05.01.2019. За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

5 січня 2019 року відбулася подія, яку згадуватимуть ще сторіччя потому. Саме у цей день Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію для Православної церкви України. Якщо створення ПЦУ у грудні 2018-го можна було порівняти з прийняттям Декларації про державний суверенітет, то день підписання грамоти про Томос став Днем незалежності для української церкви.

Українські патріоти чекали цього моменту майже 300 років. Ще декілька років тому подібне видавалося нездійсненною мрією. Усі спроби відродити духовну незалежність нашої країни – УАПЦ, УПЦ (КП), Єдина помісна церква, яку планував та так і не створив Віктор Ющенко – стикались зі світовим невизнанням. Надто потужними ресурсами володіла російська церква, надто багато агентів впливу на неї працювали – тому більшість православних церков у різних країнах категорично відмовлялася сваритись з московським патріархом. Треба було прикласти чималеньких зусиль та вибрати ідеальний час, аби переконати їх, що Україна заслуговує на власну автокефальну церкву.

І українці змогли це зробити. Серйозним аргументом стала і російська агресія. Міжнародні лідери, як світські так і духовні, наочно побачили, що Росія є ворогом незалежної України, і її церква так само атакує душі українців, як її армія – позиції ЗСУ на Донбасі. Саме у той момент, коли цивілізований світ об’єднався на підтримку України, стало можливим просувати нашу церковну незалежність. Не раніше – коли для більшості мешканців Заходу Україна була «така собі майже Росія, тільки прапор чомусь інший». Та й не пізніше, коли прийшла нова влада, і почала творити таке, що цивілізовані країни сахнулися з подиву. Ні, момент для отримання автокефалії був обраний бездоганно.

Символічно, що і руйнацію української церкви, і її відродження здійснили два політичні лідери з однаковим ім’ям. Ліквідував Київську митрополію у 1722 році Петро Романов (він же Петро I), а створити її наново вдалося завдяки дипломатичним зусиллям Петра Порошенка. Історичне коло замкнулося, коли український Петро повернув українцям те, що колись вкрав Петро російський. І як би після цього не склалася доля українців, кого б вони відтоді не обирали у свої голови (чи на свою голову), у підручники цей момент буде вписаний назавжди. Як і ті, хто своїми наполегливими зусиллями зробив його можливим.

 

Фото кореспондента BBC News Україна Віталія Червоненка, 05.01.2019

 

Автори