Вісті з фронтів. 24.08.2022
“Пожвавлення” на Херсонському плацдармі противника, схоже, було вайлуватою спробою “зняти загрозу Херсону”, яка скінчилась досить спірним результатом.
Я вже писав пару днів тому, що російське командування, судячи зі всього, при плануванні своїх подальших дій кожного разу досить яскраво виявляє доволі значну схильність до авантюризму та “невиправданий оптимізм”. Принаймні, обираючи ділянки та напрямки для своїх атак та загалом наступальних\штурмових дій, командування військ противника майже кожного разу недооцінює протистоячі їм українські війська.
Чесно кажучи, я не знаю головної причини існування такого підходу в оперативному плануванні росіян. Цілком можливо, вони на рівні підсвідомості вважають себе набагато розумнішими за нас, або їхня “природне почуття зверхності” не дає їм можливості подивитися на ситуацію тверезо. Але факт залишається фактом – переважаючий принцип “авось” у купі з “хохлы разбегутся только от одного вида нашей моСЧи” кожного разу призводить російське командування до фантасмагоричних результатів.
Як виявилось, я дуже “добре” подумав за російське командування щодо його позавчорашніх та вчорашніх активних наступальних дій на Миколаївському напрямку, намагаючись приписати йому якусь “широту оперативних поглядів” та хитромудрість його задумів. Насправді, увесь їхній зміст звівся до “покращення тактичного положення”.
Ніякого нарощування зусиль або оперативного розвитку серії атак 22-го АК на захід та північно-західніше Херсону силами 5-ї та 35-ї ЗВА на плацдармі не відбулося. Після того, як противник ввів у бій додатково 2-ї БТГр 127-ї мсд 5-ї ЗВА по напрямку Олександрівка – Таврійське та Правдіне – Таврійське, єдине чого йому вдалося досягнути – відтіснити українські війська від озера Солонець на північ від нього (десь приблизно на 1.5 км). На цьому весь “прорив”, який би мав перетворитись принаймні у “оперативно-тактичний”, звівся нанівець.
Більше того, такі самі “сінхроні атаки” 22-го АК (силами 126-ї обр БО), посилених 1 БТГр зі складу 64-ї мсбр 35-ї ЗВА по напрямкам Зелений Гай – Благодатне та Киселівка – Благодатне (р-н Посад-Покровське), взагалі нічим не скінчились. Противник так і не зміг просунутись.
Єдиним більш-менш суттєвим результатом “відновленого наступу на Миколаїв” стало зайняття військами противника селища Благодатне (так, це різні селища), це знаходиться східніше Первомайського.
Приблизно 2.5 БТГр зі складу 255 мсп 20-ї мсд 8-ї ЗВА, 64-ї мсбр 35-ї ЗВА та того, що залишилось від БТГр 108-го дшп 7-ї дшд намаглися на двох ділянках прорватися на північ й вийти на дорогу Т-1508 Миколаїв – Снігурівка в районі Партизанського.
Але, “не судилося”. Наступ обмежився Благодатним, а правіше нього взагалі заглох. Зіграли свою роль два фактори:
– наявність північніше Благодатного достатньо глибокого іригаційного каналу, що тягнеться паралельно дорозі від Засілля та Квітневого прямо на Новопетрівку, його форсування вимагає від наступаючої сторони неабияких організаційних, вогневих та технічних спроможностей.
– а також достатньо потужні вогневі спроможності ЗСУ на цьому напрямку, які дозволяють їх передовим підрозділам ефективно стримувати атаки навіть переважаючих сил та засобів противника.
Поєднання цих факторів, по суті, й загальмувало наступ противника. Я ж кажу, вони планують свої дії виключно “механічно”, виходячи з того “куди їм треба”, а наявність якихось особливостей місцевого ландшафту або твереза оцінка спроможностей протистоячих їм військ вважаються факторами другорядними.
Я так розумію, за думкою російського командування, українці, побачивши атакуючі підрозділи противника, повинні були у паніці відступити, попутно люб’язно побудувавши для них через іригаційний канал якісь мостові переходи.
Ну, у самовпевненості росіянам не відмовиш…
Іншою ділянкою активності противника на оперативному Херсонсько-Бериславському плацдармі став український тактичний контрмініплацдарм на Інгульці в районі Білогірка – Лозове – Велике Артакове – Біла Криниця. Вчора противник спробував звичним для нього способом – подвійним ударом – прорватися по напрямку Брускинське – Білогірка, Давидів Брід – Білогірка, а також Андріївка – Лозове, тобто вдарити “по флангах” плацдарму й примусити українські війська відійти за Інгулець.
Діючи силами тактичної групи приблизно у 3-а БТГр зі складу 69-ї обрп 35-ї ЗВА та окремих підрозділів 247-го дшп 7-ї дшд (до 2-х рот), противник вперто (не менш як 2 рази) намагався перейти в атаку по вказаних напрямках. І хоча, за повідомленням звідти, на вчорашній вечір бої ще тривали, однак судячи зі всього, їхній результат явно не на користь противника, адже спромогтися просунутися він так й не зміг.
Потенційно у масштабах всього цього оперативного плацдарму противника, думаю, найближчим часом варто очікувати на суттєве його “пожвавлення” також в районі Високопілля, яке він продовжує утримувати в дуже несприятливих для себе умовах. А також по напрямку Осокорівка – Нововоронцовка.
Скоріше за все, на цих ділянках у бій будуть введені підрозділи 35-ї ЗВА та 98-ї пдд (за моїми підрахунками, противник протягом тижня може зосередити та розгорнути на цих напрямках ДОДАТКОВО до 4-х БТГр з їхнього складу, тим більше що БТГР-и 98-ї пдд ВЖЕ знаходяться на правому березі).
