Вісті з фронтів. 03.11.2022
Командування військ противника продовжує свої спроби «розрядити» ситуацію в районі Сватового, яка вже отримала стійку тенденцію до погіршення для нього. Окрім намагання «контратакувати» західніше та північно-західніше Кремінної протягом останніх 2-х діб, противник почав атаки по напрямку Площанка – Макіївка, Площанка – Невське.
Очевидно, що його найближчою метою є «знаття загрози» виходу передових підрозділів ЗСУ на дорогу Р-66 на відтінку Червонопопівка – Піщане – Житлівка. Це було би «дуже неприємно» для УВ противника, яке зараз обороняє район Кремінної, і достатньо незручно для тих, хто окопався в районі Сватового (хоча цим і так вистачає неприємностей з інших «румбів»).
Противник сконцентрував до 2-2.5 «кадрових» БТГр (за нинішніми часами це «вагоме» стадо в основному зі складу 3-ї мсд 20-ї ЗВА), посилив його різного роду «парамілітарними» формуваннями штибу «стрілецьких рот-батальйонів мобілізаційного резерву лнр» (точніше, їх рештками), а також «штурмових загонів пвк вагнер» та «вцілилими» з загонів БАРСу, ну й спробував вдарити у лівий фланг українській тактичній групі, яка зараз веде на ближніх підступах до цієї рокадної дороги жорсткі зустрічні бої у лісах західніше Житлівки та Червонопопівки.
І хоча бої на даний момент на цій ділянці ще тривають, вже вчора на ранок стало очевидним, що ані в Макіївку, ані в Невське противнику пробитися не вдалося (так за певною, але достатньо сумнівною інформацію, окремим російським підрозділам (до піхотного відділення, штурмової групи) таки вдалося «інфільтруватися» на східну околицю Макіївки і навіть зайняти розташовану там сільраду, однак, якщо це навіть відповідає дійсності, то й в такому разі, це кардинально нічого не змінює).
А загалом, за великим рахунком, я не думаю, що ця «несподівана» ескапада противника доставить українським військам на цьому напрямку особливих незручностей. Причому навіть просто тому, що російське командування при плануванні та організації бойових дій своїх військ знову не врахувало особливості РЕАЛЬНОЇ, а не видуманої ним же самим, ситуації в даному районі.
Адже навіть другокурснику будь-якого командного військового училища зрозуміло, що «залазити» ударною тактичною групою у виступ, оточений з 3-х боків позиціями противника та й ще намагатися звідти «атакувати» у напрямках, які розходяться у різні сторони, є достатньо сумнівною, з точки зору доцільності та наслідків, ідеєю
На Бахмутському напрямку, судячи зі всього, противник стикнувся з «обставинами», які ним були раніше «не передбачені». Північніше міста (Соледар – Бахмутське) «ударна тактична група» (в основному з підрозділів «мобілізаційного резерву» 2-го АК, підсилених декількома «штурмовими чистА кАнкретными» взводами пана Прігожина), досягнувши гіпсового кар’єру та заводу «Кнауф», була вимушена зупинитися і навіть місцями відійти.
В свою чергу, на східній околиці самого Бахмута (напрямок Покровське – вул. Патріса Лумумби) противник так і не спромігся просунутись далі перехрестя доріг М-03 – Н-32. Хоча кажуть, що до Бахмутського міського сміттєзвалища та вулиці Максименка вони доповзали і навіть місцями залізли у приватний сектор у південно-східній частині міста.
Тут в основному діють підрозділи пвк «вагнер» (причому як «розхідний матеріал» з числа засуджених, так і «елітні профі» за зарплату). Вони підсилені на окремих ділянках танками та іншою бронетехнікою зі складу тбн «Дизель» 1-го АК та солянкою (десь до 1.5-2 «батальйону») зі складу 2-ї мсбр 2-го АК та 31-ї одшбр зс рф (іноді для «нарощування зусиль» сюди ж підганяють чергову партію «мобіків» зі складу «розподільчого батальйону МР» 2-го АК).
