Вісті з фронтів. 01.11.2022

Костянтин Машовець

Командування військ противника в районі Вугледар – Новомихайлівка, як йому здається, придумало черговий “геніальний план”.

2 доби тому війська противника розпочали інтенсивні атаки на Павлівку (південніше Вугледару), намагаючись прорватися до міста з півдня, а також одночасно з рубежу Славне – Солодке атакували передові позиції ЗСУ південніше самої Новоміхайлівки.

Противник діє силами приблизно до 4-5 БТГр, зведених та розподілених по напрямках у 2-і тактичні групи – Вугледарську та Новомихайлівську. Складаються вони з сил та засобів 29-ї ЗВА (1 БТгр зі складу 36-ї мсбр), 68-го АК (до 1-ї “зведеної” БТГр зі складу 18-ї пад та 39-ї мсбр) та декількох підрозділів рівня рота – батальйон зі складу 1-го АК нм днр (3-ї та 5-ї мсбр, 11-й мсп, 2-х “стрілецьких батальйонів МР”, частково абр “Кальмиус” + якійсь спец-підрозділ “мвс днр”). Все це “бомбаське стадо” також зведене у тактичні групи по напрямках.

Очевидно, що противник прагне шляхом двох ударів, які сходяться приблизно східніше Водяного, ліквідувати Вугледарсько-Мар’їнський виступ ЗСУ, який об’єктивно є достатньо зручним “стартовим” районом для наступу українських військ або на Волноваху, або на Докучаєвськ.

Судячи з того трешу, що вони пишуть у своїх зведеннях та звітах, їм здається, що для українського командування уся ця “красівА задуманая та організованая операція” була нібито несподіваною і геть не очікуваною. Також усі вони майже на 100% впевнені у її “окончательном успехе”.

Не хотілось би нікого розчаровувати, однак зверну увагу всіх цих авторів “воєнной беллетристики” а-ля “мы усЕх пАбедим” на один нюанс, який став вже очевидним. А саме, вже закінчився 3-й день цього “несподіваного” наступу російських військ, але вони спромоглися лише, просунувшись на 1 км, зачепитися за південно-східну частини села Павлівка, та й то, судячи зі всього, близькі до того, що їх звідти виб’ють найближчим часом. На решті ділянок цього “разящего” удару ситуація взагалі по суті не змінилася. Спроби “прорватися” закінчилися безрезультатно.

У зв’язку з цим постає цілком закономірне і логічне питання – якщо ЗСУ не очікували цих атак й знаходились “на розслабоні”, чому російські війська так томно та повільно просуваються?

В деяких російських звітах їхні командири малий темп просування своїх підлеглих військ та їхні середньодобові показники наступу, які стрімко наближаються до позначки “зеро”, виправдовують несприятливими погодно-кліматичними умовами (рясний дощ, мряка, туман), а також (ви не повірите) “щільною міською забудовою”.

Що цікаво, при цьому російські командири особливо не акцентують увагу свого начальство на тому, що заважає їм перенести основні бойові дії з н.п. Павлівка на більш відкриту місцевість (правіше або лівіше неї), а також на тому, що українським військам доводиться діяти у точно таких же погодно-кліматичних умовах, як й російським.

Тобто повторюється історія з “обороною по Осколу” і “виходом на рубіж річки Жеребець”, а ще наглядніше – “контр-наступ у Печеніжського водосховища”. Тобто низка нібито узгоджених по місцю та часу атак із цілком визначеною метою, проте яка поступово перетворюється у серію безсистемних самогубчих атак, що з часом втрачають як свою потужність, так й загалом загальний сенс, включаючи тактичний.

Відбувається це все тому, що російське командування продовжує демонструвати формалізм та шаблонні підходи у справі планування та організації бойових дій підлеглих йому військ.

У даному випадку воно явно спланувало та організувало цей наступ без врахування цілого ряду об’єктивних чинників та факторів, які очевидно суттєво впливають на хід та результати цієї  їх “геніальної тактичної задумки”.

Тобто підійшло до цього питання виключно формально, керуючись переважно настановами та інструкціями по штабному плануванню. Звісно, детально “розшифровувати” я їх не буду, але на деякі вкажу:

– фактор №1 – час, конкретні особливості даної місцевості, погода і т.д.,
– фактор №2 – противник (тобто угрупування ЗСУ, що діє на цьому напрямку), оцінка та висновки, які були покладані в основу “плану”, явно не відповідають дійсності,
– фактор №3 – оцінка власних спроможностей, тут без коментарів,
– фактор №4 – вибір конкретного місця, ділянок та напрямків застосування власних сил, причому як головних, так й допоміжних, тут явні і очевидні помилки як змістовного, так й кількісного порядку.

Таким чином, стає зрозумілим, що у всіх 4-х факторах при плануванні та реалізації конкретного задуму відповідним командуванням противника були допущенні суттєві помилки, або вони взагалі ним були не враховані. Інакше і середньодобові темпи просування передових підрозділів противника були би іншими, та й Павлівка з Новомихайлівкою вже були би, як вони пишуть у своїх звітах, “зачищені”. А поки ні першого, ні другого “якось не трапилось”.

Звісно, що цілком ймовірно, вперті атаки противника на Вугледарському напрямку (включаючи дорогу між Павлівкою та Великою Новосілкою), а також на Новомихайлівку та південніше неї будуть продовжуватися. Але вже зараз зрозуміло, що “зрізати” виступ ЗСУ, що загрожує Волновасі та Докучаєвську, принаймні вийти на рубіж Вугледар – Костянтинівка у противника найближчим часом не вийде.

Тому так, атаки цілком можливі й навіть вірогідні, але я дуже сумніваюсь в тому, що вони приведуть противника до якогось “внятно-адекватного” результату принаймні найближчими тижнями.

 

Фото: Генштаб ЗСУ

Автор