Відеозверненні Петра Порошенка з нагоди Дня пам’яті та примирення (відео)
Багато років Об’єднана Європа, увесь Вільний світ, а з 15-го року і Україна 8 травня повторювали «Ніколи знову!».
Ніколи знову не мали би повторитися страхіття Другої світової війни, знищення невинних людей, руйнування самих основ цивілізації. Світ мав би стримувати біснуватого російського фюрера одразу, – щойно путін років з п’ятнадцять тому подав перші натяки на свої реваншистські плани.
«Ніколи знову» лунало знову і знову. Вже після нападу на Грузію, після захоплення Криму, після агресії на сході нашої держави. Але повторення слів не могло замінити дій на захист миру. Жертв не помічали, іноді цинічно закликали порозумітися з нападником, в чомусь навіть задовільнити його апетити. Не один рік йшло повзуче умиротворення агресора, який на «ніколи знову» відповідав – «можем повторить».
Тепер російська агресія розповсюдилася на всю територію України. Знову, як сказав би Довженко, «на українських ланах і селах в огні і полум’ї вирішується доля людства».
Знову агресор заперечує наше право на існування, оголошує про своє право силою перекроювати кордони. А в нас, українців, відбирає право на життя. При цьому він використовує увесь інструментарій нацизму: бомбардування міст і сіл, геноцид мирного населення, тотальну брехню в медіа.
Маячня про «денацифікацію» прикриває повторення найгірших гітлерівських злочинів. На фотографіях з Макарова, Бучі, Бородянки ми побачили тіла людей зі зв’язаними руками, вбитих пострілами в потилицю. Ми побачили спалені будинки і всіяні тілами вулиці, побачили мертвих, яких русня не дозволяла ховати.
Ванда Об’єдкова маленькою ховалася від нацистів, які захопили Маріуполь у 1941 році. Тоді її єврейська родина загинула у виритій траншеї серед кількох тисяч жертв. Місяць тому 91-річна Ванда Семенівна, яку росіяни прийшли «денацифікувати», померла від голоду і спраги у підвалі знищеного маріупольського будинку. Її тіло родичі поховали у сусідньому сквері.
У Маріуполі братськими могилами стали пологовий будинок і театр. В Чернігові – стадіон. В Бучі – церква.
Фото знищених люфтваффе міст можна знайти в усіх підручниках з історії Другої світової. Так само виглядають тепер і деякі квартали Харкова. Там загинув від вибуху бомби 96-ти річний Борис Романченко, ветеран Другої світової війни, в’язень кількох нацистських таборів. От що значить російська «денацифікація»!
«Можем повторить» – це про геноцид. Тотальне знищення людей і народів, які не вписуються в маячню путіна, і це стало для росії головним змістом цієї війни.
Так само не випадкові фільтраційні табори, примусові депортації до росії, знищення викладачів, вчителів, представників місцевого самоврядування. У Бучі в окупації від голоду померла українська художниця Любов Панченко. Рашисти розстріляли історика і перекладача Олександра Кислюка, вченого-фізика Василя Кладька. Безжально знищуються вищі навчальні заклади, школи, дитячі садки, бібліотеки, музеї. Днями зруйнували музей Сковороди на Харківщині.
Це все скопійовано з гітлерівського плану «ОСТ», який передбачав перетворення України на джерело сировини і рабської робочої сили. Тепер те саме називається «спеціальною військовою операцією».
Так само тепер знову в рашистський рейх вивозиться зерно з окупованих територій. Тут Москві вже не треба копіювати Гітлера. Колись Кремль це саме робив, коли влаштовував Голодомор для придушення українського опору. Тепер він хоче знищити голодом нас і шантажувати продовольчою кризою увесь світ.
Нема в Україні родини, яка б не постраждала, коли в Україну прийшла Друга світова. І нема української родини, якій би не спричинила біль війна росії проти України, яка триває прямо зараз.
Ми з вами по праву пишаємося внеском наших дідів і прадідів в боротьбу з нацизмом. В рядах Червоної армії, в лавах Української Повстанської Армії, у військових з’єднаннях країн антигітлерівської коаліції та європейських рухах опору українці рятували цілий світ.
Сьогодні як і в часи Другої світової, ми – на передовій. Сьогодні знову вільний світ – перед смертельною небезпекою. Неподолане зло не зупиниться в Україні. Це дуже добре розуміють народи, які внесли вирішальний внесок у перемогу у Другій світовій війні. Саме ці народи і уряди і тепер підтримують нас і далі розгортають підтримку України, оформили вже юридично потужну антипутінську коаліцію. Зброя, санкції, протистояння російській пропаганді, гуманітарна допомога, прихисток біженцям, зміцнення єдності НАТО і ЄС – це вже не гасла, це конкретні нарешті дії.
Путінська росія сьогодні – це як гітлерівська Німеччина 80 років тому.
Путін – те ж саме, що Гітлер.
Ще в 2015 році ми започаткували традицію відзначити завершення Другої світової війни не в російській традиції, не в «побєдобєсії», а разом з усією Європою. Саме тому 8 травня разом з вільним світом ми згадували і згадуємо, і будемо згадувати жертв тієї війни. А віднині – схиляємо голови у пам’ять про тисячі й тисячі українців, знищених рашистами.
Слава українським героям двадцятого століття, які захистили світ від гітлеризму!
Слава українським героям двадцять першого століття, які захищають світ від російського нацизму!
Перемогли нацизм і фашизм – переможемо й рашизм!
Але після перемоги ми ще з більшою впевненістю скажемо «Ніколи знову!». Слава Україні!
