Вісті з фронтів. 25.07.2022
“Шанс, шанс, шанс… он не получка, не аванс…”
Особисто мене непокоять два питання у зв’язку із поточною ситуацією на фронті:
– Чи спробує російське військове командування відновити наступ на Харківському напрямку в повній мірі?
– Які сили та засоби російське військове командування зможе ДОДАТКОВО перекинути на Південь та у Запорізську область?
А поки подивимось на ситуацію на найбільш “гарячих” напрямках – Слов’янському та Краматорсько-Бахмутському.
Очевидно, що головним сенсом дій угрупування військ противника під назвою “Восток” протягом останнього тижня було намагання створити для себе зручні умови щодо відновлення в подальшому широкомасштабного наступу у західному та північно-західному напрямках. Тобто зайняти район Бахмута, а також у взаємодії з лівофланговими тактичними групами угрупування “Изюм” прорватися до Сіверська та вийти на ближні підступи до Слов’янську зі сходу.
Однак, діючи тактичною групою військ приблизно у 6-8 БТГр зі складу 24-ї обр СпП, 394-го мсп та “напів-батальонів” 2-го та 7-ї омсбр 1-го та 2-го АК відповідно, +1.5 БТГр чвк “вагнер”, під загальним управлінням штабу 127-ї мсд, командування військ противника спромоглося лише просунутись на пару кілометрів вздовж Сіверського Донця меж Білогорівкою та Снігурівкою. Після чого ЗСУ короткою контратакою спочатку відкинули противника до Білогорівки, а потім й вибили їх із району південніше Серебрянки та Григорівки, по суті прижав передові підрозділи цієї групи до річки.
Таким чином, “торжественное вступление краснозадых войск” у Сіверськ, про яке вони встигли розтрубити майже з кожної праски та домофону, тотально провалилося. Остання конвульсивна спроба пробитися у район південно-східніше міста, вийшовши на рубіж Верхньокам’янське – Івано-Дарь’ївка також скінчилася “урочистою поркою” передових російських підрозділів. Головним чином через вперте небажання російського військового командування дотримуватись елементарних норм та стандартів організації та ведення тактичного наступу.
Наприклад, проведення атак виключно танками без підтримки навіть мінімальних піхотних сил призвело до “фантастичних” втрат противника у бронетехніці, зважаючи на перенасиченість українських підрозділів ручним протитанковим озброєнням різного класу та дальності дії.
Дивно, але серед російських військових командирів тактичного рівня на 6-му місяці війни все ще знаходяться “особливо видатні генії”, які вважають, що “всі ці розповіді про Джевеліни та якісь там Стугни-П” “сильно преувеличены”, і кидають в атаки зразу по декілька танкових рот або взводів без жодного піхотного прикриття, у стилі “оло-ло-ло, только вперьод”, як це, наприклад, було нещодавно в районі Богородичного або південніше Верхньокам’янки.
Ну й загалом, щоб закінчити з Сіверським напрямком, варто, мабуть, відзначити, що після “нещодавнього нарощування зусиль” (головним чином, за рахунок 2-х додаткових БТГр 55-ї мсбр, які були перекинуті сюди з району Рубіжне – Воєводинка – Південне), організувавши чергову серію атак від Спірного на Івано-Дар’ївку та від Берестового туди ж, командування військ противника також, судячи зі всього, дійшло до висновку, що йому тут варто трохи “зупинитися”.
Адже навіть не дивлячись на той факт, що основний обсяг втрат несуть “БТГр-и” 1-ї та 4-ї мсбр, чвк “вагнер” та “стрілецьки батальйони мобілізаційного резерву корпусів народної міліції” так званих 1-го та 2-го АК, однак й БТГр -и зі складу кадрових російських 39-ї мсбр, той же 55-ї мсбр та 80-го тп, які діють у цьому операційному районі, також вже скоріше нагадують “посилені роти”, ніж повноцінні посилені батальйони.
З моменту початку цих дій угрупування військ противника “Восток” пройшло більше тижня, але його командування на цій ділянці так само далеке від досягнення своїх цілей, як й напередодні початку їх просування вперед – мінімальне, у своєму максімумі це не більше 1.5-2 км.
