Це і твоя війна, Марку
В це, мабуть, важко повірити, але фейсбук знову – вдруге – видалив мій пост про те, що «Я не хочу, щоб росіяни помирали».
Вперше пост був видалений за пару годин після написання, потім я зранку опротестував, і пост повернули. Але тепер його знову видалено.
По-перше, нагадую, що він доступний тут.
По-друге, Марку, ти сцикун.
Боятися – це нормально. Я це знаю.
Страх – це абсолютно природна річ, що допомагає вижити. Страх в різних його проявах – від того, коли ти боїшся запросити дівчину на танок, бо вона начебто почне сміятися, до тваринного страху смерті, коли в роті стає сухо, наче в пустелі Сахара. Для таких типів страхів не може бути презирства. Просто хтось їх долає, хтось – ні. Така людська природа.
А от не помічати нову Світову війну, яка вже триває в центрі Європи, прикривати правдиві відчуття та емоції, називаючи їх мовою ворожнечі, ховати від людей правду про те, що роблять росіяни в Україні (ти ж, Марку, видалив мій пост про синю ізоленту з Ірпеня, осьо, тоді Андрія мого ледь не вбили міною, а я відпльовував штукатурку та цеглу до вечора), закидуючи стрічку фейсбуку рекламою пива (дяка, я не вживаю) та решти довоєнного непотребу – це сцикливість.
Ти не повернеш колишнього світу, Марку.
Не вийде закрити очі собі та твоїм користувачам в сподіванні, що російські танки зникнуть. Це не Ірак, не Афганістан, не Сирія.
Не вийде переконати себе, що путін не здатен жахнути ядерною бомбою по Каліфорнії, чи де ти там готуєш собі свій зелений чай.
Нє, Марку.
Моя стрічка фейсбуку – це некролог. Некробук – така назва тобі підходить, Марку?
Але ти можеш обрати бік і битися. Битися за людей, правду і постачання зброї, Марку. Це і твоя війна, Марку.
Вбивати – це нормально, коли ти захищаєшся.
Смерті – це нормально, коли вони не даремні.
Ненавидіти – це стандарти людської спільноти, Марку, проти тих, хто до людяності не має стосунку. Якщо стандарти спільноти фейсбуку не про це, то в мене погані новини для спільноти. Не для українців, що б’ються на смерть за свободу і життя.
Марку, не будь сциклом.
Інвестори, може, і оцінять, та, повір, ненадовго. Згадай, як історія відгукується про тих, хто змовчав.
Будь сильним, Марку.
Як українці.
Карикатура © Сергій Йолкін
