Чи треба говорити з опонентами?
Щоразу як пишу про те, що наша головна задача зараз – це розмовляти з нашими громадянами і переконувати їх у нашій правоті, у відповідь приходить 100500 коментаторів, аби розповісти мені, що «вони – дебіли», «їх не переконати», «вони нічого не чують», «я вже пробував – усе марно». Тощо, тощо й тощо.
Коли читаєш такі коментарі, подекуди здається, що це кінець. Що все програно. Що поміняти щось не вийде. Бо не буває так. Не можна перемогти у війні, якщо солдати вважають, що воювати безглуздо. Не можна перемогти в політичні боротьбі, якщо прибічники не готові нести ідеї своєї політсили в маси.
Тим більше що шлях цей – говорити, доносити, достукуватися і переконувати – єдиний шлях до боротьби. Доведено це… самою історією України.
Приклад перший. 1920 рік. Перші Визвольні змагання (ПВЗ) програні. На території Польщі опинилася величезна кількість ветеранів Дієвої армії УНР та урядовців гетьманської держави і УНР. Ситуація була справді безвихідна – Україна захоплена Червоною армією, повстанські загони отаманів жевріли в лісах, населення було зневірене і приймало російський більшовизм. Що робили УНРівці? Вони засіли писати мемуари. Масово. Видавництво «Червона калина» заходилося їхні мемуари публікувати. Результат – ще й зараз ми маємо величезний пласт інформації про ПВЗ, який дозволяє аналізувати, що тоді робилося? І чому? Одна з причин, чому нам часто незрозумілі дії ОУН та її неприйняття уряду УНР в екзилі, полягає в тому, що ми дуже погано знаємо історію ПВЗ. Тоді як ОУНівці саме на ній ґрунтували свої рішення. Червона влада теж. До речі, у 1918 р. українці теж відсунули державника і підтримали популістів Петлюру і Винниченка. Той урок українцями не був вивчений.
Приклад другий. 1937 рік. Діяльність ОУН в Польщі фактично розгромлена. Окремі організації жевріють в підпіллі. ОУНівці – парії навіть для галицьких політиків. Що тоді робив «друг Дзвін» – Роман Шухевич? Він разом з Богданом Чайківським створив кооператив «Фама», основна діяльність якого – реклама. Енергія Шухевича свою справу зробила – за два роки «Фама» стала вельми успішним підприємством. Чому саме реклама? Відповідь на це питання міститься в мемуарах чекістів, які боролися з підпіллям ОУН. Агітація ОУН була для них справжнім прокляттям. ОУН оперувала простими й доступними тезами й доносила свої ідеї до людей, незважаючи на примітивні засоби друку. Прийоми гарно знайомі кожному рекламникові.
Це міститься практично у всіх мемуарах повстанців УПА: «Якщо ми не могли воювати – займалися агітацією». Бо це діяло. Агітацією – друком листівок та поширенням своїх ідей засобом «від людини до людини» – займалися підпільники ОУН, які пережили розгром УПА. Власне, від них ОУНівську літературу отримали дисиденти-шестидесятники.
Зараз вже мало хто це пам’ятає, але в структурі КДБ України найпотужнішим управлінням було не Перше (зовнішня розвідка), як у всьому іншому СРСР, а П’яте (політичне стеження). Ідеї самостійників для комуністів були проблемою до самого розвалу СРСР. Одним із керівників «п’ятірки» був генерал Євген Марчук. Він дуже гарно знав ідеї ОУНівців, так само як і Леонід Кравчук, який колись бандерівцям в ліс харчі носив. А це одні з батьків-засновників Незалежної України. Агітація ОУН проростала у найбільш несподіваних місцях.
Нам кажуть: не можна і марно переконувати українців в тому, що зелені популісти – зло, і що підтримувати треба державників? Розкажіть це тим самостійникам, які в часи панування КДБ вели заборонені розмови з радянськими людьми, кожен з яких міг настучати в органи. Саме завдяки таким самостійникам Україна нині незалежна.
Правда така. Хто хоче досягти результату – шукає можливість. Хто не хоче – шукає причину. Що хочете знайти особисто ви – вирішуйте самі.
На заставці: Робота художника, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича: «СССР – тюрма народів». Пропагандистська гравюра, 1948 рік
