Прийшов час дорослішати

Антон Швець

Не буду нічого писати про цілющу дію скорочення лінії фронту, та і я не Манштейн.

Я розумію, що всім страшно.

Хтось зрозумів, що обіцянки з теліка були занадто райдужними. Нас чекає довга війна, я вам казав, але не проблема, якщо ви не почули або не повірили. Можливо, відсутність думки про реальну тривалість війни у вашій голові у перші тижні і місяці вас врятувала. Тому все ок.

Але тепер часи змінилися. Треба прийняти це як факт. Війна буде довгою. І це не остання наша війна, скоріше за все, якщо що. Звикайте жити як Ізраїль, з бомбосховищами у кожному домі, з зупинками, які можуть стати вогневою точкою, з призовом для всіх, включно з жінками. В нас під боком поїхавший режим з мільйонами біороботів під рукою.

Комусь дуже страшно від цього. Було б дуже зручно, аби могутня і велика українська армія перемогла русню без саме твого призову. І твоєї участі. Якось. Тепер багато людей зрозуміли, що плани призову мільйона людей не були фантазією. Як так, – питають люди?

Поясню. Воювати складно. І важко. Ворог не ідіот – він також вчиться, а той, хто з русні не вчився – вже помер. Бажати, щоб у твоєї країни була норм армія, і сподіватися на неї – це нормально. Але воювати важко. Будь-якій армії.

Комусь просто незручно. Хтось, наприклад, не шукав роботу у новій реальності, бо ж скоро все буде, як раніше. По-перше, «як до війни» вже не буде, значною мірою через те, що світ зміниться, але все одно. По-друге, війна надовго, повторю ще раз. Звикайте, це надовго. Розберіться у собі, у своїх відчуттях. По-третє, війна це дорого, і в наступні декілька місяців ще багато людей відчують це на собі.

Було б дуже зручно, аби союзники утримували нас під час війни, але так не буде, точніше, не буде повною мірою. Вони допоможуть нам не впасти, але не зможуть нас утримувати на 100%. Платити за свою армію, за свою безпеку і за своє майбутнє доведеться і нам.

Комусь важко від постійних новин про загиблих та поранених знайомих, когось задовбала неможливість норм повисіти, бо комендантська година, хтось не може спати під час тривог, хтось з‘їжджає від постійного очікування смерті, хтось вигоряє у волонтерці, хтось докоряє собі за те, що робить так мало або не те, – і це підточує сили.

І всі ці люди свідомо або підсвідомо, самостійно або під впливом інфлюенсерів, думали або сподівались, що це все скоро скінчиться. Ну якось стане норм. Це не звинувачення – це нормально сподіватися на краще, мені самому хотілося вірити в оптимістичні варіанти.

Але коли замість анонсованих контрударів стало зрозуміло, що ворог зробив висновки і перейшов до нарізання фронту та випаленої землі, а ми до манштейнівського «скорочення фронту», багато людей дуже різко перемикнулися з режиму «та їм 3,14зда, їбаште їх!» до режиму «що сталося, чому ми відступаємо?».

Переходити у панічний режим не потрібно.

Ми – передовий загін вільного світу. Індустріальну та економічну міць, яка стоїть за нашими спинами перемогти неможливо. І ми вже довели союзникам, що ми варті підтримки.

Ми чинимо опір, ми розмінюємо території на час, який потрібен світу, аби перебудуватися. На жаль, окрім територій ми платимо життями. Але ми не здаємося, і тому стратегічних перспектив у цій війні росія не має, хоча ще досі утримує ініціативу на фронті. Це не буде тривати вічно. Але, скоріше за все, це буде тривати довго. Бо світу потрібен час.

Перейти в режим холодної війни складно. Це пряма трансформація. Точніше, десятки, можливо, сотні трансформацій. У головах людей, в першу чергу. І у військо-промисловій сфері, і в економіці, і в енергетиці, і в дипломатії, і багато де ще. Західні країни дуже гарні, тому що дуже відрегульовані і налагоджені. Тепер магістральна лінія всього світу змінюється, все потрібно буде перебудувати і переналагодити. Це не буде швидко.

Гарна новина, що і росії складно теж. Там та сама перебудова, бо також до такої війни ніхто не готувався.

Нам потрібен час. Нам потрібно берегти людей.

Але чого нам зараз не потрібно – так це зневіри. Вашої в тому числі.

Нам потрібно бути на одну добу більш стійкими, ніж вони. Альтернатива – окупація і смерть. Не думайте, що еміграція вас врятує – я вже казав, трансформація чекатиме весь світ.

Ми повинні дати їм 3,14ди. Тут та зараз. Просто це «зараз» буде тривалим. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.

І так, це буде важко. Прям х*йово буде, бо це війна. Найбільша у Європі з часів Другої Світової. Але це не привід опускати руки та занурюватися у деструктивні внутрішні срачі. Це привід реально подивитись на ситуацію. Зробити висновки для себе та модифікувати як свою поведінку, так і свої очікування.

