мурманська обл.) – щонайменше 3 стратегічні бомбардувальники Ту-95МС.

В мене є більш детальний розклад по конкретних типах ЗПН противника та його АБ, але я його дам трохи пізніше окремим постом.

Щодо технічного стану та готовності до бойового застосування авіаційної техніки противника, то відомості про це у мене є лише часткові.

Andrii Loshkovskyi: Чи вважаєте ви правильною примусову евакуацію цивільного населення з районів ведення бойових дій? Поясню питання: в Бахмуті за різними оцінками залишається до 8-10 тис. населення. Мучаться, кожен день хтось гине, але вперто залишаються. Багато волонтерів і військових загинули, намагаючись допомогти цивільним, доставити гуманітарку і т.д. І якщо ще дорослих людей можна хоч якось зрозуміти (частина проросійська, частина літні люди, які не виїдуть ні за яких умов, частина думає помилково, що їм немає куди їхати), то ситуація з дітьми – жахлива. Не уявляю, що буде, коли туди зайдуть орки. В дітей забирають майбутнє і життя, в них немає вибору. Чи варто піднімати тему примусової евакуації, в першу чергу сімей з дітьми?

– Так, я з вами згодний. Родини з дітьми повинні бути евакуйовані ПРИМУСОВО. Лише по одній простій причині – неповнолітній громадянин України апріорі не може зробити ВЛАСНИЙ УСВІДОМЛЕНИЙ вибір саме тому, що неповнолітній. Навіть якщо його батьки якісь там “ждуни”, проросійські, вирішили чекати “своїх” і т.і. Держава не може дозволити собі ставити під загрозу життя та здоров’я СВОГО громадянина, тим більше ПОКИ ЩО не здатного зробити СВІЙ ОСОБИСТИЙ вибір лише тому, що ЗА нього так вирішили його батьки або інші рідні та близькі.

В усіх інших випадках евакуація повинна бути лише ЗА ВЛАСНИМ бажанням.

Oleg Zoz: 1. Питання по російському наступу: він ще не починався, він ще на початковому етапі, він вже в досить активній фазі, або все саме найгарячіше ще попереду? Як би ви цей наступ на сьогодні охарактеризували?
2. Яка ваша оцінка співвідношення загиблих до поранених у ворога?

– Ні, він почався й триває, й триває в достатньо активній фазі.

– Моя оцінка достатньо очікувана – нічого незвичайного, 1:3, місцями – 1:2, це співвідношення вже давно встановлене й є типовим для інтенсивних бойових дій індустріальної та постіндустріальної епохи.

Dmitry Ar: Читаю Вас з 14-го, завжди вражає високий рівень аналітики Ваших дописів, а особливо, наскільки органічно ви поєднуєте огляди тактичного рівня з окремими нарисами про стратегію та геостратегію.
В одному з останніх дописів ви підкреслили, що роль Китая у війні РФ з Україною має не просто заохочувальний, а ініціативний характер. Чи могли б ви пояснити Вашу думку більш розлого? Чи було “посылание” Януковича “в Сочі” під час його “метаний” в 2014-му проявом відношення Китаю до нашої країни як до васалів РФ?

– Ні, не міг би, бо формат даного посту не передбачає розлогих та осяжних відповідей, які потребують вибудовування досить не малих причинно-наслідкових логічних ланцюгів та цитування хоча б частин певних статистичних викладок. Якщо я почну вам тут виписувать усе це, інші читачі не дочекаються відповідей на свої запитання. Про роль КНР у нинішній російсько-український війні я достатньо розлого й детально писав у цілій СЕРІЇ своїх більш ранішніх постів. Там цілком детально викладена моя особиста точка зору на це питання.

– Гадки не маю, що ви маєте на увазі під словосполученням “посылание” Януковича “в Сочі”, але безумовно у 2014 році керівництво КНР не вважало тодішнє вище військово-політичне керівництво країни (я маю на увазі “періоду президента Януковича”) повністю самостійним та незалежним у прийнятті зовнішньополітичних рішень. Це очевидно. Скоріше, воно відносились до нього як до структурного підрозділу адміністрації президента Путіна, не більше того.

Вадим Ясельский: Чому знайшовся один журналіст, якій задавав питання про необхідність знайти винних, хто допустив війну загалом?

