Жінки плачуть
Після вибухів у Криму на аеродромі Саки у мене в стрічці стало не пропхатися від задоволених дівчат. Українки тріумфують! Українки задоволені! Вже навіть анекдот з’явився, що «Залужний – секс-символ України, бо тільки він уміє довести мільйони жінок до оргазму одною ракетою».
Можливо, в іншій ситуації це виглядало б дикістю. Українці – не злі люди, у більшості випадків ми співчуваємо чужому горю. Українки й поготів. Але не зараз, і не коли йдеться про удар по країні-агресору.
Бо ще ніколи я не бачив в Україні стільки жіночих сліз, як після 24 лютого. І знаєте. Мабуть, це одна з найбільших моїх претензій до окупантів. Вони примусили наших жінок плакати. Багато плакати.
Завжди гарно вдягнена вишукана пані реве мов дівчисько – на фронті загинув її друг дитинства, який мешкав у сусідньому під’їзді. Плаче потайки вечорами на кухні мати сімейства – її брат десь в окопах на Донбасі, і вона хвилюється. Плаче у вагоні поїзда лікарка з Харкова – її будинок і лікарня, де вона допомагала людям, зруйновані. Разом з усім її попереднім життям. Плаче вчителька історії України – її домівка під окупацією, і вона мусить тікати, бо інакше її вб’ють. Бо викладає дітям ЇХНЮ історію. Плаче молода вдова, почувши звістку. Плаче жіночка на лавочці у Вроцлаві і в Барселоні, читаючи на смартфоні новини з України. Плаче дівчина, коли від хлопця з фронту кілька днів нема вістки. Плачуть…
Українки плачуть. Хлопці-українці, які зараз на фронті, це бачать. І сльози їхніх дружин, сестер, матерів та подруг будять у серцях чоловіків незвідані раніше запаси люті. Ми не хочемо, аби наші жінки плакали. Ми дуже хочемо, аби це припинилося.
Ми хочемо бачити наших жінок радісними. Усміхненими. Задоволеними життям. У світі, де немає війни.
І я не знаю, як ми це зробимо, але ми виправимо це. Ми зробимо так, аби наші жінки не плакали. Принаймні, аби не плакали стільки. І тому, коли черговий успіх ЗСУ викликає море жіночих посмішок, хай буде так.
Наші жінки радіють успіхам Збройних сил, тобто кожного з нас, солдат… Наші жінки вірять в нас, а ми б’ємося за них. Тому що любимо їх. Несамовито любимо.
І тому ми ніколи не пробачимо зайдам. Не пробачимо того, що вони примусили наших жінок плакати.
