Про НАТО, яке «не хоче» нас приймати. Міфи та дійсність

Павло Поцелуєв витратив трохи часу, почитатав той сумнозвісний Статут НАТО, оцінив соціологію, з’ясував деякі деталі та ділиться своїми висновками на сторінках свого блогу на сайті site.ua.


Павло Поцелуєв

Друзі, за останні дні обговорень НАТО, обов’язків та прав Альянсу в мене трохи накипіло. Я вирішив витратити трохи часу, почитати той сумнозвісний Статут НАТО, оцінити соціологію та з’ясувати деякі деталі. Висновками хочу поділитись з вами.

Спершу зазначу, що до цього тексту не варто ставитись як до критики президента країни або державної влади загалом. В умовах війни я повністю довіряю діям президента, Міністерства закордонних справ, і (особливо) командування Збройних Сил України.

Та на додачу до цього я маю кілька питань щодо оточення президента. Наприклад, мені відомо про те, що за лінією Є**ак-По**ляк та нижче відбувається промацування теми щодо ставлення українців до НАТО. Та спроби це ставлення змінити у гірший бік. Звідси витікають закиди пана А**стовича щодо «недостатньої допомоги від НАТО», робота політичних активістів в соціальних мережах та розповсюдження меседжів на кшталт «НАТО не чекає на Україну».

Я зібрав декілька основних тез цієї антинатівської пропаганди та хочу на них відповісти.

НАТО офіційно відмовилося приймати Україну в найближчі 10 років

Це неправда. В офіційних заяв є одна цікава особливість: їх досить легко нагуглити за ключовими словами.

Як бачимо, жодної подібної заяви нагуглити не вдається. Ймовірні джерела цього міфу — заява президента Зеленського, який повідомляв, що йому «дали знати, що Україну не хочуть бачити в НАТО» та заяви радника керівника офісу президента Арестовича. Вони не посилаються на жодні офіційні заяви та не відповідають дійсності.

Насправді НАТО впевнено та послідовно повідомляє, що притримується принципу «відкритих дверей»: будь-яка країна за бажання може подати заявку на вступ до Альянсу. Розгляд заявки потребує певного часу, для позитивного рішення потрібні голоси всіх країн-учасниць та інтеграція збройних сил країни-заявника в структури НАТО. До початку розгляду заявки жодні твердження не можуть виголошуватись.

З іншого боку ми маємо історію щорічних опитувань громадян України. Вони показують позитивну динамику сприйняття НАТО українцями, проте ріст прихильників ідеї вступити до НАТО відбувся в 2014-му році. Вже після нападу Росії на Україну. Навіть в складний 2014-й рік підтримка була менше 50%.

При цьому з 2014-го до 2019-го року відсоток людей, що позитивно ставилися щодо вступу України в НАТО поступово знижувався. І лише в самому кінці 2021-го відбувся стрибок, коли позитивно до ідеї приєднатися до Альянсу почала ставитись більшість населення.

Тому питання «Чи чекають на Україну в НАТО?» має відповідь: «Так, чекають. Як і на будь-яку іншу країну, що виявить бажання».

А ось на питання «Чи хочуть українці вступити в НАТО?» відповідь наступна: «Так, більшість українців захотіла вступу в НАТО за два місяці до чергового нападу Російської Федерації».

НАТО нічим не допомагає Україні

Саме по собі це твердження містить логічну помилку. Як, наприклад, твердження «Європейська Економічна Зона не допомагає Україні». Дійсно, не допомагає. Проте ані Альянс, ані ЄЕЗ не мають інструментів такої допомоги в принципі.

НАТО — оборонний альянс. Основна його задача — підтримувати безпеку країн-членів цього трансатлантичного об’єднання (про це я окремо напишу детальніше трохи нижче). НАТО має об’єднане командування, спільні військові угрупування. Країни всередині альянсу мають можливість попросити про матеріально-технічну допомогу. І вирішити це питання через командування.

