Надувні піраміди живуть до першої Великої Дірки
В 2018 Уряд затвердив Транспортну стратегію України до 2030 року. У її рамках, зокрема, передбачено функціонування 50 летовищ.
Ми терпляче пояснювали популістам і скептикам, що за наступні 12 років цілком можливо наростити річний пасажиропотік до 60-80 млн. Але для цього потрібні потужні українські авіакомпанії, вільна конкуренція і будівництво нових злітних смуг. Врешті-решт, сучасні летовища потрібні також військовим та малій авіації.
Згідно з нашими планами, одночасно з бурхливим розвитком Борисполя авіаційними хабами мали стати Львів, Одеса, Харків, Солоне (об’єднання конгломерації Дніпра, Запоріжжя та Кривого Рогу). 40% успіху розвитку будь-якого світового міста – наявність у ньому аеропорту. Без цього не буде ні потужного потоку туристів, ні великого бізнесу чи інвестицій. Тому 50 летовищ по всій Україні – це не забаганка, а необхідність.
Завдяки лібералізації авіаційних перевезень у 2016-19 рр. ми збільшили пасажиропотік з 10 до майже 25 млн осіб, відновили свою роботу майже 15 летовищ, було завершено будівництво нової злітної смуги в Одесі, та розпочалася підготовка до будівництва летовищ у Мукачевому і Солоному.
Далі прийшов Зеленський.
Однією з його перших обіцянок у 2019 було збудувати 15 аеропортів до 2024. Потім, у 2020, він вже озвучив цифру у 16 нових летовищ.
Для чого було зменшувати плани і називати їх при цьому Великими – риторичне запитання.
Найгірше, що у період 2019-2021 рр. зроблено 0 (ноль)!
Досі не здана в експлуатацію злітна смуга в Одесі; замість того, щоб в 2022 здати новий регіональний хаб у Солоному з географією маршрутів по всьому світу, цей проект скасували, ніяк не можуть завершити проектування Дніпра, і самотній екскаватор імітує бурхливу роботу на місці старого летовища, збудованого ще для німецьких бомбардувальників; два роки металися по всьому Закарпаттю, щоб повернутися до тієї самої думки: краще Мукачевого нічого у світі немає.
Новий міністр інфраструктури героїчно намагається прискорити виконання обіцянок Зеленського. Мабуть, саме з цим пов’язане незрозуміле включення фінансування 6 летовищ у пакет з оплатою святкувань з нагоди 30-річчя Незалежності.
Єдина суттєва проблема – можна залити все грошима, але 16 нових летовищ до 2024 року збудувати вже нереально!!!
Якби у 2020 році стартувала робота над 8 новими летовищами, а в 2021 над наступними 8, ще можна було б бодай сподіватися, що чергова обіцянка Президента не виявиться черговим провалом. Але, на жаль, максимум, що вдасться: десь підлатати старе, десь існуюче оголосити новим.
Рік триває проектування і вирішення земельних питань, підключень, тендерних процедур, два роки фізичне будівництво, і ще мінімум рік для завершення усіх робіт з аеронавігаційного обладнання, запуску технологічних процесів в терміналі.
Нова злітна смуга коштує орієнтовно 100 млн дол США. Термінал: від 5 до 50 млн дол.
Дорожче ми будувати навчилися, дешевше – ні.
Для 16 летовищ нам необхідно мінімум 1,6 млрд дол, з дешевими терміналами і обладнанням загальний бюджет перевалить за 2 млрд дол.
Навіть натяку на фінансування у 50-60 млрд грн не бачу.
І залишається актуальним запитання підтримки українських авіаційних компаній. Я не маю на увазі маячню щодо нового державного авіаційного перевізника з вартістю утримання у 1 млрд доларів щорічно, а як би існуючі авіакомпанії не втратити.
У 2021 світові авіаперевезення знову демонструють бурхливий ріст, знову не вистачає літаків. 8 і більше мільярдів людей будуть літати, паузи чи провали можливі, але жодна пандемія не стримає ріст авіаперевезень.
В Україні – штиль, ми все ще живемо в стані повної неготовності, досі у 2020 році.
Володимире Олександровичу, пам’ятайте, надувні піраміди живуть до першої Великої Дірки. І шматки використаної гуми на землі перестають вражати уяву.
