Право на військовий суд
Справа генерала Назарова, справа прикордонника Колмогорова, понад три сотні засуджених до ув’язнення військовослужбовців-учасників бойових дій за більше ніж шість років війни на Сході. За кожною справою – конкретні обставини, конкретні учасники, конкретні долі. Крім відверто маніпуляційних і вкрай неоднозначних судових рішень, крім одіозних фігур суддів і неприродної матеріальної зацікавленості адвокатів, ця сумна статистика піднімає ще одну суттєву проблему. Мова про сам соціальний підхід до правової оцінки дій військовослужбовців в умовах збройного конфлікту.
На війні люди працюють, приймають рішення і діють в надзвичайних, у розумінні пересічної людини, обставинах. В умовах надзвичайних психологічних навантажень, прагнення до виконання поставленого завдання, в умовах постійної загрози власному життю і здоров’ю. Беззаперечно, все перелічене і те, що не згадано, не є виправдуванням для тих, хто переступає межі дозволеного здоровим глуздом і людською мораллю.
Під час судового розгляду таких справ, за зізнаннями самих суддів, виявляється достатньо специфіки, яку зазвичай важко, а то і неможливо, зрозуміти, якщо постійно не живеш військовим життям. Не говорячи вже про те, що події із паперових матеріалів судової справи зазвичай сприймаються зовсім по-іншому ніж із суворої реальності мерзлого окопу під Авдіївкою.
Судові структури, які виносять законне рішення, спираються зазвичай на висновки в тому числі і військової експертизи. Але питання проведення, а саме головне – професійності та авторитетності цих експертиз, є темою для окремого обговорення.
Такий стан справ останнім часом все гостріше піднімає системне питання перспективи існування і функціонування в країні системи військових судів. Одразу зазначу, що військові суди не мають прямого відношення до введення воєнного стану і працюють в тому числі і в мирний час. І вже точно вони не мають нічого спільного з військово-польовими судами або “особливими нарадами” і сталінськими “трійками”…
Небагато історії. Залишені в системі військової юриспруденції, як спадщина від ЗС СРСР, військові суди проіснували в нашій країні до 2010 року. Відповідні установи діяли практично в кожному крупному гарнізоні. Цілком зрозуміло, що свого часу ці інституції займалися справами, які були занадто далекими від правопорушень, притаманних військовим конфліктам і діючій армії. Але система працювала і виконувала свою важливу соціальну функцію. Крім того, рішення про ліквідацію системи військової юстиції, за оцінкою спеціалістів, на той час було складовою загального плану тотального ослаблення і розвалу Збройних Сил України.
Вітчизняний і світовий досвід переконливо демонструє, що в більшості випадків лише військовий суддя може розтлумачити складну специфіку службових взаємовідносин і необхідності виконання поставленого завдання, непростий процес прийняття рішень і вплив на це, наприклад, недостатніх даних про обстановку. В будь-якому випадку такий підхід сприймається більш логічніше, ніж розгляд справи про прийняття оперативних рішень вищими офіцерами ЗС України в районному суді…
Як відомо, в житті мало що є абсолютно досконалим. І військове правосуддя не є виключенням. І в ньому також знайдеться місце і упередженості, і особистому переконанню суддів. Кращі практики судочинства у збройних силах провідних країн світу пропонують крім іншого, як свого роду запобіжник, перспективу введення військових судів присяжних. Можливо, прийняття рішення про винуватість або не винуватість посадової особи журі у складі військовослужбовців відповідної категорії та службового досвіду є одним із вищих проявів справедливості по відношенню до тих, кому держава довіряє власний захист силою зброї.
І додатково, військова судова система зможе ефективно працювати лише в замкнутому юридичному контурі. На порядку денному – перегляд повноважень військової прокуратури, введення військової адвокатури, повноцінне виконання своїх функцій військовою поліцією…
Реформи і розбудова воєнної організації держави – це не лише сучасні озброєння і військова техніка. На першому плані завжди була і завжди буде людина. Надання військовослужбовцю гарантій справедливого професійного правосуддя є надважливою складовою належного визнання цієї простої істини.