Все. Як оборонний союз НАТО нічим більше не займається. НАТО не може взяти і виділити з якихось міфічних запасів 10 літаків та подарувати чи продати їх іншій країні. НАТО не може за власним бажанням без мандату ООН відправити миротворців на територію іншої країни (а навіть з таким мандатом це робить не НАТО як об’єднання, а окремі країни-члени). І, ви не повірите, НАТО не може взяти і «закрити небо» над найбільшою країною Європи. Бо НАТО не має окремих «натівських» засобів протиповітряної та протиракетної безпеки. Їх мають окремі країни-члени Альянсу. І вони, знову ж-таки, не повірите, але потрібні цим країнам для захисту власного неба.

А тепер давайте подивимось на окремі країни-члени НАТО. Ще до війни Сполучені Штати та Великобританія постачали Україні протиповітряні та протитанкові комплекси. Ті самі Stinger, Javelin та NLAW, які зупиняють російські літаки, гелікоптери та танки. Після вторгення РФ 24-го лютого до постачання зброї долучилися Канада та більшість європейських країн: Польща (її Громи ми отримували ще до цієї дати), Литва, Латвія, Німеччина, Нідерланди та інші. Це все — учасники Альянсу, які узгоджували передачу зброї та засобів захисту саме в рамках альянсу.

Пару днів тому стало відомо про великий список озброєння, яке буде передане нам під мандатом США. Йенс Столтенберг на другий день після нападу Росії повідомив про те, що учасники Альянсу надаватимуть військову допомогу Україні та збільшать її об’єми. Сполучені Штати також ведуть перемовини зі східноєвропейськими країнами (а сьогодні з’явилася інформація й щодо Турції) щодо передачі нам тих комплексів протиповітряної оборони, з якими наші військові вміють працювати. Звісно, це не дозволить «закрити небо», проте трохи полегшить нам задачі мобільного захисту, проведення точкових контратак та перехоплення російських літаків.

Закрите небо

Закрите небо над Україною означає одне: хтось (або сама Україна, або, наприклад, країна-член НАТО) попереджає, що збиватиме над територією нашої держави російські літаки та ракети. Або, наприклад, лише ракети. Виконання такої обіцянки потребує двох головних речей:
1) Військової можливості це зробити. Тут, для закриття понад 2500 тисяч кілометрів кордонів з РФ, знадобиться велика кількість радарів та серйозних систем протиповітряної оборони, яких в України немає. Вони б могли в нас бути (як і більш потужні ракети), але в свій час хтось їх продав та роздав за газові борги. Тобто знадобиться озброєння, яким українське військо не може скористатись, бо ми банально не маємо операторів для роботи на таких комплексах. Звідси випливає другий пункт, навіть важливіший.
2) Політична можливість це зробити. З точки зору Російської Федерації будь-яке озброєння, що становить загрозу їхньому війську, автоматично стає легітимною цілюю для ураження. Встановлення в Україні сучасних систем протиповітряної оборони вимагатиме прямої участі в цьому процесі країн-учасниць НАТО. Знадобляться їхні оператори, знадобиться офіційна передача таких систем. Жодна країна в світі не погодиться відправити в іншу країну своїх військових, знаючи, що вони стануть ледь не головною мішенню для російських ракет та літаків.

Україна не є членом НАТО. НАТО захищає лише кордони та сили власних країн. НАТО не має жодних зобов’язань перед Україною щодо захисту наших кордонів. «Закриття неба над Україною силами НАТО» не виглядає реалістичним, бо може призвести до зіткнення НАТО з Російською Федерацією.

П’ята стаття НАТО

Тут ми переходимо до ще одного важливого пункту обговорень. Колективної безпеки. Я процитую п’яту статтю статуту НАТО в повному об’ємі:

