Вісті з фронтів. 02.12.2022
Південніше Бахмуту продовжуються важкі бої ЗСУ в районі Кліщіївки, Андріївки та Курдюмовки. Протягом минулого тижня противнику вдалося захопити два останніх селища та просунутися у двох загальних напрямках – у бік Костянтинівки та по дирекції Кліщіївка – Іванівське.
Очевидно, що головною метою цього наступу противника є прагнення обійти Бахмут з півдня та перерізати дорогу Т-0504 на відтинку Костянтинівка – Бахмут на будь-якій зручній для себе ділянці.
Окрім цього, противник безумовно намагається утримати свої позиції у південно-східних околицях міста Бахмут та вести наступальні дії з боку сіл Зайцеве та Покровське на саме місто. Важкі бої з перемінним успіхом в районі Опитного та Іванграду переконливо свідчать про те, що по суті командування противника розраховує на так зване ближнє та “дальнє” блокування міста з півдня, аби гарантовано собі забезпечити подальші дії по загальній дирекції на Часів Яр і Костянтинівку.
Одночасно з цим противник діючи між Бахмутським та Підгороднім намагається вперто прорватися у бік останнього, маючи за кінцеву мету прорив на ближні підступи до міста Бахмут й з півночі (район Ягідне – Парасковіївка – Красна Гора – Підгородне). Що, в свою чергу, фактично переріже сполучення тактичної групи ЗСУ, яка обороняє Бахмут, із Сіверськом і поставить у досить складне положення передові підрозділи ЗСУ, які зараз оперують в районі Соледару, Спірного та Білогорівки.
Очевидно, що, за думкою російського командування, результатом цих дій повинен бути загальний відхід підрозділів Сил оборони України з усього району міста Бахмут.
У зв’язку з цим особисто у мене навіть і сумніву не має на рахунок того, що командування противника таки дійсно провадить низьку наступальних дій за єдиним оперативно-тактичним планом із кінцевою метою вийти на рубіж Слов’янськ – Краматорськ – Дружківка – Костянтинівка.
Я не буду зараз вдаватися у деталі, перелічувати сили та засоби противника, якими він оперує на вище вказаних мною напрямках та ділянках, адже це мало що скаже пересічному читачу, окрім тих, хто уважно стежить за перебігом цієї війни, зазначу лише декілька (далеко не всі) факторів, які МОЖУТЬ вирішальним чином відбитися на загальних результатах того, що отримало назву “бої за Бахмут”:
– Ситуація в районі Кремінної та Сватового. Так, вихід ЗСУ у цих місцях на ближні підступи до Сєвєродонецька – Лисичанська, а також просування у бік Старобільська цілком ймовірно просто знівелює зусилля противника південніше й створить загрозу “відсікання” північної частини всього російського угрупування військ, яке нині розгорнуте у Луганській та Донецькій областях України. Саме тому в районі Кремінної противник вперто намагається “контратакувати” у бік Торського, Зарічного (тобто у бік Лиману) та південно-західніше Сватового. Росіяни цілком впевнено “відчули” усе значення для себе боїв у північній частині Луганської області.
– Також очевидно, що без просування через Мар’їнку у бік Курахового та прориву лінії Велика Новосілка – Вугледар усі кровопролитні зусилля росіян під Авдіївкою та Бахмутом будуть позбавлені будь-якого адекватного оперативно-тактичного сенсу. За великим рахунком, це просто “засовування” чергової партії власних військ у дуже, скажімо так, незручне становище з цілком “загрозливими” флангами. Звісно, що саме тому противник намагається одночасно з наступом на Бахмут та Авдіївку забезпечити ці дії у флангових операційних районах, тобто в районі Вугледар – Павлівка та північніше Бахмутського відтинку.