– Це могло відбутися з 2 причин:

1) Сам журналіст в процесі підготовки матеріалу вирішив поцікавитися думкою того, кого ви мали на увазі у вашому запитанні.
2) Йому дали саме таке редакційне завдання – задати відповідне питання.

Але якщо ви маєте на увазі останню пресконференцію Президента (бо з вашого запитання не зовсім зрозуміло взагалі про що мова – хто, кого, коли, як і про що питав), то це могло також відбутися через встановлений заздалегідь його хронометраж. Цілком можливо, що якби пресконференція тривала довше, то такого роду запитань було би більше.

Юрій Товстуха: Том Купер пише, що ефективність нашої авіації на лінії фронту є дуже низькою. А як би ви оцінили дії наших повітряних сил у підтримці сухопутних військ?

– Якщо коротко, то ефективність дій авіації (мається на увазі – бойової) визначається дуже немаленьким переліком критеріїв. Це перше. По-друге, це взагалі показник дуже й дуже відносний, бо тут цілком логічно задати зустрічне питання – низька ефективність ВІДНОСНО ЧОГО?

– Оцінив би просто, наша авіація в нині існуючих умовах робить максимум можливого, на що вона здатна, а іноді навіть ще більше, майже за межами можливого. Щодо конкретного різновиду бойових завдань щодо підтримки наземних військ, то, звісно, якщо розглядати це питання знову ж таки ВІДНОСНО критеріїв країн НАТО, то вона не достатня за обсягами і певною мірою за якістю. Але на тій техніці, яка є у розпорядженні Повітряних Сил ЗСУ та Армійської авіації Сухопутних сил ЗСУ, в умовах щільної військової ППО противника вони й так роблять майже самовбивчі речі.

Звісно, пан Купер має право на власну оцінку цих показників, виходячи з тієї інформації, яку має, але я би не поспішав погоджуватися з ним у всьому, що він обнародує.

Sergiy Zhura: Чи можна створити при інтернаціональному легіоні підрозділ авіації з добровольців, які вміють літати на літаках F-15,16,Тайфунах і т.д.?

– Не просто “можна”, а, на мій погляд, було би дуже доцільно. По одній простій причині, це дозволило би суттєво прискорити процес освоєння ЗСУ цієї техніки. Звісно, питання штибу переобладнання наших АБ та ТЕЧ, інші “технічні” проблеми при цьому нікуди не ділись би, але на процес освоєння цієї техніки у власне льотному сенсі, так би мовити “по місцю”, певним чином вплинуло би. Про зміну ситуації у повітряному просторі України в такому разі я взагалі мовчу.

Максим Масюк: Пане Костянтине, 2 питания:
1. Як ви оціните перспективи появи у нас танків Абрамс в першій половині цього року? Офіційно озвучили, що це буде не раніше кінця року. Це дійсно так, чи можуть знайтися “інші варіанти” для пришвидшення поставок?
2. Які Ваші думки щодо недавніх вибухів у Маріуполі? Це вдала операція з раніше наданим озброєнням (Хаймарс, наприклад), чи вже щось “свіже”?

– Оцінюю, як цілком ймовірні саме через згадані вами “інші варіанти”.

– Я вже відповідав на це питання у першій частині, офіційно у нас немає такої зброї, але це може бути необов’язково результатом застосування взагалі саме “переданої зброї”, тут існує безліч можливих варіантів. Починаючи від дій ССО України або Руху Спротиву, закінчуючи “випробуванням” власних, українських розробок.

Максим Масюк: І ще одне запитання. Пане Костянтине, який, на Вашу думку, зараз може бути план на завершення війни у нашого головного союзника (США)? Дякую!

– Він вже давно оприлюднений і озвучений офіційними представниками нинішньої адміністрації Президента США – всебічна допомога Україні (пріоритет – військово-технічна сфера), стимуляція союзників до цього й поступове нарощування санкційного тиску на агресора, його міжнародна ізоляція певним чином.

Mykhailo Karpenko: Добрий вечір, як ви оцінюєте роботу, що проведена (могла бути проведена) по налагодженню виробництва власних боєприпасів та мінометів? Дякую.

– Оцінюю як недостатню, а місцями взагалі провалену. Про головні причини цього становища, яке зараз майже буквально “виливається Україні зовсім необов’язковими кров’ю та сльозами” на фронті, я писав раніше. Повторюватися не буду.

Юрій Ярох: На Вашу думку, яким би був оптимальний підхід до комплектування новою технікою ЗСУ: пріоритет на “старих” бойових бригадах чи на новостворених, чи якийсь мікс?

