Страшніше за війну

Колись влітку 2014 р. один доброволець уходив з Майдану на фронт. Одна волонтерка вдягнула його в «мультик», взула в «Біллі-Віллі», забезпечила наколінниками-налокотниками, кевларом, і ще Бог зна чим. Донька волонтерки – активістка ЛГБТ. Волонтерка знала, що доброволець – ідейний націоналіст, і тому, можливо – гомофоб. Але волонтерці було до лампочки – вона забезпечувала всіх хто ішов на фронт: і зрадофілів, і порохоботів, і нациків, і лібералів.

Всіх. І зараз забезпечує, до речі.

Вчора донька волонтерки – активістка ЛГБТ була на Київ-прайді. А доброволець висловлював на ФБ всіляку підтримку тим, хто пішов аби перетворювати активістів ЛГБТ на фарш.

Я не знаю, чи був цей доброволець сам на Київ-прайді? Я не знаю, чи бачив він там доньку тої волонтерки – активістку ЛГБТ? І я не знаю чи перетворив би він доньку волонтерки – активістку ЛГБТ на фарш, згідно вказівок своїх партійних вождів? Чи зупинило б його те, що саме ця активістка ЛГБТ – донька тої самої волонтерки?

Проте я точно знаю, донька волонтерки – активістка ЛГБТ, висловила б в очі добровольцю все, що думає про нього і про таких як він. І ще я точно знаю – мати цієї активістки ЛГБТ, волонтерка, й надалі забезпечуватиме всіх хто іде на фронт: і зрадофілів, і порохоботів, і нациків, і лібералів…

До вчора я думав, що ніколи не відчую нічого страшнішого за війну.

Я помилявся…