Тому так, дійсно, певну зупинку у “стабільному тиску” на позиції українських військ в районі Сіверська та південніше з боку угрупування військ противника “Восток” цілком можливо було спрогнозувати після того, як їм не вдалося “з ходу” прорватися в сам Сіверськ.
Але я не думаю, що вона продлиться достатньо довго. Особливо в контексті того, що противник достатньо активно закінчує на цьому напрямку оперативне перегрупування своїх сил та засобів і явно розгортає ще одне угрупування військ на Краматорсько-Слов’янському напрямку (про це детальніше буде у іншому дописі).
Крім того, за всіма ознаками, ця зупинка на Сіверському напрямку, скоріше за все, обумовлена не стільки бажанням російського командування угрупування “Восток” вдумливо та “з розстановкою” провести саме перегрупування своїх військ, скільки зміщенням акцентів та головних зусиль з північної ділянки своєї зони відповідальності на південну, в район Бахмута та ще південніше – Вуглегірська ТЕС та с. Семігір’я.
Що стосується безпосередньо Бахмуту, то сенс останніх зусиль російського віськового командування на цьому напрямку є очевидним – обійти та заблокувати саме місто з півдня та півночі, уникаючи необхідності штурмувати українські укріплення в цьому районі в лоб.
Чесно кажучи, я на сьогоднішній момент не знаю, вдасться цього досягнути противнику чи ні, але одне я можу сказати точно – головною тут є північна тактична група противника, яка діє по загальній дирекції Володимирівка – Бахмутське, а також Володимирівка – Покровське. Саме тут сконцентровані головні сили угрупування “Восток”.
А саме – до 10-11 БТГр в першій лінії зі складу 76-ї пдд, 31-ї одшбр, 57-ї мсбр, 61-ї обр МП та 6-го “казачьего” мсп 2-го АК.
Ще десь з 5-6 БТГр відведені у “тактичній резерв на відновлення” зі складу 60-ї мсбр, 155-ї обр МП, 100-ї мсбр 1-го АК та зведених тактичних груп двох танкових полків – 26-го та 218-го тп.
Очевидно, що його найближчим завданням є вихід на рубіж Бахмутське – Покровське з послідуючим проривом у напрямку на Красну Гору та Параскіївку і перерізання дороги Бахмут – Слов’янськ в цьому ж районі.
Поки що командування угрупування “Восток” дуже далеке від цього. На сьогоднішній день його передові підрозділи намагаються прорватися лише в Покровське та Бахмутське. Й поки їм це зовсім не вдається. Але у цьому контексті варто мати на увазі, що противник ще не задіяв на цій ділянці основну масу своїх “резервів”, сконцентрованих якраз “за спиною” своєї “північно-бахмутської” тактичної групи.
Інша тактична група противника у складі до 4-5 БТГр 5-ї мсбр, 11-го мсп 1-го АК та 2-х БТГр чвк “вагнер” вирішує подвійне завдання – намагається “допомогти” основним силам угрупування “Восток” з напрямку Клинового, атакуючи позиції Сил оборони України в районі Покровського з півдня, а також намагаючись посунутись через Веселу Долину на Опитне, південніше Бахмута, та діючи з боку Вершини на Кодему та Семігір’я.
Сенс такого зірко-образного наступу цієї тактичної групи, всупереч усім положенням оперативного мистецтва, полягав в тому, щоб одночасно заблокувати Бахмут з півдня та примусити підрозділи ЗСУ залишити район Семігір’я – Вуглегірської ТЕС – Новолуганського. Тобто виконати поточні тактичні завдання на протилежних своїх флангах, що само по собі виглядає, м’яко кажучи, не дуже розумним рішенням.
Однак, як це не парадоксально, але на мій погляд, ЗСУ рано чи пізно таки доведеться полишити цей район (навіть, цілком можливо, що ця група ЗСУ вже відійшла, у мене дуже мало інформації з тієї ділянки фронту) та спробувати закріпитися на рубіжі Кодема – Гладосове, бо по суті противник вже вийшов на ближні тили нашим підрозділам, які оборонялися в районі Семігірья та Вуглегірської ТЕС. Тобто “підопічним” месье Ходаковського з 11-го мсп таки вдалося по суті виконати бодай одне найближче завдання на своєму лівому фланзі.