The Parties agree that an armed attack against one or more of them in Europe or North America shall be considered an attack against them all and consequently they agree that, if such an armed attack occurs, each of them, in exercise of the right of individual or collective self-defence recognized by Article 51 of the Charter of the United Nations, will assist the Party or Parties so attacked by taking forthwith, individually and in concert with the other Parties, such action as it deems necessary, including the use of armed force, to restore and maintain the security of the North Atlantic area.
Any such armed attack and all measures taken as a result thereof shall immediately be reported to the Security Council. Such measures shall be terminated when the Security Council has taken the measures necessary to restore and maintain international peace and security.
Як бачимо, вона дійсно дозволяє країні-члену Альянсу під час нападу отримати гарантовану допомогу від усіх інших учасників НАТО. Проте в статті не сказано, що саме має вважатсь нападом. Не визначено, чи нападом вважається лише атака на країну всередині її кордонів.
Технічно нападом на члена альянсу може вважатись атака засобів ППО (з операторами з країн НАТО), які ми б хотіли отримати. Ніхто не може дати гарантій, що країна, чиї громадяни можуть бути вбиті внаслідок такої атаки, не запросить введення п’ятої статті в дію.
Саме на цьому будується пояснення окремих країн НАТО, коли мова йде про закрите небо: участь НАТО у війні в Україні може спричинити атаку на країну-учасницю НАТО і нову світову війну, бо відповідати на таку атаку вже будуть ядерні держави-учасниці Альянсу.
Нам ця логіка може не подобатись, проте з точки зору європейців вона цілком зрозуміла. Ніхто не хоче воювати за Україну. Нам можуть допомогати, але не боротися з Росією військовими методами замість нас.
Підсумки

Україна не є країною-членом НАТО. Двері НАТО для України відкриті, проте більшість українців почали ставитись схвально до ідеї вступу до Альянсу лише за два місяці до початку повномасштабного вторгнення РФ в 2022-му році.

НАТО є оборонним союзом. НАТО не має власної зброї, лише спільне командування. Окремі країни-учасниці Альянсу постачають зброю (і не тільки зброю) Україні з відома Альянсу, Альянс допомагає розподіляти ресурси всередині НАТО, що в свою чергу дає можливість підтримувати нас.

НАТО не може закрити небо над Україною технічно (занадто велика країна) та політично (це може призвести до війни НАТО з РФ).

НАТО є єдиною справжньою гарантією безпеки. Росія нападає лише на ті країни, які мають позаблоковий статус та не є учасницями Альянсу.

Україна навряд зможе вступити до НАТО в найближчі роки: це потребує тривалої підготовки, а сам вступ є не просто декларативним (Україна тепер член НАТО!), а має багато юридичних, технічних та військових вимог.

Особисті думки

Все, що я написав, не означає, що на дипломатичному рівні, наприклад, Україна припинити вимагати від союзників «закриття неба». Бо тактика «проси більшого — отримуй хоч щось менше» працює, і, як показує наша війна, досить успішно.

Україна має повне моральне право звертатись до колективного НАТО по допомогу. Бо велика кількість країн-учасниць Альянсу, які могли якщо не зупинити цю війну, то хоча б зробити її для агресора більш неприємною на старті, багато років стояли в стороні, а іноді навіть і допомагали РФ з озброєнням. Тим, яке зараз вбиває українців.

Україна має повне моральне право занотовувати, хто з гравців світової політичної сцени дійсно допомагає нам, хто просто стоїть в стороні, а хто відверто грає на боці агресора. Після перемоги ми запитаємо в кожного.

При цьому на мою особисту думку неприйнятним є поширення думок та тез всередині України щодо безсилля НАТО та неспроможності Альянсу допомогти Україні. Українські чиновники не мають брехати про «обіцянку не брати нас в НАТО в найближчі 10 років», про те, що «НАТО не надає допомогу» та про те, що ми маємо шукати альтернативи НАТО.

Росія влаштувала війну на знищення України. І вона її програє. Наша мета — тримати напругу серез союзників, отримувати допомогу, не сваритися зсередини. Не давати нам зникнути зі шпальт провідних світових видань. І продовжувати оборонну війну. Рано чи пізно ми отримаємо паритет в повітрі, рано чи пізно російську армію буде розбито настільки, що керівництву агресора доведеться пристати на наші умови.

І тоді, коли знищеною буде Росія, а не Україна, ми подамо заявку на вступ до НАТО. І станемо повноцінним членом Альянсу. З «закритим небом» та впевненістю у безпеці.

Джерело

Автори