Українці незламні – від УПА до Азовсталі (відео)

Володимир В’ятрович

Доброго дня, я Володимир В’ятрович.
Я з України.
Всім привіт просто з виру історії.

В жовтні 1952 року Василь Кук, головний командир УПА, підготував чотири накази та одне звернення до своєї армії. Усі документи стосувалися однієї ювілейної дати – 10-ліття створення повстанської армії. Йшлося про те, як відзначати річницю, про присвоєння нових звань та нагородження бійців та командирів.

Відзначення здебільшого посмертні. Перед хвилиною мовчанки слід було урочисто зачитати імена тих загиблих героїв, які доклали найбільших зусиль до створення та розвитку армії. Далі – кілька десятків прізвищ та псевдонімів. Більшість із них Василь Кук знав особисто, бо до того, як став головним командиром УПА, він чи не найдовше перебував у підпіллі.

Ми зараз лише можемо уявити, як генерал у криївці укладає цей список, ще раз прощаючись із давно чи нещодавно загиблими побратимами. Як обирає найдостойніших, знову подумки проходить із ними важкий шлях боротьби. Боротьби, яка добігає завершення без переможного результату. Тоді ж запровадили нову медаль – до десятиліття УПА. Для усіх, хто на той момент продовжував боротьбу в підпіллі. Кук знав, що нагороджених буде дуже мало, може, кілька сотень. Знав, що добігає кінця героїчний період підпільної визвольної боротьби, що тривав з 1920-х проти польської, німецької та совєтської влади. Генерал розумів, що не буде переможного кінця війни, якій присвятило життя його покоління. Але вірив — жертва цілого покоління не буде марною, а пам’ять про повстанців змінить українців.

«Їх смерть життя розбудить у народі», — такий напис робили на могилах загиблих. І так сталося. Совєти, попри те, що зуміли ліквідувати підпілля, так і не спромоглися знищити пам’ять про героїчну боротьбу УПА. Вона жила в часи СРСР як елемент андеграундної і родинної культури на заході Україні — в піснях, історіях, анекдотах. Вона хлинула назовні, коли почав валитися Союз. Ця пам’ять стала одним із чинників падіння Союзу.

Уже на перших антикомуністичних мітингах наприкінці 1980-х звучало бандерівське вітання «Слава Україні! Героям слава!». Над багатотисячними натовпами протестувальників поруч із національним синьо-жовтим здіймався повстанський червоно-чорний стяг. Ці повстанські символи стали неодмінними атрибутами протестних мітингів незалежної України, на яких українці захищали свої свободи: від часів «Україна без Кучми» через Помаранчеву революцію до Євромайдану.

Ще актуальнішою повстанська символіка стала з початком війни з Росією у 2014-му. Червоно-чорні прапори з’явилися вже як нашивки на одностроях солдат Збройних сил України та зображення на танках та бетеерах. Або й майоріли на бойових машинах поруч із державним синьо-жовтим прапором.

Найбільш впізнаваний елемент однострою УПА, головний убір мазепинка, в 2015-му офіційно став частиною однострою.

«Слава Україні!» з 2018 року — офіційне військове вітання в Україні. А пісня «Зродились ми великої години», яка з 1932 року була гімном Організації українських націоналістів, стала маршем українського війська. З цього року запроваджено Відзнаку Президента України «Хрест бойових заслуг» ЗСУ, який відтворює «Хрест бойової заслуги» УПА, створений видатним повстанським художником Нілом Хасевичем.

Відновлення повстанської естетики в сучасній Україні не випадкове. Адже нам доводится продовжувати ту саму боротьбу, в якій брали участь бандерівці – боротьбу за свободу. Супроти того ж ворога – російського імперіалізму. Тоді одягненого в совєтську гімнастьорку, нині — в уніформу збройних сил РФ. І нам сьогодні корисним є не стільки практичний досвід УПА. Адже ця армія вела війну повстансько-підпільними методами, придатними нині хіба на тимчасово окупованих теренах. Для нас ключове — здатність вояків чинити опір у навіть, здавалося б, безнадійних умовах.

Звернення незламних оборонців Азовсталі звучали дуже подібно до слів людей, котрі промовляли до нас із карпатських криївок у 1950-ті. Саме цей повстанський настрій, повстанський нерв, який знову прокинувся в українців, — в основі небаченого і неочікуваного для багатьох героїзму у війні з Росією. Ми бачимо відродження не тільки повстанської естетики, але й етики. Їхнього розуміння добра і зла, їхньої здатності до самопожертви.

Можливо, саме тому тепер, через 80 років після створення УПА, на 8-й рік війни за незалежність докорінно змінилося ставлення більшості українців до УПА. 81% визнають їх борцями за незалежність, причому тепер абсолютною більшістю у всіх частинах України.

Тоді, в 1952-му, Василь Кук не знав, що так буде, що їх боротьбу визнають у незалежній українській державі. Він не знав і того, що скоро потрапить у полон. Але що йому пощастить дожити до втілення мети його боротьби — до незалежності України. Він просто вірив і робив. Як робили ті, хто до останнього захищав Азовсталь.

А ми віримо, що попри полон, вони вийдуть на волю. І ми робимо — і ми переможемо.
Тому, що вміємо перемагати.
Тому, що здатні чинити опір в обставинах, коли інші здаються.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.
Слава Україні!

 

Автори