Якщо ми хочемо зберегтися в історії світу

Коли маєш бути в курсі основних суспільних тенденцій, легше розуміти зокрема і ворога.

Видання, яке під час занепаду СРСР показувало відчутний лібералізм, а потім скотилось у великоросіянство, гарно передає сантименти Московщини і її фантомні болі.

Їм болить, що в школах “республік колишнього СРСР” росіян зображають не “цивілізаторами” (так у коментарі одного з експертів), а колонізаторами і окупантами.

Руйнування Січі для них – “частниє обіди казаков”, криваві розправи з національно-визвольними рухами – “подавлєніє мятєжєй”, ну і національне українське підпілля під час ІІ Світової війни – звісно, “пособнікі нацистов”.

У цьому немає нічого нового. Але такі матеріали дуже варто перечитувати, щоб не забувати, чому Росія цілком допускає “силове” вирішення “українського” питання.

Бо всі ми для них, всі, для кого цінна Україна, українська історія, українська політична нація – не більше, ніж “сепаратисти”, які тимчасово стоять на дорозі відродження їхньої імперії.

Вони сприймають історію з позицій цієї імперії. А ми, якщо хочемо зберегтися у історії світу взагалі, маємо навчитись цінувати свою власну позицію.

На Москві це розуміють. І обіцяють протиставити цьому – “правду в Інтернетє” і “работу Россотруднічества”. Ну, а особливо впертим – ІПСО, кібератаки, диверсійні операції.

Підтримку куусененів і квіслінгів. Заохочення розправи з лідером проєвропейських сил для “полегшення діалогу”.
А згодом – ракети і танки для остаточного вирішення питання.

Але Україна має шанс виграти у цьому протистоянні, якщо відкине кожен пункт такого російського порядку денного.

І продовжить наполегливо розвивати те, що викликає у московських імперців таку лють.

Карикатура © Ігор Нікітін