Що не так з ініціативою Київського безпекового договору?
Днями Президент України Володимир Зеленський оголосив про завершення роботи експертної групи Єрмака-Расмуссена з підготовки так званих міжнародних гарантій безпеки України, який отримав кодову назву “Київський безпековий договір” (КБД).
Незважаючи на успіхи Збройних Сил України і злам у війні на користь української сторони, Банкова не змогла виявити політичну гнучкість та відчуття геополітичного моменту, щоб скоригувати ідеї перших днів вторгнення про формулювання комплексу безпекових гарантій поза членством в НАТО, які, за задумом Зеленського, могли б стати компромісним елементом мирних домовленостей з Росією в рамках Стамбульських переговорів. Стамбульські переговори та компроміси опинились в минулому, але Банкова все ще намагається чіплятись за ідею, яка видається сумнівною з точки зору як перспективності реалізації, так і її дієвості.
По-перше, за своєю філософією так званий Київський безпековий договір – це не про міжнародні гарантії безпеки, які унеможливлять нову війну, а про гарантії міжнародної допомоги Україні для здійснення самооборони у відповідності до Статуту ООН. КБД – це не про мир та безпеку, на що очікує українське суспільство, а про кращу підготовку України до нової війни. Вочевидь, таке завдання більш дієво могло б вирішуватись на треку євроатлантичної інтеграції та членства в НАТО.
По-друге, найкращою та найефективнішою безпековою гарантією є членство в НАТО. Прямий і безальтернативний шлях до членства в НАТО – це Перемога у війні з Росією, яку забезпечать наші героїчні ЗСУ та потужна глобальна антипутінська коаліція. Але над всім цим треба системно працювати, а не втрачати час і дипломатичні зусилля та політичні ресурси для укладення нових формальних міжнародних угод. Варто також звернутись і до історичних уроків, адже спроба створити аналогічну систему двосторонніх угод в першій половині минулого століття не змогла відвернути глобальну трагедію і, попри наявність двосторонніх безпекових зобов’язань, не попередило політику умиротворення агресора перед Другою Світовою війною. Висновок один – будь-які двосторонні безпекові угоди залежатимуть від політичної кон’юнктури і політичних рішень.
По-третє, ініціатива так званого Київського безпекового договору (КБД) буде використана державами-скептиками для запобігання членству України в НАТО. Бо якщо КБД вже задовольняє безпекові потреби Києва, тоді навіщо вести мову про членство в НАТО?
По суті, ми даємо гольовий пас тим, хто поки вагається у питанні членства України в Альянсі.
Такі пошуки альтернативної реальності вже мали місце на треку інтеграції України до Євросоюзу, коли замість угоди про асоціацію нам пропонували асоційоване партнерство, а замість розширення і статусу кандидата – європейське політичне співтовариство. І таку генерацію альтернатив щодо членства в Альянсі тепер, на жаль, ми робимо своїми руками.
По-четверте, запропонована схема дає підґрунтя для різночитань, а багаторівневість та складність угод закладає основи для пробуксовування механізму гарантій. Як приклад, зверніть увагу на лаконічність Вашингтонського договору, який заклав фундамент колективної безпеки НАТО. До того ж спільний механізм оцінок та обміну розвідувальними даними підніматиме чималий комплекс правових питань. Не знімаються також складні питання політичної доцільності, коли партнери вирішуватимуть чи визнавати потенційну загрозу агресії. Попри правильність задекларованих намірів, в результаті запропонований механізм навряд чи зможе вивести Україну із так званої “сірої зони” безпеки.
Натомість, видається доцільним предметно просувати конституційно закріплений курс України на вступ до НАТО та нарешті формалізувати глобальну антипутінську коаліцію на базі Рамштайну, яка має сприяти як ліквідації путінського режиму, що становить загрозу незалежності і суверенітету України, так і депутінізації світу. Ідеологічною основою такого формату має стати Баварська формула «підтримувати Україну стільки, скільки потрібно».
Саме в рамках такої коаліції і здійснюватимуться заходи підтримки України, про які йдеться у пропозиціях щодо т.зв. безпекових гарантій. Як відомо, питання надання Україні сучасної зброї і амуніції та тренування ЗСУ вже розглядається в рамках формату Рамштайну.
Українська безпекова формула має бути простою: запорука нашої Перемоги – героїчні ЗСУ та потужна глобальна антипутінська коаліція. Наша Перемога – прямий та безальтернативний шлях до членства в НАТО. Членство в Альянсі – найнадійніша гарантія нашої національної безпеки. Навряд чи варто витрачати час та дорогоцінні ресурси на заздалегідь тупикові ініціативи. Час готувати підґрунтя до інтеграції України в Альянс у контексті проведення Саміту НАТО у Вільнюсі 2023 року.
