Не лише твоє право на життя і здоров’я
… – О, а що це ти нап’яв на себе? – єхидно хмикає сусід у бік моєї медичної маски, коли ми випадково стикаємось із ним у продуктовому магазині. – Ти шо, думаєш це тебе захистить?
– Це захистить Вас чи ще когось, коли раптом я виявлюсь заразним, – відповідаю.
– Ха, в кого хароший імунітєт, – усміхнений сусід випромінює впевненість та непересічний життєвий досвід, – тому ніякий захист не потрібен. Приходиш ввечері додому – цибулі з’їв, сігарєтку покурив, сто грам випив, і, повір мені, ніяка зараза не вчепиться. І не нада отого намордніка.
– А, дійсно… Сігарєтка… Сто грам… Чого ж це я туплю? – від несподіванки я не знаходжу, що сказати, та, розгромлений неспростовною аргументацією офігіваючи, повзу додому.
* * *
… – А хто його зна, шо вони там колять в отих вакцинах, – стаю свідком розмови двох бабусь в черзі до лікаря в Ірпінській міській амбулаторії. – Вакцинуватись ніззя ні в коєм случає. Чули?
– А я читала, шо воно там воопщє гєни людям міняє, – таємниче вторить її випадкова співрозмовниця, підтверджуючи, що вона теж у темі.
– Я Вам так скажу: вони з тією вакциною вводять усім наночіпи, щоб зменшити колічєство людей на Землі, – по змовницькому тихо мовить перша і, як страшну таємницю, чуть не на вухо добавляє. – Це все міравоє правітєльство і отой, як його… Білл Гейтс!
Навіть якби вона сказала ім’я – Сатана, то це звучало б не так інфернально.
– Вибачте, що втручаюсь у вашу надзвичайно цікаву розмову, – мене вже просто плющить. – Але не могли б ви мені пояснити, шановні пані, якого чорта ви робите в черзі до лікаря та й, взагалі, в медзакладі? Ви впевнені, що тутешній лікар не агент міравой закуліси і не випише вам саме ті ліки, які вислав йому Білл Гейтс?
І вже вискакуючи на свіже повітря, я з полегшенням видихаю. Бо змалечку ніколи не дозволяв собі робити хамські зауваження значно старшим за себе людям. Але іноді, коли чуєш таку дичину, стримуватись просто неможливо.
* * *
… – Та що ви всі до мене вчепились із тією вакцинацією? – кричить на мене в телефон близький родич. – Ти знаєш, скільки там побочки? Інсульти, тромбози!
– Знаю, – я розчаровано розумію, що в черговий раз не достукався. Переживши ковід пів-року тому, я чітко усвідомлюю, що побічні ефекти вакцини не йдуть ні в яке порівняння із жахом ковіду та кошмаром його побічних ефектів. Невже для того, щоб прозріти, комусь треба пережити хворобу особисто? Як донести це людям?
– Вакцинація – це ж нормально, це ж доказова медицина, – моя остання безнадійна спроба на сьогодні.
– До сраки твоя доказова медицина! – кричить родич, – Знаєш скільки людей вона на той світ звела?
Чітко розумію, що аргумент про те, скільки медицина з того світу витягнула, в цій розмові не аргумент. Що ж, спробую наступного разу. Не сваритись же з тими, кого любиш і за чию безпеку переживаєш якнайбільше?
* * *
Більше того, у мене немає абсолютно ніяких претензій до вищеописаних людей чи до їм подібних. З тієї причини, що без знань, без досвіду, без навичок, без серйозних інтелектуальних зусиль розібратись у всьому тому інформаційному шлаку, який пре із соцмереж та інформаційних помийок, практично неможливо. Тому що цей шлак – керований. Тому-що в розпалі – війна. Інформаційна, бляха, війна. І дуже чітко прослідковується, що чи не єдиним першоджерелом будь-якої панічної та антивакцинаторської риторики, найдикіших інформаційних вірусів чи трешу є наш любий східний сусід із його потужною інформаційною машиною. Якщо чесно, я просто прозріваю, наскільки це суперефективна стратегія по відношенню до України: кожен день в наших лікарнях гине один-півтора Іловайська. Без іхтамнєтів, без танків, без обстрілів. Просто закидуючи у наші соцмережі фейки та антинаукову маячню в нереальній кількості.
Але цих втрат було б значно менше, в рази, курва, менше, якби ворогу не допомагали ті, до кого у мене дійсно є претензії. І дуууже багато претензій. У цих людей є розум та амбіції. Шарм і самовпевненість. Пиха та самозакоханість. Цинізм та непересічна віра у свою винятковість. А головне – у кожного власний інформаційний ресурс в соцмережах та доступ до сердець тисяч підписників чи шанувальників. Лайки, хайп та віра в свою непогрішимість – це їхнє всьо. Це альфа і омега їхнього існування. Заради цього бога вони ладні нести у голови підписників та обожнювачів все, що вважають за потрібне. Навіть якщо це вбиває.
