Повноважний посол Японії в Україні Такаші Кураі: «Справа Криму – це питання безпеки міжнародного рівня»

Тиждень зустрівся з Надзвичайним та Повноважним послом Японії в Україні Такаші Кураі, щоб обговорити співпрацю між нашими країнами, напрями для подальшого економічного розвитку й важливість кримського питання.


Автор: Юрій Лапаєв

Яка нинішня позиція Японії щодо України? Чому Токіо й далі підтримує нашу державу, зокрема в питаннях Криму та Донбасу? Чи можете поділитися ключовими принципами японської дипломатії?

— З погляду географії, між Японією та Україною велика відстань. Територіально ви перебуваєте дуже далеко, але водночас наші країни мають спільні інтереси — і тут виникає надзвичайно важливий імпульс для співпраці. По-перше, наші принципи дипломатії та ключова ідея щодо партнерства з Україною полягають у тому, що ми чітко підтримуємо суверенітет, територіальну цілісність і незалежність вашої держави. І як було зазначено в нещодавній спільній заяві міністрів закордонних справ країн G7 щодо України, ми повністю підтримуємо вашу позицію щодо анексії Криму. Чому? Бо йдеться про порушення міжнародних норм, а тому підтримувати вас має кожна країна. Це не локальне питання — в інтересах усього світу дотримуватися міжнародних норм, які не можна порушувати нікому. По-друге, ми водночас підтримуємо ваш стратегічний вектор у напрямі європейської та євроатлантичної інтеграції. Звичайно, ми не є членом ні Європейського Союзу, ні НАТО, однак ми чітко підтримуємо ваші прагнення. По-третє, ми вітаємо структурні реформи, які ви здійснюєте в Україні. Не завжди, але здебільшого зміни, які необхідно зробити в контексті ваших реформ, відповідають вашим прагненням щодо інтеграції з ЄС.

Саме тому ми допомагаємо Україні від самого початку незалежності й особливо після 2014 року, коли ви ухвалили надзвичайно важливе рішення та обрали стратегічний курс на Захід. З усіх цих причин ми допомагаємо Україні й робитимемо це надалі.

Які основні двосторонні проєкти Японія наразі реалізує в Україні?

— Якщо говорити про допомогу для економічного розвитку, то від початку незалежності України її загальний обсяг становить $3,1 млрд. Від 2014-го ми ще більше інтенсифікували нашу допомогу вашій країні: більш ніж половина від усієї суми припадає саме на цей період. Нашу допомогу розподілено між різними сферами. Перша — це інфраструктурне будівництво. Новий термінал аеропорту в Борисполі було збудовано з нашою допомогою, нам було надзвичайно приємно це зробити. А зараз ми готуємо реконструкцію станції аерації в Бортничах. Сподіваємося, невдовзі проєкт буде успішно реалізовано. Третім проєктом може стати будівництво нового мосту в Миколаєві. Це місто дуже перевантажене, тому ми прагнемо зробити об’їзну дорогу, яка дасть змогу оминути центр, перетнути річку й опинитися на іншому березі. Це те, що наразі реалізуємо між нашими країнами.

Я згадав про дуже великі проєкти, однак є ще й менші за масштабом. Ми називаємо їх «низькорівневою підтримкою» і від 2002 року реалізуємо близько десяти таких проєктів на рік. Ідеться про активності, які можна зробити за відносно невеликі гроші. Наприклад, ми надаємо медичне обладнання для лікарень, закриваємо деякі потреби для освіти дітей (як-от меблі або підручники), допомагаємо невеликим громадам. Це обходиться не надто дорого, але є дуже важливим для місцевих мешканців і може підвищити рівень їхнього життя. Таким є другий складник нашої допомоги.

А третій стосується східних регіонів України, зокрема Донбасу. Ініціативи, які ми розпочали у 2014-му, передбачають допомогу військовим шпиталям та інші речі, які можуть покращити там життя. Я особисто двічі відвідував Донбас, мав можливість оглянути відновлення зруйнованого житла для місцевих мешканців. Нам було надзвичайно приємно бачити, що наша підтримка допомагає цим людям, і ми й далі її надаватимемо. На жаль, через пандемію COVID-19 зараз я не маю можливості туди їздити, однак сподіваюся потрапити на Схід, як тільки це стане можливим.

