Монобільшість – зелений фарс

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Два роки тому українці обрали нинішній склад Верховної Ради. Без перебільшення, то були епічні вибори. По суті це було захоплення влади, схвалене громадянами. Підставою для виборів була заява президента Зеленського, ніби тодішній Верховній Раді довіряє лише 4% населення України. Після таких слів новообраного президента в мене була навіть ейфорія – попався, мовляв. Було зрозуміло, що от зараз депутати ВР оскаржать указ президента у Конституційному суді, й піде президент… Пішли у підсумку всі ми. Разом з КСУ.

Конституційний суд постановив, що, ну так, мовляв, підстави для розпуску Верховної ради не бездоганні, але нехай будуть вибори. Суддя КСУ Олександр Касмінін тоді ще не відав, що за 1,5 роки його звільнять шляхом відміни президентом указу про його призначення, бо треба було звільнити голову КСУ Тупицького. Тупицький не відав, що його будуть звільняти всупереч Конституції. Доля любить глузувати.

Доля глузувати неймовірно любить – Андрій Богдан, який тоді «рєшал» з суддями КСУ, не здогадувався, що на посаді керівника ОПУ працювати йому лишилося трохи більше півроку. Але все це сталося потім. А тоді…

21 липня 2019 р. українці погодилися на диктатуру. Традиційно, диктатура – це коли в одних руках опиняються дві з трьох гілок влади. За одну партію українці віддали 43,16%, тим самим забезпечивши у парламенті монобільшість. В руках «Слуг народу» опинилися зразу вся виконавча (прем’єр і уряд) і законодавча (парламент) гілки влади. По факту Володимир Зеленський (вірніше, його оточення) того дня здобули диктаторські повноваження.

Здавалося, для зеленої команди нема нічого неможливого. Проте…

Проте жахіття обернулося на клоунаду. Завдяки цій Верховній раді ми знаємо, що таке «Арахамія, вирваний з контексту» та «корабельні сосни». Великий і жахливий Богдан Яременко тепер ніколи не відмиється від кликухи «анал-табу». Завдяки Третьяковій ми знаємо, що бувають «неякісні діти» і «той, хто курить, ніколи не зрозуміє того, хто нюхає». Україна починає вакцинацію пізніше за Зімбабве не в останню чергу завдяки Лизі Богуцькій, яка знущалася з масочного режиму, та Юрію Камельчуку, який назвав «КОВІД-19» вигаданою хворобою. Депутат «Слуги народу» Павло Павліш повідомив нам, що «тут можна гарно прибарахлитися, онукам вистачить». У «Слузі народу» виявився засуджений за зґвалтування Іванісов. Під санкції США потрапив «Слуга народу» Дубінський. І нарешті, ми не забудемо нардепів-наркоманів – Брагара, який пропонував пенсіонерам продати собаку, і Юрченка, зловленого на хабарі. «Буде сидіти!», – заявив Зеленський, і Юрченко сидить – у Верховній раді. Про затятих українофобів Бужанського та Шевченка я й не згадую. Бути вигнаним зі «Слуг народу» за українофобію – це справді треба бути Шевченком.

І ще, я вже не знаю, хто критикує Зеленського більше, опозиція чи приведенні «Слугою народу» нардепи Гео Лерос та Олександр Дубінський?!

Доля любить глузувати. Фракцію «Слуга народу» збирали за принципом «безголосого бидла», задача якого – легалізовувати будь-яке рішення ОПУ. Але з’ясувалося, що «депутати, набрані по інтернету», дуже швидко продаються і втрачають береги від перспектив, що відкрилися перед ними. Звідти й скандали. Парадокс – від диктаторських замашок оточення ЗЕ нас врятував саме гармидер у їхній монобільшості.

Але найсильніше доля поглузувала з виборців, які обрали це. Тоді, два роки тому, здавалося, що в бюлетені можна включати пеньок, коня й стілець – обрали б. Люди так повірили, що до влади нарешті прийшли чарівники, які за них, у їхній країні, вирішать всі їхні проблеми… Трагедія в тому, що люди, які обрали монобільшість, ще навіть не уявляють скільки скандалів і проблем принесуть їм їхні обранці. Лише починають відчувати.

Інакше й бути не може. Чарівників не буває. Дорослі люди, які цього не усвідомлюють, отримають монобільшість, в кращому разі – зелену. В гіршому – червону, як 100 років тому. Залежить це тільки від того, чи знайдуться в суспільстві 25%.

 

Усі відео