Війна фан-клубів
Знаєте, порядно набридли вже всі ці просторікування, мовляв, «Порошенко нічого не світить – в нього та-а-акий антирейтинг!» Розмірковувати в такий спосіб – це те саме, що перспективи перемоги в битві оцінювати за принципом – у кого війська більше. Але вся світова історія свідчить, чисельність війська – не основне, чогось важить і його виучка, і мистецтво командувача. Шведи короля Карла ХІІ громили армії і в 2, і в 3 рази більші за чисельністю – під Нарвою шведи атакували російський украплений табір, де народу зайвої хромосоми сиділо у 4,5 рази більше ніж скандинавів. Наприклад.
Тож, перш ніж нити про антирейтинги, треба оцінити ситуацію, в якій доведеться змагатися на виборах у 2024 р.
А ситуація така. Швидше за все наступні президентські вибори (а парламентські й поготів) покажуть найнижчу (!!!) явку виборців за всю новішу історію України. Президентські вибори завжди в Україні збирають людей більше ніж парламентські. Причину цього категорично не хочуть визнавати організації-грантожери, в Україні все персоніфіковано. Пересічний українець не розуміє, що таке «рада директорів» та «незалежні гілки влади». Він розуміє батька-отамана, суворого, але справедливого.
Ви пам’ятаєте, яку явку показали вибори президента у 1991 р.? 84,2% – 37,9 мільйонів українців! Про таку явку нині можна лише мріяти. За 30 років Незалежності явка неухильно зменшувалася. Вже у 2004 р. (Помаранчева революція) було 74,5%. У 2014 р. було 60,3% попри війну і викликаний нею суспільний шок. Вибори 2019 р. показали явку дещо більшу – 62,9%. Але не забуваймо, там суспільству пред’явили «блакитну мрію» – «хорошого хлопця» і «кандидата не з системи». На цей образ попередні 10 років працювали всі українські ЗМІ і грантожери – від «плюсів» до останнього Найєма.
А що нині? Це яскраво показали довибори на 50-му і 87-му виборчому округах. На Донеччині до виборів доповзли 21% виборців, на Франківщині – 35%. Все, край. Навіть не сумнівайтеся, до наступних виборів президента цифри поменшають ще сильніше. Люди у виборах розчарувалися.
На відміну від «загниваючого Заходу», де право обирати люди вигризали сторіччями через жертви і кров, у нас право обирати на громадянина звалилося просто з неба. За інерцією від совка, де участь у виборах була священним обов’язком, люди на вибори ходили, у першу чергу, в пошуках чарівника. Українці реально всі ці роки шукали «великого і простого». Того, хто відніме у багатих (олігархів) і роздасть бідним (всім їм). Того, хто у їхньому житті, в їхній країні, за них самих, вирішить всі їхні проблеми.
Правда така, що чарівників не існує. Більшість людей починають це розуміти. Але якщо нема чарівників, навіщо ходити на вибори? Кожен сам за себе. Кожен дбає про себе – і “моральні авторитети”, в першу чергу. Шабунін опікується садибою. Найєм і Лещенко сіли на посади з нехилими з/п. Кому вірити? Правильна відповідь – нікому. Українець не вірить і на вибори не іде. Йому до лампочки, що станеться в майбутньому, вкалувати йому доведеться не менше.
Ця тенденція говорить, що на наступних виборах будуть змагатися не прибічники того чи іншого кандидата – змагатися будуть фан-клуби. Люди, яким не байдуже, з різних причин. Це буде меншість населення, але це буде справедливо. Більшості буде пофіг, хто буде президентом, Порошенко так Порошенко.
Майте на увазі. За цей час підтримка Зеленського впаде ще сильніше – тарифи, ціни та наслідки їхнього економічного нігілізму нікуди не пропадуть. Водночас прибічники дядька Петра нікуди не подінуться. Навпаки, вже зараз про готовність голосувати за Порошенка говорять люди, які «мали питання». Звісно, влада докладе титанічні зусилля щоби фан-клуб Порошенка максимально розмити. Звісно, будуть і провокації, і медійні диверсії, і чергові «нові обличчя» з метою розмити коло прибічників. Ну, у цю гру гратися можна й удвох.
Порошенко має всі шанси, аби його фан-клуб виявився чисельнішим за фан-клуби опонентів.