Також можу згадати про нещодавню допомогу для людей, які страждають від коронавірусної хвороби. Ми передаємо певне медичне обладнання. Днями його отримала Державна прикордонна служба України — ідеться про високоточний прилад для МРТ, який надаватиме лікарям важливу інформацію про наявність певних хвороб у пацієнтів. Це дасть медикам змогу швидше призначати точне лікування. Звичайно, прилад використовуватимуть не лише прикордонники, а й звичайні місцеві мешканці.

Згадані проєкти стосуються здебільшого економічної сфери, однак ми також маємо програму для розвитку політичної системи. Для цього підтримуємо Суспільне мовлення України. Упевнені, що незалежна система мовлення є одним із надзвичайно важливих елементів демократії для будь-якої країни, не лише тут. Ми працюємо з Суспільним мовленням упродовж останніх трьох-чотирьох років і далі це робитимемо. Окремо хочу відзначити унікальний напрям нашої підтримки — ми відправляємо своїх представників до складу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Торік була певна перерва, але на початку 2021-го ми знову відправили нашого представника до офісу СММ. І нам надзвичайно приємно це робити.

Де Україна має потенціал для посилення економічної співпраці з Японією? Які напрями вже сьогодні показують найкращі результати?

— Я розповів про підтримку розвитку України. Водночас на комерційній основі ми можемо зробити набагато більше. Поки що це відбувається не зовсім так, як ми сподівалися, адже наша двостороння торгівля 2020-го становила лише $1,26 млрд, що дуже мало. А обсяг інвестицій із Японії в українську економіку дорівнює $14—150 млн — значно менше за обсяг нашої допомоги. Ми впевнені, що для обох наших держав є певний простір для зростання. Зараз ми розпочали перемовини з Україною, щоб переглянути чинний договір щодо оподаткування. Цей двосторонній договір не змінювали з радянських часів. Мені це здалося дивним, чому ми досі його не змінили. Є багато речей, які потрібно переглянути, зокрема систему оподаткування, задля збільшення інвестицій між нашими країнами. Щоб створити ще комфортніші умови для ведення бізнесу між нашими державами.

На що варто зважати українським підприємцям, які планують виходити на ринок Японії (особливості бізнес-культури, вимоги стандартів тощо)? Якщо відомо — які помилки допускають найчастіше і як їх уникнути?

— Ми хотіли би бачити на японському ринку більше підприємців з України. Привабливість японського ринку полягає насамперед у великому внутрішньому попиті, надзвичайно розвинутій інфраструктурі, високому рівні освіти населення та дуже безпечному і стабільному суспільстві. Для інвесторів у Японії створено дуже сприятливі умови.

Що може бути типовим упередженням щодо Японії? Те, що ринок у нашій країні «закритий». Я не знаю, чому і як, однак це чомусь поширене уявлення. Якщо ви глянете на тарифи, то побачите, що ринок Японії — один із найвідкритіших. Наприклад, якщо говорити про сільськогосподарську продукцію, то, звичайно, є певні категорії товарів, на які встановлено високі мита, однак загалом, якщо говорити про середній тариф для агропродукції в Японії, то він становить близько 11%. Водночас середній показник для сільськогосподарських товарів у ЄС — близько 20%.

У багатьох випадках автомобілі ставали причиною дуже жорстких переговорів між Японією та іншими країнами. Однак тариф на ввезення автомобілів до нашої країни становить 0%. І це не через якесь нещодавнє рішення, він такий уже понад 40 років. У США це 2,5%, у ЄС — 10%. Тому упередження ґрунтуються на якомусь непорозумінні.

До того ж коефіцієнт самозабезпечення продуктами харчування в Японії становить близько 40%, тобто 60% ми маємо імпортувати з інших країн. Можливо, це треба виправляти з погляду національної безпеки. Для порівняння, в Австралії цей показник перевищує 200%. Звичайно, Австралія аграрна країна. США і Канада мають понад 100%, Німеччина — 90%. Тому дуже дивно чути про «закритість» японського ринку.

Насамперед я хотів би звернути увагу українських підприємців, які планують вийти на наш ринок, на те, що вони не мають сподіватися, що уряд може контролювати бізнес. Можливо, я помиляюся, однак моє враження таке, що українські бізнесмени вважають, наче спочатку уряд щось вирішує, а потім бізнес слідує за цими рішеннями. Однак це не стосується Японії, у нас такий підхід ефективно не працюватиме. Це також більше чи менше стосується й інших держав. У Японії, так само, як і в Україні чи європейських державах або у США, тобто в усіх демократичних країнах, завдання уряду — створити прийнятні умови для бізнесу, а не контролювати його. Ми не можемо силою наказати бізнесу вийти на певний ринок.

