Космічні Нью-Васюки найвеличнішого інфантила
От я вам тут одну цитату наведу. Вона, на перший погляд, ніби й ні про що, лише класичне дуполизство. А як на хвильку вдуматися в цей текст, то війне крижаним холодком 1937-го, а не лише бридкеньким бажанням чергового чиновничка прогнутися перед начальством.
Але почнемо з оригіналу. Ось фраза віцепрем’єр-міністра України – міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Олега Уруського:
“Мінфін прекрасно знає, що космічна тема – це пріоритет Президента. Це включено до програми Президента, Уряду та Верховної ради. Вони формально кажуть: “Програма ж не прийнята. Програма буде, ось тоді будемо говорити”. Але ж Володимир Олександрович ставить задачу, щоб ми у 2022 році запустили наступні супутники, а в 2024 – модуль на Місяць. Це ж потребує вже фінансування! Ми не можемо собі дозволити рік втратити”.
А тепер до паралелей. Це не дослівна цитата з Лисенка, а авторський переказ:
“Товарищ Сталин на Всесоюзном собрании передовиков сельского хозяйства подтвердил, что приоритетом для страны является производство новых сортов зерновых, и в первую очередь ветвистой пшеницы. Благодаря этой программе Советский Союз должен победить в исторической борьбе против загнивающего запада. Но окопавшиеся в Академии аграрных наук предатели-троцкисты и последователи апологетов продажной девки империалызма генетики занимаются соботажем и противоставляют свои мелкобуржуазные принципы и вредительскую сущность приказам великого вождя, преступно ослабляя нашу советскую родину”.
Друга фраза прозвучала, на щастя для звинувачуваних, не в 1937-му, а десь на межі 40-50 років. Тому їх тільки посадили, але не розстріляли. Півтора десятиліття до того вирок був би миттєвим і однозначним. А щодо авантюри з гіллястою пшеницею, яка за словами сталінського мракобіса Лисенка мала призвести до кількаразового зростання врожайності, то вона виявилася тупиком. Нормально не родила, потребувала особливого догляду, не піддавалася якісному обмолоту тощо. Цілковитий провал, як і всі прикладні наслідки лжевчень облюбованого Сталіним академіка. Я цей не найяскравіший приклад навів лише тому, що завдяки першій біологічній освіті тут більше в темі. Але в 30-х було вдосталь більш прецизійних порівнянь до нинішньої ситуації навколо нової забавки для недоумкуватого зєпрідєнта.
А тепер до дня сьогоднішнього. Над Уруським нависла загроза звільнення через абсолютну відсутність результатів. Їх і не могло бути. Бо ніяких стратегічних досягнень не напрацьовувалося й грошей на них не було. А оборонка, яка могла б підпадати під визначення стратегічної галузі (саме так у всьому світі й відбувалося), явно не в фаворі зеленої влади. Уруський відсидів у своєму кабінеті з чималою зарплатою абсолютно вхолосту. Хіба програм і стратегій наплодив. І одна з них припала до душі інфантильному нєдорослю. Головне ж подати, як слід. Ми й так космічна держава. Але для поновлення цього статусу в світі треба добре попрацювати із закордонними партнерами, щоб приєднатися до проєктів, аналогічних до “Морського старту”. І це якраз робота для президента (але не для зєпрідєнта, який не звик працювати й досі іграшками бавиться).
Але нєдорослю-манілову запропонували купу красивих фантиків, позбавлених бьудь-якого змісту. Наприклад, власний космодром та свій супутник. Щодо космодрому, на який також молиться ця помилка історії, то це ідея лише для таких неграмотних, як воно. Бо просто згадайте траєкторію й дальність падіння відпрацьованих ступенів ракет. У нас нема поряд океану, а нафантазований Уруським для Зеленського космодром над Чорним морем накриває заборонною зоною навіть Туреччину. Про цю фантазію вже ніби притихли. Бо на ній, звісно, можна було б украсти пару мільярдів (і навіть не гривень), але сама затія аж надто смішна. А от із супутником знову вилізло. До речі. Це творєніє зеленої мислі мало літати десь на орбіті й передавати своє “біп-біп” ще на День Незалежності… Зараз запраглося до Нового Року, хоча й це абсурдно та нереально.
А тепер про інфантильність. Зеленському в наркотичному дурмані намріялися свої Нью-Васюки: цьогоріч перший супутник, наступного року ціла купа наступних, а до кінця його каденції висадка на місяць. Це справді якесь примітивне божевілля. І справа навіть не в вартості такої програми, для якої потрібно обнулити кошти на пенсії, освіту, охорону здоров’я тощо. Питання доцільності. Кілька найбагатших країн у минулі десятиліття тратили сотні мільярдів доларів для освоєння космосу. Але це вже давно в минулому. Сьогодні космос – це виключна прерогатива приватного бізнесу. А держави іноді ще запускають окремі супутники для військових чи розвідувальних цілей. Виняток становлять хіба тоталітарні РФ та Китай. Схоже, що в їх ідеологічному світі й продовжує жити зелений нєдоросль.
Відомство Уруського, виконуючи забаганку Зеленського і розробляючи якісь космічні фантасмагорії, так і не змогло надати економічного обґрунтування та пояснення, чим займатися, кого обслуговувати та як приносити гроші буде отой наш нафантазований супутник. Тому й програми не змогли написати. Бо в ній могли б зафіксувати лише такі фрази: “Виконуємо бажання “найвеличнішого”, штампуємо купу дорогого мотлоху, платимо великі гроші, запускаємо цей мотлох у космос, де він крутиться, передає сигнал на рівні першого совєтського супутника та регулярно появляється на смартфоні Зеленського, коли пролітає над Україною, щоб він міг про це розказати в своїх відосіках чи похвалитися при зустрічі з кимось з-за кордону”. Мінфін у фінансування такої дурні відмовив. Хоча, якби була реальна програма із чітким економічним обґрунтуванням, то можна було б дискутувати. І Уруський зразу накатав донос. Те, що зєпрідєнт до всіх цих питань при нашій системі влади ніби ніяким боком не дотичний, це вже більше значення не має.
І знаєте що? Я зовсім не здивуюся, якщо Уруського раптом вирішать не звільняти. А крісло захитається під Сергієм Марченком. Його також не особливо шкода. Бо він уже доказав, що ефективним службовцем міг бути лише в адекватній владі, де над ним були розумніші зверхники, працювала реальна система та віддавалися мудрі вказівки. Самостійно він, як і Маркарова, виявився не дуже ефективним. Хіба не аж таким примітивним, як втілювачі дитячих мрій Зеленського. Але нині це не аргумент.
