Вісті з фронтів. 09.12.2022

Костянтин Машовець

1. На Старобільському напрямку російське командування продовжує реалізацію заходів з централізації та систематизації бойового та оперативного управління військами. Очевидно, що усе угрупування військ (УВ) противника умовно зосереджено у складі вже 3-х тактичних груп, з чітким поділом та визначенням секторів відповідальності для кожної. Його основу складають війська 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) Західного воєнного округу (ЗВО):

– Сватівський напрямок – сили та засоби 144-ї мсд.
– Кремінна – Рубіжне – сили та засоби 3-ї мсд.
– Троїцький напрямок – сили та засоби 18-ї мсд 11-го АК.

Окрім того, на цьому ж напрямку зосереджені сили та засоби 1-го та 2-го АК (загалом до 1-ї мсбр та 1-сбр “мобілізаційного резерву) та сили і засоби ПДВ рф (зі складу 76-ї дшд та 106-ї пдд). Також тут оперують не менш як 3 мсб БАРС зс рф. Загалом, це до 15-17 батальйонів (різного ступеня укомплектованості та боєздатності) + до 5-6 рівних їм за масштабами підрозділів у найближчому резерві.

Загальне керівництво цим УВ здійснює штаб 20-ї ЗВА через свій ППУ, розгорнутий в районі Старобільська та відповідно КП 3-ї, 18-ї та 144-ї мсд.

Окремо варто сказати про 2 “штурмових” батальони пвк вагнер, які оперують в районі Кремінної та південніше. Вони переважно діють окремими ротами і взводами, або навіть “штурмовими группами”. Спочатку їх активно застосовували південно-західніше Сватового, потім перекинули в район безпосередньо Кремінної.

2. Достатньо показовим у плані типових методів дій російського командування, які воно застосовує на Старобільськом напрямку, є ситуація на крайньому північному фланзі цього УВ. Так, я маю на увазі по рубежу Піски – Лиман Другий – Тавільжанка – Вільшана.

Противник явно намагається шляхом утримання своїх позицій тут стримувати просування ЗСУ у напрямку як на Верхню та Нижню Дуванки, а також у бік Покровського і Троїцького, так й південніше – безпосередньо на Сватове. Головним чином спекулюючи можливістю нанести наступаючому на цих напрямках угрупуванню ЗСУ флангового удару у ліву “бочину”.

Більше того, командування військ противника навіть демонстративно зосередило тут додатково до 2-х “батальйонів” (ймовірно, зі складу 138-ї мсбр), явно натякаючи на те, що при першій ліпшій нагоді кине їх у контратаку по дирекції Вільшана – Синьківка або Миколаївка – Орлянка і далі на Степову Новоселівку.

Російське командування у цьому відношенні навіть не спиняє цілковита очевидність їхнього задуму і наявність цілого переліку засобів протидії з боку ЗСУ його реалізації. Воно вперто намагається “відсікти з флангу” наступаючі на Нижню Дуванку сили та засоби українського угрупування. Ну-ну, пробуйте, декаденти…

Так, поки що по дорозі Троїцьке – Покровське – Нижня Дуванка – Сватове противник має можливість таскати свої аргіши (правда, вже виключно під охороною та обороною), але очевидно, що як тільки Покровське або Нижня Дуванка опиняться на відстані ефективного вогню основної маси української артилерії (а це, очевидно, станеться протягом грудня), становище Сватівського району оборони противника об’єктивно різко погіршиться.

3. Очевидно, що ситуація в районі Бахмут – Соледар багато в чому визначається співвідношенням артилерійських засобів протистоячих сторін та їхніми бойовими спроможностями.

Стосовно противника, тут зосереджено не менш як 12 дивізіонів ствольної та реактивної артилерії як зі складу принаймні 2-х окремих артилерійських бригад, так і штатних артгруп лінійних бригад 1-го та 2-го АК. І це не враховуючи окремих вогневих батарей (включаючи 120-мм та 82-мм мінометні взвода та батареї), діючих з вогневих позицій безпосередньо у ближній тактичній зоні від ЛБЗ (лінії бойового зіткнення, тобто фронту).

На озброєнні артилерійського угрупування військ противника, яке діє на цьому напрямку, є майже повний спектр артилерійського та мінометного озброєння. В тому числі, 152-мм САУ 2С19М2 “Мста-С” с СОУ “Успех-С” та комплектом “Накидка”, РСЗО 9К57 “Ураган”, 152-мм САУ 2С5 “Гиацинт-С”, 240-мм СМ 2С4 “Тюльпан”. З прибуттям у цей же район підрозділів 31-ї одшбр та 76-ї дшд тут також з’явились 2С9 та 2С9М 120-мм САМУ “Нона-С”.

Через те, що командування російських військ відводить артилерії майже ключового значення у реалізації своїх методів ведення активних дій на Бахмутському напрямку, питання нейтралізації ворожої артилерії тут стає принциповим для загального успіху українських військ в обороні Бахмуту.

По суті, росіяни тут активно практикують так званий артилерійсько-піхотний наступ. Очевидно, що в разі суттєвого зменшення бойових спроможностей свого артилерійського угрупування (в силу різних можливих причин та обставин) ефективність загальних наступальних дій російських військ суттєво впаде. І тут є певний нюанс…

Скажімо так, за даними наших союзників, угрупування російських військ в Україні десь приблизно з кінця листопада (як і прогнозувала значна кількість справжніх військових експертів) почало відчувати суттєву нестачу боєприпасів.

У загальному вимірі норма витрати снарядів для російських військ в Україні знизилась до максимальної позначки інтенсивності стрільби – в один снаряд на годину (це приблизно 22-24 снаряди на ствол на добу). Звісно, що вони їх вистрілюють не розтягуючи на всю добу, а протягом якогось зручного для себе більш-менш короткого часу, прагнучи масувати свій артилерійський вогонь.

За тими самими розрахунками (і даними також), російська артилерія зі складу окупаційного угрупування в Україні при напруженні “всіх сил, можливостей та ресурсів” має можливість збільшити цю добову норму лише на п’яту частину від своїх щоденних потреб.

Зрозуміло, що в таких умовах російське командування було вимушено концентрувати основну кількість тих боєприпасів, які воно мало можливість отримати в рамках регулярного постачання, виключно на важливих і пріоритетних для себе напрямках та ділянках.

Саме це сьогодні, наприклад, відбувається в районі Бахмута та Соледару. Побічним свідченням цьому є той факт, що саме тут фіксується основна кількість випадків застосування противником високоточних артилерійських боєприпасів типу “Краснополь” та інших їм подібних.

А якщо згадати той факт, що ЗСУ використовують свої далекобійні системи ураження типу Хаймарс та інші також з високоточними боєприпасами саме для полювання за артилерійськими складами та сховищами противника, і для яких будь-яка точка складування чи навіть перевалки артбоєприпасів противника не просто пріоритетна ціль, а майже жадана, то стає зрозумілим, що ситуація зі снарядами та артилерійськими боєприпасами у противника, цілком можливо, може набути в подальшому драматичного характеру.

Більше того, стає зрозумілим, що якщо російське командування вимушене стягувати свої боєприпаси на якісь окремі пріоритетні напрямки та ділянки, то це відбувається за рахунок їх решти. Тобто якщо під Бахмутом,образно кажучи, “снарядів суттєво прибуло”, то явно десь “суттєво вибуло”.

Не думаю, що українське командування проґавить такого роду можливості.

Автори