А трапилось це завдяки просуванню танкової БТГр “Дизель” 1-го АК, посиленої підрозділами 40-ї обр МП у районі Гольмівський – Травневе – Доломітне, західніше Новолуганського, на північ, що зробило оборону района Семігір’я, скажімо так, достатньо сумнівною справою у перспективі.
Але треба підкреслити, що у загальному сенсі більш важливе завдання цієї тактичної групи (прорив до Опитного) поки дуже далеке від свого реального виконання. Блокування рокадних комунікацій угрупування ЗСУ південніше Бахмута поки виконати цьому угрупуванню не вдається. І перспективи його виконання найближчим часом виглядають, м’яко кажучи, досить примарно. Бо для цього командуванню військ противника таки доведеться суттєво наростити цю групу, що на сьогоднішній день на практиці він може зробити лише у обмежених обсягах.
На Слов’янському напрямку, тобто північніше самого міста, сьогодні також відбуваються достатньо суперечливі речі.
Так угрупування військ противника “Изюм”, яке, судячи зі всього, згідно своїх планів, вже повинно було не менш як тиждень тому захопити Іванівку та прорватися до Новомиколаївки і далі на Черкаське, діючи як мінімум двома ударними тактичними групами військ (їх склад та розмір я неодноразово описував раніше, тому повторюватись не буду), застрягло у лісі південніше Мазанівки, яку воно до цього штурмувало майже місяць. І нині не може посунути вперед на південь ні на кілометр.
Таке саме твориться по рубіжу Долина – Богородичне, обидві сторони поперемінно то атакують, то контратакують, відбиваючи по черзі друг у друга ті чи інші ділянки місцевості, лісосмуги та балки.
Іншими словами, стягнувши південніше Ізюма купу війська, російське військове командування якось так “невдобно” у самий відповідальний момент “чомусь” застрягло на самому важливому напрямку.
Більше того, в районі Курулька – Дібровне ЗСУ раптово, але достатньо потужно, контратакували одну з цих груп в її правий фланг й примусили зупинитися повністю і навіть на певних ділянках відійти.
На сьогоднішній день там у противника продовжується якась мало зрозуміла возня дуже загадкової “етимології”. Підозрюю, вони знову затіяли в середині угрупування “Изюм” чергове перегрупування сил та засобів з метою зміни “шила на мило”.
На місце тих, хто поніс втрати, діючи в якості передових підрозділів у складі тактичних ударних груп, з других ешелонів висувається чергова партія “штурмовиків”, яких більш-менш “відновили” протягом попередніх тижнів.
Отже, підсумуємо…
На мій, різко упереджений погляд, уся ця гіпотетична операція противника по захопленню останньої крупної міської агломерації Донбасу, яка ще залишається під контролем України (Слов’янсько-Краматорська), має бодай мінімальний сенс та шанс на успіх лише в одному випадку.
Якщо військам противника вдасться ОДНОМОМЕНТНО прорватися на її ближні підступи ЗРАЗУ З ДЕКІЛЬКОХ вирішальних напрямків і заблокувати її. Тобто якщо ця гіпотетична операція стане успішною реалізацію (нехай й у меньших обсягах) того, що рашисти намагалися БЕЗУСПІШНО реалізувати по відношенню до нашої столиці на початку весни нинішнього року.
У всіх інших випадках, в тому числі навіть якщо якомусь угрупуванню військ противника самостійно таки вдасться, наприклад, прорватися на околиці міста Слов’янськ (нехай навіть двом угрупуванням, наприклад, “Изюм” та “Восток”) та зв’язати там бої, це все одно скінчиться для них так само, як й під Києвом, – розгромом та відходом. Причому, майже з тих самих причин.
Шановні читачі!
Якщо вам подобаються мої тексти, то маєте можливість висловити власну прихильність до них у скрутний для автора момент не тільки “лайком”, але й фінансово… За що, буду щиро вдячний.
Ще раз підкреслюю, ЦЕ ВИКЛЮЧНО НА ДОБРОВІЛЬНІЙ ОСНОВІ, я до того нікого не примушую.
Реквізити:
4731 2196 1439 9123 карта Приватбанку
PayPal: oksanam83@gmail.com
Фото: Генштаб ЗСУ