Також помилковою є думка: якщо товар належної якості, а умови або тарифи низькі, то товар автоматично купуватимуть на якомусь іншому ринку. Наприклад, японські автомобілі належать до найпопулярніших у світі. Однак так сталося не за мить чи без зусиль із боку японських виробників та підприємців. Важливими є не лише тарифи чи безпосередньо товар, а зусилля бізнесменів, які прагнуть відповідати вимогам ринку. Дехто вважає, що в Японії присутнє мовне питання або особлива соціальна система, яка ґрунтується на давніх історичних традиціях, однак ми можемо побачити таке в будь-якій країні.

Як відомо, Японія є одним із найбільших світових інвесторів. Що могло би зацікавити японських інвесторів в Україні?

— Я дуже часто розмовляю з японськими підприємцям, які працюють тут або приїхали до України зі штаб-квартир. Є два основні елементи, про які вони кажуть, коли говорять про сильні сторони України. Перший — це високий рівень технологій. У вас дуже професійні інженери, зокрема у сфері ІТ, із низькою, порівняно з іншими країнами Європи, зарплатою. Другий — вигідне географічне розташування вашої держави, поруч із великим європейським ринком і країнами Близького Сходу. Також тут наявна необхідна інфраструктура для транспортування товарів на ці ринки. Це абсолютно правильно.

Ми бачимо великий потенціал для інвестування в ІТ-сферу України. У жовтні 2019 року, коли президент України Володимир Зеленський відвідав Японію, відбулася зустріч між ним і тодішнім прем’єр-міністром Сіндзо Абе. Тоді з нашого боку прозвучала пропозиція відправити делегацію для вивчення стану української ІТ-сфери й пошуку можливостей та потенціалу для більшого залучення японських підприємців. Поки що ця делегація не мала можливості приїхати сюди через пандемію COVID-19, проте якщо є щось, що ми можемо зробити в сенсі технічної допомоги для ІТ-сектору, то радо це реалізуємо. Ми вже організували кілька онлайн-семінарів за участі японських та українських фахівців. І прагнемо робити це й надалі. Я впевнений, що ІТ-сектор має чудову перспективу для збільшення інвестицій.

Зважаючи на географічне розташування, чи є, на ваш погляд, завдання у сфері безпеки й оборони, які наші країни могли би розвивати й виконувати разом? Що вже відбувається між нашими країнами в оборонній сфері? Яке значення для України має японська концепція «Вільного і відкритого Індо-Тихо­океанського регіону»?

— Як я вже зазначив, є два елементи: відстань і спільні інтереси. Разом вони утворюють важливий фундамент для нашої співпраці у сфері безпеки. Я в цьому твердо впевнений. Ми підписали кілька договорів між нашими країнами й здійснили чимало зустрічей. У 2018 році розпочали так званий безпековий діалог, у якому беруть участь представники міністерств оборони та закордонних справ Японії й України. У 2019-му розпочали консультації щодо експортного контролю, зокрема з огляду на безпекові аспекти. А у 2020 році відбулися консультації у сфері кібербезпеки з експертами обох країн. Торішні кіберконсультації були вже другими, перші було організовано в 2016-му. Це сталося одразу після того, як влада України розробила стратегічний документ у сфері кібербезпеки (ідеться про Стратегію кібербезпеки України, затверджену 15 березня 2016 року. — Ред.). І ми пишаємося тим, що були першими з країни G7, хто мав консультації в цій сфері з Україною. Наразі ми здійснюємо перемовини щодо того, де і як можемо організувати наступні етапи всіх трьох згаданих консультацій з українською стороною. Зовсім нещодавно, у березні, було підписано Меморандум про співпрацю в кіберсфері між Національним координаційним центром кібербезпеки України та відповідною японською установою. Вважаю, що це дуже важливий крок для нашої безпекової співпраці.

Тепер про концепцію «Вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону». Вона має певне значення і для України, і для нашого партнерства. Якщо спрощено — Індо-Тихоокеанський регіон (ІТР) є дуже зручною платформою для співпраці між країнами, що там розташовані. Проте не лише між ними, а також і з іншими країнами за межами регіону. Бо ІТР має величезний потенціал для розвитку, там зосереджено понад 60% усього світового ВВП, а також тут проживає понад 65% населення нашої планети. І головне — ми маємо розглядати цей регіон як точку, у якій з’єднуються два континенти і два океани, а також пролягає надзвичайно важливий морський маршрут. Ми віримо, що ця концепція має стати базисом для подальшої співпраці з метою збереження нашої стабільності та подальшого економічного розвитку країн. Для України важливо те, що вона є країною, яка разом із нами створює міжнародне право задля стабільності й розвитку регіону, якого має дотримуватися міжнародна спільнота.

