За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

20 січня Україна вшановує пам’ять захисників Донецького аеропорту. Через плутанину з датами й різнобій у думках стосовно того, що вважати фіналом оборони ДАПу, в деяких джерелах цим днем стає 16-те чи навіть 21-е січня. Та очевидно одне: бої за аеропорт стали найзапеклішими та найгероїчнішими в історії російсько-української війни. Оспівана у радянському легендаріумі Брестська фортеця пручалася ворогові 32 дні. Найсильніша континентальна держава Франція, капітулювала через 42 дні від початку німецького наступу. Знаменитий Дім Павлова у Сталінграді обороняли 58 днів. Українські вояки трималися у Донецькому аеропорті 244 дні і, по суті, так і не здалися.

Саме аеропорт імені Сергія Прокоф’єва став першою точкою на карті Донецька, де ЗСУ дали дієву відсіч ворогу. 26 травня 2014-го група російського спецназу «Іскра» та бандити з загонів Кадирова вперше намагалися захопити будівлі ДАПу. Та були вибиті звідти, зазнавши чималих втрат. Це можна вважати першою великою битвою цієї війни, першим застосуванням бойової авіації та першим випадком, коли російські й проросійські бойовики відчутно отримали по морді від українців.

Відтоді почалася оборона Донецького аеропорту. Надія змінювалась відчаєм, а відчай – новою надією. Українські бійці звільнили від росіян Слов’янськ та Краматорськ, Маріуполь та Артемівськ. Славетний генерал Забродський зі своєю не менш славетною 95-ю аеромобільною бригадою провів найдовший в історії європейських війн рейд ворожими тилами. Підступним ударом російська армія знищила українські частини під Іловайськом. «На вістрі мечу» була підписана Мінська угода, після якої ніби-то повинен був запанувати мир. Та «кіборги», як на той момент вже почали називати захисників ДАПу, все відбивали й відбивали атаки значно численнішого ворога. По ним гатили з гармат та РСЗВ. До них приїздили ворожі танки. На них хвилями перла російська спецура. А вони тримались. Сотні росіян та сепаратистів поклали свої голови тут – від місцевих люмпенів та «казаків» до елітних частин РФ, які за весь час свого існування втратили в рази менше людей, аніж під ДАПом. На жаль, і Україна втратила тут понад 100 своїх героїв. Та відступати ніхто не думав, аж поки росіяни (як завжди, підступно, попросивши в українців дозволу зібрати своїх вбитих) не замінували й підірвали Новий термінал аеропорту. Люди витримали – не витримав бетон. Втім, вороги так і не змогли зайняти ДАП, який на той момент перетворився на купу будматеріалів. Тепер тут «нічия земля», яка прострілюється артилерією з обох сторін.

І знаєте, що? Українському військово-політичному керівництву на чолі з Президентом Порошенком ще тоді, у дні останніх боїв за ДАП, багато дорікали… тим, що не дало команду на відступ. Що не здало стратегічний об’єкт ворогові. Не дозволило зробити там базу для «авіації ДНР» (а бойовики б її, звісно, моментально б «відкопали у шахтах», як раніше танки й «гради», навіть не сумнівайтеся). Не подарувало росіянам клаптик української землі. Багато хто тоді пропонував просто піти з аеропорту – знецінивши подвиг і жертву українських «Кіборгів».

Але тодішнє керівництво держави не зважило на подібні закиди – взагалі жодного разу до 2019-го року українські бійці не відступали без очевидної загрози оточення чи повного знищення. І лише після зміни владі в Україні почалося ганебне «розведення» військ, а по факту передача росіянам цілих ділянок фронту. За минулої влади, хоч би як її не критикували, подібного не було, а тепер почалось. Добре, що загиблі «кіборги» цього не бачать.

І ще добре, що лишилися небайдужі українці, яким не однаково, не байдуже. З якими нинішня верхівка може навіть і не думати про те, щоб «пошукати мир в очах путіна» чи «завершити війну в своїй голові». Які вистояли тоді – і вистоять зараз.

Автори