Про ядерку
Коли її обговорюють, часто забувають відразу про кілька моментів. Себто не намагаються уявити, як це буде суто технічно, думаючи виключно про політичний бік. А дарма.
Отже, як?
Ядерна зброя буває різною.
Є стратегічна, що встановлена на міжконтинентальних носіях. В нашому разі це виключено, бо загадить і Європу, і Білорусь, і саму Росію.
Є тактична. А в неї є різні засоби доставки. Це артилерія, ракети та літаки.
Артилерія – це найменшої потужності. Наприклад, снаряди до САУ “Піон”. Розроблялися в СРСР для того, щоб бити по скупченнях натівських танків, поки власні рвуться до Ла-Маншу. Неефективна в нашому випадку, бо потужність мала, а відповідати доведеться як за велику.
Ракети та літаки мають одну й ту саму проблему. Вони не завжди долітають. Низка російських ракет падає на власній території, частину, як і літаки, збиває українська ППО. І тут дуже важливе уточнення. Те, що ракету чи літак збито, не означає, що боєголовка детонує. Ба більше, вона може впасти і потрапити в руки українців. Тих самих, що прихитрилися якось доставити вибухівку на найбільш охороняємий в РФ стратегічний об’єкт.
Так, є ракети Кинджал, які наша ППО не перехоплює. Але їх буквально кількадесят, і вже був прецедент падіння на території РФ.
Себто ризик застосування ЯЗ полягає не тільки в реакції Заходу, а і в тому, що може впасти буквально на Вороніж чи потрапити до рук українців.
І наостанок про політичний бік. Проблема не тільки в Заході. Порушення ядерного статус-кво матиме значно більші загрози для Сходу. Того самого Сходу, що є для Кремля останнім можливим партнером.
