01.12.2018. За Порошенка було краще
1 грудня 2018 року, напередодні Дня ЗСУ, захисники України отримали понад 20 одиниць авіаційної техніки. Винищувачі, вертольоти, навчальні літаки, а також безпілотники вручав бійцям особисто Президент Порошенко.
Хто б за що не критикував п’ятого Президента, але той простий факт, що за часів його каденції українська Армія радикально посилила свою боєздатність і змусила пригальмувати навіть РФ (погодьтеся, якби ЗСУ знаходилися б у тому ж стані, що й у 2013-початку 2014, хіба агресор зупинився б у тісних межах ОРДЛО?). Багато з цього – особиста заслуга Порошенка, на його особисті гроші. Згадується, в першу чергу, відновлення системи ППО над столичним регіоном, а також антиснайперські комплекси на декілька мільйонів, безпілотники… Це не враховуючи величезних грошей, витрачених на не таке помітне, але не менш потрібне обладнання, матеріали, амуніцію тощо. І знаєте, що цікаво? Армійське майно, яке Президент придбав на свої, він, як правило, не привозив на фронт особисто. Лише приїздив в якості Верховного Головнокомандувача й передавав те, що виробила, закупила й модернізувала держава. Мабуть, чітко розділяв: де приватна благодійність, хай і з метою укріплення оборони, а де робота держслужбовця.
Після того, як Порошенко покинув вищу держпосаду, він, звісно… продовжив допомагати Армії – вже повністю як приватна особа. Але до закупівлі бронежилетів та військової оптики додалась нова чималенька стаття витрат: викупати заручників у режиму Зеленського. Бо нові хазяї Банкової заповзялись хапати в полон (коли влада – ворожа народу України, інакше і не скажеш) бойових офіцерів, волонтерів, керівників оборонки за надуманими, абсурдними звинуваченнями. Небайдужі громадяни з усієї країни збирали на залог цим полоненим – і левову частину потрібної суми зазвичай надавав Петро Порошенко. Так звільнили бойових генералів Дмитра Марченка й Ігоря Павловського, директора оборонного заводу «Кузня на Рибальському» Валерія Шандру й багатьох інших.
Діюча, поки що, влада дивиться на все це з погано прихованою ненавистю. Уклоністи й боягузи бояться української армії й заздрять повазі, яку викликає їхній попередник у захисників України. Саме тому витрати на ЗСУ намагаються скоротити рік від року. Саме тому Зеленський намагається й принизити армію та волонтерів обшуками, кримінальними справами, обурливими заявами своїх придворних і, в той же час, примазатись до досягнень попередньої влади в справі розбудови української оборони. І те, й інше виходить вкрай погано. Наші захисники знають, хто їм друг, а хто тимчасова завада на шляху до сильної незалежної України.
