Суть війни

Іван Хомяк

Кожен, хто намагається оцінити цілі війни, розв’язаної рашистами, з раціональних міркувань, приречений на помилку. Це не війна за владу чи ресурси. Із тим, хто воює з таких міркувань, можна домовитися або поторгуватися. Тоді санкції проти еліт мають прямий вплив і призводять до розколу серед них. Тоді кожна військова операція оцінюється економістами і політтехнологами. Ціль кожної такої операції – фінансова вигода та зміцнення і поширення влади. Ти знищуєш заводи конкуренти або береш під контроль ресурси (трудові, логістичні, промислові, технологічні тощо), здійснюєш тиск на політиків або на їхній електорат. Це класична імперіалістична війна. За такою війною завжди стоїть холодний, цинічний розрахунок.

Ще є війни амбіцій. Тут економіка відходить на другий план, хоч і не зникає, а прагнення влади і старі образи на світ починають домінувати. Визріває міф про «справедливість», і починається війна породжена цим міфом. Друга світова – це класика війни амбіцій. «Союзники» уникали війни, надіючись, що Гітлер поверне «своє» і заспокоїться. Однак, «справедливість» у будь-якому масштабі не має чітких критеріїв і меж. Гітлеру було мало повернути собі землі, заселені німцями, чи завдати поразки країнам Антанти. Він несправедливим вважав увесь світ. Дитячі травми Гітлера і його союзника Сталіна, посилені юнацьким ПТСР, – головні детонатори світової війни. Еліти (всередині та зовні), позбавлені цих травм, не могли зрозуміти, що робиться в темряві свідомості закомплексованих тиранів.

Знущання, приниження і біль завдана оточуючими в дитинстві, – це джерело соціально-психологічної дезадаптації. У абсолютній більшості випадків її енергія сублімується в руйнівні дії, направлені проти себе та оточення. Якщо ви ніколи не були в приймальнику-розподільнику, ви мене не зрозумієте. Іграшки принесені цим знедоленим діткам благодійниками, частіше за все існують менше доби. Потім вони безжально знищуються. Таким дітям хочеться усе руйнувати і усім та собі завдавати болю. Потім настає пубертат і все посилюється статевими гормонами. Потім підлітки стають дорослими…

Рашисти зробили те, чого не міг зробити повною мірою Гітлер. Вони перетворили країну на натовп таких підлітків. Усе, що вони хочуть, то це руйнувати та завдавати болю. Їм не потрібні ні ресурси, ні прихильники, ні території, ні влада. Так вони гребуть унітази, пральні машинки і жіночу білизну, але це лише один із аспектів статевої поведінки, деформованої дитячими травмами. Однак, більше за все вони хочуть урівняти баланс власного щастя/страждання з усіма іншими людьми на цьому світі. Це не армія, це – натовп маніяків, якими б жалісливими вони не виглядали на інтерв’ю у Золкіна. Наша емпатія не дозволяє нам побачити в його співрозмовниках поведінку маніяка. Абстрагуйтесь, і вам відриються очі.

Росіяни – це різноетнічний натовп соціально дезадаптованих підлітків, це озброєні до зубів «володарі мух». Тільки не слід очікувати, що вони коли-небудь усвідомлять ступінь своєї деградації і розплачуться перед британським офіцером. «Lord of the Flies» у своєму фіналі не менша світла ілюзія, ніж розкритикований ним «The Coral Island». Росіянин – це назавжди.

З часів катастрофи бронзового віку, коли орди племен ямної культури разом з іншими «народами моря» увірвалися на цивілізовані землі, і до наших часів, нічого не змінилося. Географічне взаєморозміщення впливає на ментальність. Ця варварська хвиля буде котитися світом, поки не буде зупинена і знищена.

Від рашистів не вдасться відкупитися Україною. Якщо ми не встоїмо, то вони полізуть в країни Балтії та Центральної Європи. А далі і до Західної Європи доберуться. І тоді можуть настати нові темні часи. Наша цивілізація не одноразово зазнавала таких катастроф. Знаєте скільки часу пройшло від катастрофи бронзового віку до відновлення зруйнованої культури і технологій? Ну і що, цивілізація все рівно відновиться, – скажете ви. Не факт.

За цей час ми можемо зіткнутися з космічною катастрофою, яку планета не переживе. Ми спостерігаємо їх пачками в космічному просторі. Зупинити науково-технічний прогрес і розвиток людства як цивілізації, це означає стати ще одним феноменом парадоксу Фермі. Як би це пафосно не звучало, а ми воюємо не за Курульку чи Нагірне, ми воюємо, щоб не приєднатися назавжди до «великого мовчання» в недружньому до життя Всесвіті.

Автори