– Скоріше “мікс”, ніж виключно перший чи другий варіанти. Бо об’єктивно ЗСУ потребують нарощування чисельності (що спонукає другий варіант), але при цьому щоб не втрачався рівень боєздатності й “старичків” (перший варіант). Тому найбільш оптимальним був би баланс у справі постачання ОВТ частинам та з’єднанням. Я би тут оперував не узагальненими цифрами та кількісними показниками, а змістом та обсягами головних завдань та призначень, для виконання яких створена та розгорнута та чи інша бригада, група, батальйон, і постачав би їм ОВТ саме за цим принципом.

Андрей Пирогов: Таке питання, чому не дають касетні БК для арти, якими можна гарно зупиняти живі хвилі противника?

– По-перше, ваше твердження про те, що у наших артилерійських підрозділах відсутні боєприпаси, спорядженні суббоєприпасами (це те, що ви називаєте “касетні”), мені видається, м’яко кажучи, спірним та дискусійним.

– По-друге, що саме ви називаєте “живі хвилі”? Передові підрозділи противника, які намагаються атакувати\вести штурмові дії, у переважній більшості діють невеликими штурмовими групами по 8-10, рідше 12-15 чоловік. Зазвичай участь в атаці приймає рідко коли взвод, загалом – до 30 чоловік. Які, до біса, “хвилі”?

Ось БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ атак -, це інша справа, але й тут ваше уявлення, скажімо так, також трохи викривлене. У тактичній зоні вони не діють великими формуваннями у щільних бойових порядках, вони там не накопичуються і досить активно розосереджуються на місцевості, не кажучи про те, що при першій-ліпший нагоді вони починають копати “нори”. Випадки, коли противника можна підловити вашими “касетними” боєприпасами для того, щоб нанести суттєві втрати у живій силі, дуже рідкісні й можливі, як це було під Вугледаром, переважно під час їх висування на вихідний рубіж, ДО розгортання у бойові порядки перед атакою, або під час здійснення маневру у складі підрозділу, завантаження\розвантаження у відповідних місцях та районах, находженні у місцях постійної (тимчасової) дислокації.

Іншими словами, повинні бути витримані 2 основні умови – ціль (об’єкт) повинні бути або нерухомими, або малорухомими (прив’язаними до конкретної топографічної “точки”), й жива сила противника повинна там знаходиться у ЗОСЕРЕДЖЕНОМУ стані, скупчено. Це досить рідкісні випадки для реальної ситуації на фронті. Під Вугледаром противник внаслідок потрапляння на мінне поле був вимушений зупинитися та опинився майже нерухомим, причому у щільних бойових порядках. Ось тут і стали в нагоді ваші “касетні” боєприпаси (а в принципі, будь-які, кращими були уламково-фугасної дії).

Тому, на мій погляд, навряд чи варто розглядати “касетні” боєприпаси як якусь вундерваффе від уявних “живих хвиль” та панацею від інтенсивних атак противника. Скоріше, це непоганий засіб “прорідження” живої сили противника при зручній нагоді.

Павло Трегуб: Вітаю. Пане Констянтине, за наведеними Вами даними про наявність у рашистів 1800+ танків, 4500+ ББМ, 900+ РСЗВ, авіаційної складової, великої кількості мобілізованих і т. д. у теорії мало дати їм можливість проривати все, куди б вони не сунулися, але на практиці бачимо зовсім інший результат. На Ваш погляд, чому так? Чи ми знаходимося наразі в затишші перед бурею? Дякую.

– Ну давайте розбиратися…

По-перше, уся ця “страшна” ЗАГАЛЬНА кількість ОВТ противника розмазана по дуже немаленькому по своїй протяжності фронту. Тому у загальному вимірі це здається як “багато”, але якщо їх розподілити на ВЕСЬ фронт, то такий показник, який дуже “поважали” у радянському війську, як кількість того чи іншого типу ОВТ на 1 км фронту, вийде вже не таким “страшним”.

– По-друге, є ще частини й підрозділи резерву, їхнє штатне ОВТ також варто відгрибсти від ЗАГАЛЬНОЇ кількості, бо вони не задіяні безпосередньо у бойових діях у даний момент (але, звісно, можуть бути задіяними протягом якогось коротко часу).