Отже підіб’ємо підсумки…
1. Очевидно, що на розмах та перебіг подій в рамках “відновленного наступу на Миколаїв” вагомою мірою вплинув таки фактор “мостових переходів”. Противник просто втратив можливість З ПОТРІБНОЮ ЙОМУ ШВИДКІСТЮ ТА ОПЕРАТИВНІСТЮ перекидати необхідні для цього сили та засоби. Хоча НЕ ВТРАТИВ ПОВНІСТЮ таку можливість саму по собі. Просто час та обсяги цих перекидань явно затягуються. Що саме по собі впливає на хід та зміст цих тактичних атак противника.
2. Стає все більш очевидним, що зосередження та розгортання обох загальновійськових армій східного воєного округу противника (5-ї та 35-ї) на лівому березі було явно не випадковим. Судячи зі всього, командування військ противника таки врахувало той факт, що якщо засунути їх на плацдарм, то потім доведеться з великими траблами організовувати їхнє МТЗ. Тому при організації цього самого “нового наступу” с плацдарму у будь-якому напрямку – на Миколаїв або у бік Кривого Рогу чи Нікополя – варто скористатися лише окремими БТГр-ами з їх складу, бо у такому разі постачання предметів МТЗ для їх потреб на більш-менш прийнятному рівні можливо забезпечити поромами, понтонами та іншими плавзасобами. Або використати для цього свої ПДВ, у яких штатне ОВТ “полегше” (до того ж в переважній своїй більшості й “водоплаваюче”), та й рівень їхньої мобільності у порівнянні із обтяжених громіздкими танками, САУ та іншим важким озброєнням мотострілецькими та танковими БТГР-ами загальновійськових армій повище буде.
3. В цьому контексті було би варто таки замислитись все ж таки над сенсом та змістом планів російського командування у короткостроковій перспективі щодо ведення будь-яких наступальних дій як на Запорізському, так і Криворізько-Нікопольскому напрямках. Цілком можливо, що противник прагне, перш ніж приступити до їх реалізації, “вирішити проблему Херсону” як таку, щоб потім самому не втрапити у “подвійну халепу”. Кращого способу для цього, ніж створити українському командуванню проблеми “під Миколаєвом”, немає.
4. Поки ми спостерігаємо вперті атаки на Слов’янському напрямку, намагання “за будь-яку ціну” відсунути українські війська від Донецька, а також прорватися через Бахмут з південного сходу до Краматорська. Але, у цьому сенсі варто зважати на два важливих фактора.
– Для всього цього “бомбаського концерту” противник використовує переважно НЕ ВЛАСНІ КАДРОВІ ВІЙСЬКА, а їхній суррогат у вигляді так званих 1-го та 2-го АК нм Домбабви та Луганди (включно з їхнім наловленим “мобілізаційним резервом”) відповідно, підсилених десь 5-6-ю “батальонами” з різноманітних пригожинсько-шойговських найманських помийок штибу “вагнер”, “ліга”, “редут”, “патріот” і т. п. Власне самі російські війська там задіються лише епізодично, переважно у вигляди “піцназу” та окремих танкових і артилерійських підрозділів. Так, там є декілька тактичних груп ПДВ, МП та 150-ї мсд 8-ї ЗВА , але вони діють виключно на окремих ділянках і переважно у “другому ешелоні”.
– Такий “диференційований” підхід поки не дає бажано результату. Адже всі ці “полуфабрикати” достатньо швидко “сточуються” у безперервних атаках при мінімальному просування, а то й при його відсутності взагалі. Можливо, звичайно, загнати у “мобілізаційні батальйони та полки” УСІХ чоловіків з Домбабви та Луганди і зробити ці утворення таким собі жіночим гетто на чолі з Пушиліним та Пасечником в якості “быков-осеменителей”. Але навіть у такому випадку це навряд чи гарантує омріяний у Кремлі результат у вигляді повного захвату Донецької області України просто тому, що середньодобові темпи просування цього проросійського стада на цих напрямках жодним чином не корелюються з темпами втрат цих “формувань”. Тим більше що мобілізаційні ємності цих територій також не безконечні.
Звісно, що все це відбувається через прагнення російського командування зекономити власні “сили та засоби”, аби принаймні мати можливість накопичити резерви у оперативному масштабі. Але доцільність цього вже сьогодні виглядає достатньо сумнівно, бо у російського командування зі справою “вивільнення власних сил і засобів” і формуванням резервів також відчутні трабли. Бо необхідність поточного поповнення своїх військ в нього також немала й продовжує зростати.
Побічною ознакою цього є те, що нашою групою (ІС) вже зафіксовано перекидання у смугу відповідальності цього угрупування ДОДАТКОВИХ сил й засобів центрального воєного округу рф. Адже командування військ противника розуміє один простий факт – ці бомбаські “мобіки” навпіл із відмороженими “вагнерами”, цілком можливо, в кінці кінців можуть усі полягти, але поставлених цілей так й не спромогтися виконати.
Шановні читачі!
Якщо вам подобаються мої тексти, то маєте можливість висловити власну прихильність до них у скрутний для автора момент не тільки “лайком”, але й фінансово… За що, буду щиро вдячний.
Ще раз підкреслюю, ЦЕ ВИКЛЮЧНО НА ДОБРОВІЛЬНІЙ ОСНОВІ, я до того нікого не примушую.
Реквізити:
4731 2196 1439 9123 карта ПриватБанку
PayPal: oksanam83@gmail.com
Фото: Генштаб ЗСУ
