Тероборона – це про дуже різне

Юрій Гудименко

На якомусь черговому, -надцятому запитанні «ти в ТрО чи в ЗСУ» я все ж таки почав трошки нервувати. А це погано. Принаймні для оточуючих.

Дорогі мої котики. Давайте на третьому місяці великої війни все ж розберемось.

Багато, неймовірно багато людей пішли на війну добровольцями. Але саме слово «добровольці» як термін залишилось десь у 2014-15 роках і не набуло нового значення. І тепер значна частина населення використовує значення «тероборонець» у значенні «людина, яка добровільно взяла в руки зброю після ранку 24 лютого». Але це не зовсім правильно. Інколи – не правильно зовсім.

Я знаю людей, які у перші дні скооперувалися із сусідами, взяли свою мисливську зброю і без жодних наказів та офіційних статусів захищали свої квартали. І – так буває – гинули за них, на своїх рідних вулицях і в своїх рідних дворах. Або – частіше – патрулювали ці вулиці, робили імпровізовані блокпости, ганяли мародерів, а потім повернулися до мирного життя, поклавши зброю в сейф.

Чи були вони добровольцями? Без сумніву. Чи були вони українськими воїнами? Так. Чи були вони теробороною? Документально – ні.

Я знаю і людей, які вступили до складу ДФТГ – добровольчого формування територіальної громади. Це вже ближче до тероборони, бо вони – подекуди номінально – підпорядковувались командиру тероборони у своєму місті чи області. Чи є вони добровольцями? Так. Чи багато серед них героїв? Теж так. Чи правильно називати їх теробороною? Не до кінця.

І є Сили Територіальної Оборони Збройних Сил України (ТрО ЗСУ). Це окремий рід Збройних Сил України, як є окремим родом сил, наприклад, ССО. Сили ТрО ЗСУ – це частина армії, це бригади, батальйони, роти, взводи і так далі. Це підпорядкування Генеральному Штабу. Це специфічний дизайн нарукавних емблем – фортечні зубці зверху на кожному шевроні бригади. Це армія. Це легка піхота.

Сили ТрО – це невід‘ємна частина ЗСУ, яка має всі плюси і мінуси ЗСУ. Серед плюсів – честь захищати Україну у лавах Збройних Сил. Серед мінусів – багато людей через плутанину в термінології абсолютно впевнені, що ТрО ЗСУ – це несправжня армія, ніби армія на пів-шишечки, і, відповідно, можна в армію погратися і піти додому, якщо щось не дуже сподобається.

Але нє, ніх*я, так не працює. І в моєму київському батальйоні СТрО ЗСУ пацани гинули по-справжньому. І продовжують гинути. І воювали ми своїм київським батальйоном тероборони і в Києві, і в Ірпені, і на півночі від Харкова, і на півдні від нього, і біс зна, де будемо ще. Так, всім хочеться захищати саме свою вулицю, а не незнайомі міста. Так, моя фортеця – мій дім, і навпаки. Але ворог, сука, всюди. І х*ярити його треба всюди, не чекаючи у своєму дворі. Там, де буде наказ.

Такі справи. Така історія.

Тому так, тероборона – це про дуже різне. Просто не плутайте, бо… ну бо дуже воно дивно звучить на третьому місяці великої війни.

І ї*аште. Ї*аште, де б ви не були.
Ї*аште, котики. На всіх вулицях і в усіх полях.
Завжди.

На фото: лєжбіще саперної групи київського батальйону СТрО ЗСУ на півдні від Харкова.

Автори