Ви навіть не уявляєте, який шлейф смертей тягнеться з початку пандемії за, здавалося би на перший погляд, безневинними постами, рефлексіями чи потоками свідомості різноманітних інста-гуринь та інста-самців, ютуб-наставників та фейсбук-експертів, медиків-недоучок та професорів незрозуміло якого профілю, адвокатів із біологічним ухилом та скажених психологинь, що за 300 євро навчать вас щасливому життю. Всіх тих, хто з радістю (чи з дурістю) розповсюджує в суспільстві та в мережі антинаукову дічь щодо ковіду, його лікування, правил індивідуального захисту, протиепідеміологічних обмежень, а особливо щодо такої елементарної медичної процедури як вакцинація. Думаєте, щодо шлейфу смертей я перебільшую? Аніскілечки. Спитайте Софію Стужук.
– Всє балєзні ат страха! – вєщає новоспечений гуру трансформації сазнанія на сторінці моїх всеїдних фейсбук-друзів. – Нє вакциніруйтєсь – єслі баітєсь забалєть! Нє насітє маску – вазьмітє атветствєннасть за свайо здаров’є на сєбя лічно. Тот, кто носіт маску і вакциніруєтся – тот пєрєкладиваєт атвєтствєннасть на гасударство і МОЗ. Нє дєлайтє етава! Будьтє чєснимі с сабой.
Я реально офігіваю від почутого, а десь в куточку моєї кімнати тихо плаче привид Оруелла:
Носиш маску, – ти полюбе захворієш, бо боїшся.
Вакцинуєшся, аби не хворіти та не бути заразним, – ти зашорена, безвольна та безвідповідальна маріонетка в чужих руках.
Всюди ходиш без маски і не вакцинуєшся, – ти просто зразок відповідальності та всєлєнскай любві до людей.
Більше того, з черговою хвилею пандемії від подібних лідерів суспільної думки чути все більше і більше воплів щодо порушення прав та свобод. Дехто, використовуючи недосконалість та негнучкість нашого законодавства, починає по повній програмі задіювати юристів. Апелюють до низки законів, до Декларації прав людини та, навіть, до Конституції України як до найвищої інстанції. Цікаво, ці люди завжди з таким же самим астєрвєнєнієм рвались захищати права? Виходили на майдани чи на захист української мови? Мчали до Верховної Ради, коли видавали Цемаха, чи коли зелене збіговисько збиралось зливати Україну, підписуючи «формулу Штайнмаєра»? Рік вистоювали під судами, коли по сфабрикованій справі судили безневинних музиканта Антоненка та дитячого лікаря Юлію Кузьменко? Чи про власні права та Конституцію згадується лише в той момент, коли справа торкається власного комфорту і заставляють носити маски?
Окей, дітки, щоб не бути голослівними, давайте всі разом візьмемо та уважно перечитаємо витримки з нашої Конституції:
«… Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю…»
Дивина якась написана, чи не так? Найвищою цінністю по Конституції є не право бути правим, не право на комфорт, не право на неосвіченість і невігластво, не право робити все, що заманеться, а… право на життя і здоров`я. І не лише твоє, прикинь? І коли ти, весь такий високопарний та сповнений відчуття власної значущості, не носиш маску, не зберігаєш дистанцію, не вакцинуєшся, ще й пишеш про це відосіки та пости, аби переконати в цьому оточуючих, то вгадай, чим ти займаєшся? Не повіриш, але ти просто на просто відстоюєш своє право розповсюджувати пандемію, а значить право вбивати інших. Сам того не усвідомлюючи, ти відстоюєш власне ПРАВО НА ВБИВСТВО. А отже, всі ті страшні цифри щодня, то і твоя вина теж.
Нє, канєшно ж, ти не такий (чи не така), і ніколи нікого жодного разу в житті ти пальцем не обідив (чи не обідила). І звинувачення мої абсолютно безпідставні, бо я брехливе бездуховне нічтожество і ніколи не зрозумію висоти твоєї мислі та глибини твого духовного пізнання. Але мені, якщо чесно, все це до одного місця. Бо згадуючи кількох своїх онкохворих друзів, які прямо зараз ведуть запеклу боротьбу зі страшною хворобою, я чітко розумію, що відстоюючи своє право на комфорт, ти відбираєш у них право на життя. Бо ковід для тебе – інструмент для роздування в соцмережах власних амбіцій, а для них – просто смерть. Але кому цікаві їхні недолугі життя, коли твої священні права капєц як обмежуються?
А хоча, давайте на читоту, вельминешановні противники вакцинації та прихильники середньовічного мракобісся. Ви ж всі такі за чесність, чи не так? Тоді давайте чесно визнаємо, що уся ця риторика про боротьбу за права – це всього на всього інструмент для розігрівання суспільства задля більшого просування у ньому ідеології відмови від доказової медицини. Ідеології, що може поставити на грань життя та смерті долі сотень тисяч довірливих українців. Влаштувати для них таку собі імпровізовану «Гру в кальмара». Вчора, до речі, цю гру не пройшло ще 700 наших громадян. Вам там добре спиться, а?
