Красені

Гліб Бабіч

Стрічка передбачувано футбольна. І це добре. І природно.

Країна має вболівати за свою збірну. Це частина національного самовідчуття. Те, що програли, – не страшно. Це спорт, і суперник був більш ніж гідний. Але згуртованість навколо своїх на полі в цей раз була особлива, правда?
Росія вміє робити нам такі подарунки. Цього разу вони вирішили гібридно пограти з нами в футбол. І через тиск на УЄФА домоглися свого. “Героям слава!” – зазвучало голосніше ніж зазвичай. Особливо на сторінці УЄФА.

І підтримувати своїх не тільки в момент перемог – це теж наше національне, хто б що не казав.

Армія теж дивилася футбол (хто міг), і теж вболівала за своїх. Тобто одна команда наших хотіла перемоги другої команди наших. Тому що в “зоні зіткнення” нікуди не діваються звичайні людські емоції. А коли вони стосуються України тим більше. Тому що вони там знають, що таке “за Україну”. Вони – гравці головної команди. Правда, гра тут не з суперником, а з ворогом. І грою її можна назвати тільки в зовсім переносному сенсі.

І атаки тут інші. І оборона. І ворота розміром зі всю країну.
І з поля тут видаляють надовго. Або назавжди.
І немає софітів, зустрічей у трапа, захоплених фанатів і автограф-сесій.
Просто інша професія.
Просто, вони при нагоді теж візьмуть автограф у спортивного героя своєї країни. І будуть показувати побратимам і пишатися. І на ВОПах буде обговорення яскравих моментів матчу, схвально підняті пальці вгору і слово “Красень!”

Це ти – красень, братка. Завдяки тобі ці чудові хлопці можуть представляти країну на чемпіонаті. І з гордістю носити форму, від принта якої у ворога рве дах. І тролити його, і, посміхаючись, говорити “Слава Україні!”. А країна може прилипнути до телевізорів і вболівати. Переживати, кричати “Красені” або з досади говорити міцне слово. А потім не спати пів-ночі та три дні обговорювати гарний матч.

Так і має бути!

А ти зітхнеш, що не додивився матч крізь брижі старого телевізора в бліндажі (або на екрані підвисаючого від поганого зв’язку телефону), і підеш стояти свою зміну в спостереженні або у “дашки”. Прямо по бруду окопу, що смачно чавкає, розкислий від багатотижневих дощів. А по дорозі будеш переживати красу крайнього гола, забитого “нашим”, і повторювати “Красень!”

Ви обидва красені. І є щось спільне між армією і збірною. Більшість згадує про них тільки під час чемпіонатів. А про тебе – під час загострень на фронті. Тільки в різному масштабі. Тебе – в меншій мірі.

І якщо у них в футболі буде невдача, можна спробувати удачі в наступний раз. А тут наступного разу може не бути. У кожного з “гравців”. І “чемпіонат” твій триває безперервно. І варіантів “не вийти в фінал” немає. Як і “недобрати очок” в процесі. Тому що в твоїй тривалій грі результатом може бути тільки перемога. Або програш, але вже для всіх абсолютно.

Країна повинна вболівати за свою команду. За будь-яку. Адже це тільки по другу чергу шоу. В першу – це відчуття. Тому що коли на чемпіонаті йде футбольний матч, ми не дивимося, ми беремо участь. Це ми там на полі виходимо до воріт і забиваємо фантастичний гол. І пропускаємо теж ми. Від цього і такі емоції. Це такий момент єдності. Дуже важливий для нашого спільного “Ми”.

З фронту немає прямих трансляцій, братка. І це, безумовно, правильно. Тому що це – не гра. І ти – не гравець. Ти просто – той, хто гарантує всім звичне життя. І чемпіонати з футболу теж. А немає трансляцій, і важко пояснити більшості “ось це все”. Ніхто не зможе пережити з тобою жоден з твоїх “пекельних матчів”, відчути поруч смерть, оцінити ризик і впертість. І коли ти влучаєш у ціль, трибуни не підхоплюються і не кричать від захвату. А коли промахуєшся, реакцією може бути тільки вогонь у відповідь. А якщо “пропускаєш”, шпиталь, в кращому випадку. Або незліченні свічки під траурним постом.

І не потрібно цього їм бачити. Ти про це знаєш краще за всіх. Твоя “гра” головна. Але завжди прихована від очей.
Тому автограф у тебе не попросять. Але форма твоя все одно крутіше і викликає повагу на підсвідомому рівні. І звичайне армійське вітання “Слава Україні – Героям Слава!” не в силах заперечити і заборонити ніхто.

І сам ти частина найголовнішої збірної. І “уболівальників” у тебе досить. Правда, значно менше ніж у футболістів. Але це (не дай, Бог) до першого снаряда, який упав трохи глибше в тил від “зони зіткнення”. Але ось у чому парадокс. Твоя робота як раз і полягає в тому, щоб цього не сталося. І ти з нею справляєшся.

Ти – красень, брат!
Але скажи, Ярмоленко відмінний гол забив? Красень!
Наші, вони можуть. Навіть якщо не перемагають так швидко, як хочеться всім, хто дивиться з боку.
Слава Україні!

Хочеш підтримати свою “головну збірну”?
Долучайся до збору на потужну тактичну систему спостереження для військових. З нею вони будуть точніше влучати. І не будуть “пропускати”. Збережи їм життя і надай нові можливості.

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПРИВАТ 24
№ карти 5169 3305 2068 6400
Антоніна Бузіло (Голова правління ГО)

Для ІНШИХ банків:
№ карти 5375 4115 0177 8331
Антоніна Бузіло (Голова правління ГО)

Або за реквізитами по IBAN
IBAN рахунок UA193052990000026002016226051
код ЄДРПОУ/ІПН 42992954
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Найменування отримувача:ГО СОЛIДАРНА СПРАВА ГРОМАД ГО
Призначення платежу: благодійна безповоротна допомога на користь ГО від ПІБ

Усі відео