– Матеріально-технічний та людський фактори. Вже є достатньо явними наслідки “часткової мобілізації”, яка нині провадиться в рф (так, я не помилився, вона продовжується). Командуванню військ противника ВЖЕ вдається створювати на окремих ділянках та напрямках достатньо суттєву та відчутну перевагу у живій силі, за рахунок чого його наступальні дії набувають дуже важливих ознак – безперервності та поступового нарощування їхньої інтенсивності (в окремих місцях вже фіксується співвідношення по людям 1:7 – 1:5, й далеко не на користь ЗСУ).
А інтенсивність вигрібання російським командуванням запасів основних типів ОВТ з усіх можливих джерел – від закромів Лукашенки до власних БЗВТО – набула характеру тотальної ревізії (в цілому ряді бригад та дивізій штатні ОВТ складаються на 68-70% з техніки і озброєння, знятого з довготривалого зберігання або відновленого\відремонтованого після ушкодження в ході боїв), частка ОВТ «розробки та випуску попередніх років» в окремих випадках становить до 30-33%.
Тож підсумуємо…
Ситуація в районі Бахмута на сьогоднішній день отримала стійку тенденцію до погіршення. Противник вперто намагається блокувати місто як з півночі, так і з півдня, щоб в подальшому прорватися до Часового Яру й Костянтинівки. І поки йому це вдається. Нехай дуже повільно, з великим втратами і надзусиллями, але російські війська вперто повзуть вперед на південь від Бахмута.
Однак, ситуація північніше цієї ділянки, в районі Кремінної, західніше Лисичанська, а ще північніше в районі Сватового виглядає для противника зовсім протилежним чином.
Очевидно, що цей своєрідний «баш на баш» скоріше грає на користь ЗСУ, ніж на користь противнику. Поясню чому.
Російське командування зовсім не випадково намагається вишикувати своє УВ у північній частині Луганської області на незвичну оперативну глибину, розташовуючи свої головні резерви дещо «відтягнутими» від лінії фронту й активно обладнуючи райони (вузли) оборони, навіть на оперативно-тактичній глибині всієї оперативної побудови свого УВ. Не має сумніву, що Балаклійський драп їх дечому навчив. Головна причина такого рішення очевидна – навіть у разі прориву ЗСУ на окремих напрямках і ділянках, наприклад, між Кремінною та Сватовим (до чого, до речі, ЗСУ достатньо близькі) така оперативна побудова дозволить «мінімізувати» ці прориви, спираючись саме на ці підготовлені у глибині резерви та вузли оборони.
Іншими словами, це дасть можливість уповільнити гіпотетичний український наступ на цьому операційному напрямку. За задумом російського командування, це повинно «позитивно» відбитися й на ситуації як під Бахмутом, так і південніше – в районі Авдіївки та в районі Вугледару. Адже скуті важкими боями по «прогризанню» системної оборони в північній Луганщині ЗСУ будуть просто не в змозі опиратися південніше масованому наступу російських військ. Тобто головне завдання УВ російських військ в районі Сватового та Кремінної полягає в тому, щоб ударні тактичні групи ЗСУ зав’язли у цій «оборонній трясовині».
Однак в реальності у російського командування це просто не виходить. Просто тому, що ЗСУ «не в’язнуть» і продовжують просуватися на чутливих для Луганського УВ противника ділянках та напрямках. Передові підрозділи ЗСУ вже знаходяться в 7-8 км від Кремінної та в 10-12 км від Сватового.
Тому нинішній «обмін наступами» скоріше на користь ЗСУ ніж російських військ, бо відхід ЗСУ з Бахмута нічого вирішального у оперативно-тактичному сенсі для них не несе, окрім виникнення потенційно небезпечного для них виступу в районі Соледар – Сіверськ. А ось «падіння» Кремінної та Сватового здатне докорінним чином вплинути на весь перебіг війни на Донбасі, і в першу чергу тим, що все «північно-луганське» УВ може опинитися відрізаним від решти російського угрупування на теренах України, сполучаючись з ним лише через російську територію (бо навряд чи все «обмежиться Кремінною»).
Фото: Сергій Нужненко / Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