А ось південніше Бахмута якраз і трапились ті самі «несподіванки». Наскільки я розумію, задум російського командування, яке керує та координує діями своїх військ на цій ділянці, полягав у тому, щоб пробитися до рубіжу Кліщіївка – Андріївка, а потім прорватися до Іванівського і таким чином дуже «суцільно» блокувати Бахмут з півдня, зробивши його оборону дуже складною. Одночасно з цим передбачався прорив через Іванград та Опитне у саме місто з півдня. Зовсім недаремно воно стягнуло на ці напрямки та ділянки усі найбільше боєздатні свої підрозділи, що діють у цій зоні. Включаючи підрозділи пвк «ліга», «редут», пару рот зі складу «зведеної» БТГр 336-ї обр МП, посилених для «маси» рештками 2-х батальйонів мобілізаційного резерву 2-го АК.
Однак сталося не так, як гадалося… На рубіж Кліщіївка – Андріївка противник так і не пробився (не кажучи вже про Іванівське). Більше того, серією контратак ЗСУ він був взагалі відкинутий до дороги Т-0513 у бік Зайцева на ділянці між Опитним та Одрадівкою, що достатньо суттєво ускладнило йому дії «на основній напрямку» – на Опитне – Іванград. Тепер уся ця «ударна тактична група» противника, що рветься з півдня на Бахмут, вимушена розвертати свій лівий фланг і намагатися «купировать» цілком ймовірний прорив ЗСУ собі у тил. Ну чо, доштурмовалися…
І на останок, декілька слів про Лисичанський напрямок…
Протягом декількох останніх діб командування противника, розуміючи значення цього напрямку, здатного суттєво вплинути як на Бахмутський напрямок, так і безпосередньо на ситуацію в районі Кремінна – Рубіжне, а головне, на сам Лисичанськ, прагнуло максимально подалі відсунути передові підрозділи ЗСУ в районі Білогорівки, у бік Верхньокам’янського та під Спірним на захід.
Серед цих трьох ділянок лише на одній йому це вдалося (просунувшись вздовж Сіверського Донця, противник зміг зайняти північно-східну частину с. Білогорівка та закріпитися там). Відбулось це виключно тому, що противнику вдалося північно-східніше села утримати панівну висоту, з якої він міг проглядати тамошню місцевість впритул до Григорівки.
Тут діяли тактичні групи противника зі складу 41-ї ЗВА (до 1 БТГр 55-ї мсбр), принаймні до 4-х «батальйонів» БАРС-ів (приблизно загальною чисельністю до 1-го батальйону) та підрозділи зі складу 6-го «казачьего» мсп та 4-ї мсбр 2-го АК (не більше 2-х рот). Періодично в атаку кидали «татуйованих вагнарят» та дрібні партії луганських «мобіків» (в основному «повзводно»).
Вважаю, що найближчим часом, противник продовжить активно «стрибати у жито» на Сіверському напрямку, намагаючись «у будь-якому разі» убезпечити два ключових для себе райони – закрут річки Сіверський Донець (район Шипілівка – Привілля – Новодружеськ), а також район ЛНПЗ та найближчих сіл.
Между тем, у оккупантов в районе Бахмута вырисовывается очень неприятная предпосылка.
Дело в том, что в очередном порыве противника прорваться к городу с юга ВСУ не только блокировали их потуги, но и отбросили к Зайцево и Отрадиевке.
О чём это говорит? О том, что россияне в очередной раз устроили акт жертвоприношения своих чмобиков в бессмысленном шабаше – само собой, но главное то, что они не смогли сдержать контратаку ВСУ.
В последние дни, получив приток чмобиков, оккупанты всё чаще стараются наступать. Именно стараются. Но при этом после каждого “наступления” получают в ответ контратаку ВСУ, которую не могут сдерживать. В некоторых случаях даже теряя позиции или расширяя своей суицидальной самоотверженностью серую зону.
Так всё же, о чём это говорит?
Это говорит о том, что ресурс РОВ в данной локации всё меньше способен сдерживать ответное давление, и с каждым днём его возможности уменьшаются всё больше. Как бы в скором времени этим самоотверженным суицидникам не пришлось самим перейти в глухую оборону, которую они, конечно же, не смогут держать… Не смогут, потому что не способны.