Настав час зробити саме це, пока армія продовжить виконання своїх завдань.

З вами був молодший сержант Антон Швець і рубріка «відкрив фейсбук і ах*їв, що ви тут понаписували».
Але я вас все одно люблю.

Пам’ятайте. Без нас немає вас, без вас немає нас.

Допомогти ЗСУ через Д7 можна тут:
Гривня, валюта, крипта.
Pay Pal: info@sokyra.space, акаунт Democratic AXE.


Іван Костенко

Отже, про життя.
Антон Швець виклав у себе пост (див. вище – ред.), від якого багато людей почали «горіти», тому що, за їх думкою, він несе «демотивацію» та «зневіру». Ну що ж, давайте поговоримо по суті.

Перше, що ви маєте усвідомити, – жоден нормальний військовослужбовець НІКОЛИ не розкаже, як НАСПРАВДІ у нього справи. НІКОЛИ. У нього завжди все буде «нормально» та «нічого такого». Бо він нормальний, бо він розуміє, що ось ця інформація, що сьогодні було двое загиблих та п’ять поранених, а вчора троє поранених та п’ять загиблих, а позавчора невдалий штурм, а перед тим ще чотири невдалих, а завтра ми йдемо знову, НІЧОГО ВАМ НЕ ДАСТЬ. Геть нічого. Ви не почнете краще розуміти «тактичну ситуацію», бо ви не знаєте реальну ситуацію по «силах та засобах» в тому чи іншому підрозділі. Ви не почнете краще розуміти стратегічні задуми, і це гарна новина, бо якщо ви їх почнете розуміти, то ворог точно буде знати про них.

Це «знання» не дасть вам нічого хорошого, а от погане може зробити, бо «що знають двоє – знає свиня». І так, саме тому вам ніколи, ніхто не розкаже, як насправді. Бо вас оберігають від війни.

Ну дізнались ви про кількість загиблих, і? Що далі? Почнете молитись вдвічі частіше чи омофором всіх накриєте? Ні. Почнете тільки сіяти паніку. Так само і зворотна ситуація – якщо ви живете в світі іллюзій, що все не надовго, що ще буквально трошки, що, може, ще тиждень, місяць або два, і все знову стане добре, – ви просто ведете себе, як інфантильні діти, які живуть в світі іллюзій та чекають поки «прийдуть дорослі та вирішать всі проблеми». Ні, не прийдуть. Ні, не вирішать. І коли хтось каже, що «ось є мама/тато, якому/якій 90 років, і вона відмовляється виїжджати, тому ми залишаємось», – це лише ваше намагання відійти від відповідальності. Бо це було не ваше рішення, це було рішення людини, яка вже не здатна адекватно сприймати ситуацію і діяти відповідно до неї. А ви просто піддались тому впливу, бо простіше сказати «вона вирішила, а що я їй скажу?». А потім, коли війна почне безпосередньо стукати в ваші двері снарядами, виявиться, що ви нічого не можете. Ні вберегти людину, ні забезпечити її ліками, ні харчами. Але ж це «вона вирішила». Так, вона, бо у вас не вистачило духу взяти повну відповідальність на себе.

Саме тому ви так болісно сприймаєте будь-які погані новини. Бо кожна така новина розбиває ваш «кришталевий палац» віри в те, що «зараз ми трохи перебудемо, і все буде норм». Розбиває вашу віру в те, що вам не доведеться жити по-іншому, що не доведеться змінювати роботу, місце проживання, навчатись та, найголовніше, БУТИ МОРАЛЬНО ГОТОВИМ до того, що завтра у будь-який момент може прилетіти ракета, і виживання вашої близької людини, якій відірвало ногу, буде залежати ВИКЛЮЧНО ВІД ВАС. Але ж ви ніколи за 8 років війни не намагалися пройти курси з медицини, бо «з вами ніколи не трапиться нічого поганого». Бо ви не розумієте, що світ не добрий та не пухнастий, і інколи вас наздоганяє зло, просто тому, що може. Не в залежності від того, як ви себе вели в житті. Просто так сталось. Просто тому, що може.

Але, звісно, краще спочатку вимагати якісь цифри по втратах, потім нити, що щось йде не так, як ви хотіли, а потім нити, що вам розповіли, як воно буде насправді, але вам це не подобається. Я розумію, що людська психіка влаштована так, щоб відкидати від себе погане. Розумію, що для багатьох це якщо і не серіал, то інтерактивне шоу про війну, де сьогодні повоювали, а завтра набридло і включили інший канал.

Так от, ставайте вже дорослими. Дитинство скінчилось. Репости про ту чи іншу ситуацію на фронті в 99% випадків не допомагають, а шкодять. Завтра будь-кого з вас чи ваших рідних можуть вбити. Післязавтра ви можете залишитись без води, світла та й взагалі дому.

Вітаю вас у реальному світі, як він є, без прикрас.

 

Фото: DW

Автори

, ,