– По-третє, застосування принципу оперативного мистецтва, який ви згадали у запитанні (так званий принцип концентрації, мається на увазі сил та засобів, в тому числі ОВТ), може бути задіяний ЛИШЕ частково, і він зовсім не дає стовідсоткової гарантії “прориву будь-чого в будь-яких умовах”. Тобто командування противника може залучати до наступу в тих чи інших масштабах лише ЧАСТИНУ від загальної кількості ОВТ, бо бойові дії через це не припиняться на інших напрямках та ділянках. Більше того, командування ЗСУ, встановивши факт концентрації ОВТ противника на тій чи іншій ділянці, цілком ймовірно тут же активізує свої дії на інших. Не просто перешкоджаючи противнику реалізувати цей принцип, а майже примушуючи його знову розподіляти своє ОВТ по іншим ділянкам фронту, замість концентрації його на якомусь визначеному.

Я можу перераховувати ще чимало причин тому, що “страшна кількість” ОВТ противника поки що не виливається у його “глибокі прориви”. Але я сподіваюся, в основному відповів на ваше запитання – “чому так” відбувається.

Volodymyr Mykola: Яка Ваша думка щодо останніх заяв Путіна та Мєдвєдєва про імовірність розпаду РФ на окремі частини?

– Це елемент впливу на внутрішню аудиторію. Треба “гальванізувати” російського “пересічного громадянина”. Бо, очевидно, що він почав втрачати зацікавленість у цій війні, а це все може суттєво відбитися на реалізації “мобілізаційних задумів” кремлівського керівництва. Росіяни просто не бачать, навіщо вони взагалі “ведуть цю війну”.

– Інша справа, коли мова заходить про “розпад рф”. Ось це для них цілком зрозумілий і цілком “осязаемый” посил. Цього вони дійсно лякаються й асоціюють його як Армагедець для себе. Тут простий розрахунок, “вони підуть воювати, щоб країна не розвалилася, просто для того, аби врятувати самих себе”.

Maxim Gorban: Деякий час тому ви писали, що знищення енергосистеми України – це стратегічна ціль. Станом на сьогодні РФ до цієї цілі досить далека в силу цілої низки причин і мінімум до наступної зими не зовсім адекватно реальна (від погоди до імпорту вкупі з технічною допомогою партнерів).
Було б якось дивно очікувати від РФ максимально простого посилу “а давайте тактичними діями по просуванню 1-2 км в тиждень малими группами досягнемо стратегічних цілей війни”.
То який план тепер у них?

– Все той же – перехоплення стратегічної ініціативи. І ніхто від знищення критичної інфраструктури України поки не відмовився. Все решту я вже викладав раніше, повторюватись не буду.

Елена Хоришко: Костянтин, дуже цікавить ваше судження про пана генерала Сирського? Справа в тому, що на просторах фб є такий персонаж Arty Green, він нібито військовий артилерист, і він вважає, що Сирський – то просто капець і біда-біда. Як вважаєте ви, якщо можна? А то після деяких постів цього пана несеться зрада-зрадонька.

– Не буде ніяких моїх суджень, я вже віповідав з цього приводу. Пан Arty Green цілком має право на власні оцінки та думку, людина служила у війську, воювала. Але я, власне, принципово не коментую особисті дії та якості посадових осіб зі складу військово-політичного керівництва держави під час війни. Крапка.

Бодя Савенков: Влітку було багато інфи про нарощування виробництва зброї нашими партнерами. Чи володієте ви інфою про успіхи цього нарощення, та, якщо все по плану, коли воно почне доходити до України для посилення спротиву окупантам? Також хотілося б у декількох словах почути, чи доцільно нарощувати в Україні випуск власної зброї, та чого, на вашу думку, держава не дуже зацікавлена в цьому на даний момент часу?

– Не скажу, бо ця інформація носить закритий характер (особливо в частині “надходження” в Україну), але, дійсно, в країнах НАТО в оборонно-промисловій сфері спостерігається зараз суттєве “пожвавлення”. І це обумовлюється НЕ ТІЛЬКИ необхідністю допомагати Україні, і навіть не стільки нею.

– Так, цілком доцільно. Це об’єктивно збільшує спроможності країни у сфері оборони та національної безпеки, особливо стосовно незалежності від зовнішньополітичної кон’юктури.

– Не згодний з такою оцінкою. Держава цілком зацікавлена, але, на жаль, між зацікавленістю та реальними МОЖЛИВОСТЯМИ пролягає достатньо суттєва відстань.