Наскільки я розумію, зараз українська влада, зокрема МЗС, намагається сформулювати новий курс, який має бути більше сфокусованим на Азії, його можна назвати «поворотом до Азії». Якщо Україна намагається розвивати більше зв’язків з Азією в сенсі торгівлі й інвестицій, то звичайно, що морські шляхи стають для вас украй важливими. Чорне море, Суецький канал, Аравійське море, Малаккська протока — ці канали надзвичайно важливі для вас, так само, як і для нас, і для всіх, хто здійснює торгівлю з цим регіоном.

На важливості цього регіону наголошують не лише США, країни АСЕАН та інші держави, що до нього належать, а також останні кілька років і деякі країни Євросоюзу. Слід наголосити, що деякі європейські держави, як-от Німеччина, Франція, Нідерланди й Велика Британія, розробили власні стратегічні документи щодо ІТР, у яких регіон називають однією з найважливіших зон, якій варто приділяти особливу увагу. Отже це справа не лише азійських країн, АСЕАН, Китаю, США, а також і держав ЄС. Я гадаю, що це вплине й на зовнішньополітичний курс України.

Україна нещодавно оголосила про запуск Кримської платформи. Чи підтримує такий крок Японія, чи доцільно це, на ваш погляд? Які практичні кроки, на вашу думку, потрібні для пришвидшення деокупації півострова?

— Мені приємно процитувати вже згадану спільну заяву міністрів закордонних справ країн G7, яку я вважаю дуже правильною. Там зазначено: «Ми принципово вітаємо ініціативу України щодо створення Міжнародної кримської платформи для консолідації зусиль міжнародної спільноти щодо Криму». Це точно відбиває нашу позицію, і ми раді донести її до людей. Це відповідає базовим принципам нашої дипломатії, верховенству права. Міжнародне право не може порушувати жодна країна. Це глобальна справа, а не локальна.

Щодо самої платформи, то хочу лише відзначити зусилля вашого уряду. Нам було повідомлено деякі ідеї щодо декларації або заяви, яка може з’явитися за підсумками конференції платформи. Як ми можемо більше долучитися до цієї платформи? У нашій столиці нині розглядають це питання. Якщо я можу поділитися своїми особистими думками, то дуже важливим залишається питання, як саме ця платформа привертатиме максимум уваги міжнародної спільноти. У цьому сенсі, гадаю, релевантно те, що справа Криму — це не лише локальне питання, тобто йдеться не тільки про Україну. Це питання безпеки регіонального чи навіть міжнародного рівня. Думаю, основою цього питання є саме безпекові аспекти. І якщо люди в усьому світі чи в цьому регіоні, у Європі, зможуть краще зрозуміти, що це стосується також і їхньої безпеки, думаю, обізнаність держав, які візьмуть участь у роботі платформи, може зрости.

Чи варто чекати на безвізовий режим між нашими країнами? Які щодо цього основні перешкоди?

— У січні 2018 року ми спростили візовий режим між нашими державами і це, на щастя, призвело до того, що Японію відвідують дедалі більше людей. Однак візовий режим дуже складний, ми маємо брати до уваги багато технічних питань. Що я наразі можу вам повідомити — ми дуже добре обізнані з очікуваннями українців і потребою в безвізовому режимі, щоб збільшити кількість людей, які відвідують обидві країни. Ми перебуваємо у процесі розгляду наших можливих наступних кроків для подальшого спрощення візового режиму.


Такаші Кураі.
Народився у 1955 році.
У 1981-му розпочав кар’єру в Міністерстві закордонних справ Японії.
Від 1984 року — співробітник Посольства Японії в СРСР.
У 1989—1995 роках обіймав різні посади при МЗС.
У 1995-му був Радником з політичних питань посольства Японії у РФ.
У 1999—2008 роках обіймав різні керівні посади при МЗС.
У 2008—2010 роках був міністром Постійного представництва Японії в міжнародних організаціях у Відні.
У 2010—2012 роках — заступник генерального директора Служби розвідки та аналізу МЗС.
У 2012—2014 роках — міністр, заступник посла Японії в Республіці Корея.
У 2014—2016 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в РФ.
У 2016—2019 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол Японії у Пакистані.
Від 23 січня 2019 року — Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні.

Фото © Сергій Старостенко

Джерело

Поділитися:
Share
Усі відео