Нафіг з мапи Києва проспект Героїв Сталінграда!
Коли активна громадськість, включно з вашим покірним слугою, казала “А може, нафіг з мапи Києва вулицю Героїв Сталінграда?”, окремі опоненти роняли на нас цитату з порадника “100 мудрих фраз на всі випадки життя”: “Забуваючи сумні сторінки нашої історії, ми ризикуємо їх повторити!”. І робили таке горде обличчя, яке завжди робить бовдур, який зачитав з папірця щось розумне, не збившись.
Тоді це ще можна було терпіти.
Набагато важче це витерпіти зараз. Бо найупертіші з висловухих мудреців і досі це кажуть. Мовляв, це все ще наша історія, і забуваючи її, ми ризикуємо повто…
АГОВ, МОЇ ФАНЕРНІ ДРУЗІ! Ви вдуматися в цю фразу не пробували?
Повторення – воно вже тут, з нами. І його нам принесли якраз ті, хто дрочив вприсядку на всіх цих Героїв різної якості. Ті, хто твердив “ніхто не забутий, ніщо не забуте”, ходив із дідами на паличках і чіпляв орденські стрічки на всі випуклі частини тіла.
Сталінград нам повторюють прямо зараз – в Харкові, Лисичанську, Маріуполі. Повторюють ті люди, які так свято берегли пам’ять про перемогу над фашизмом, що самі перетворилися на фашистів. Їхня канонізація “Великої Вітчизняної” не тільки не запобігла їхньому повторенню усіх її помилок – вона йому значно посприяла. Сюрприз, курча! Бо ту війну, найстрашнішу трагедію людства, треба не канонізувати, а осмислювати. Не “увіковічнювати в пам’ятниках”, а вивчати, як так сталося і що пішло не так. Якщо мета була справді не повторити, а не просто попестити стару язичницьку емоцію “пам’яті предків”.
Тож давайте ви всі зараз зробите мармизи попростіше і перестанете повторювати цей штамп. Бо він вже звучить не просто пошлим трюїзмом, а відвертим знущанням.
І так. Нафіг з мапи Києва вулицю Героїв Сталінграда.
