Олігарх? І що?!
«Ти не розумієш! Навіть якщо припустити, що ваш Порошенко зробив все те, чим ви пишаєтеся, це не відміняє факту, що він – олігарх! А значить, він не може більше бути президентом! Бо не можна припустити, аби українські реформи починав олігарх! Краще почекати років 10, поки з’явиться реформатор без олігархічного минулого!»
Вам часто доводиться чути подібне? Мене постійно задовбують нагадуваннями: «Порошенко – олігарх» Я розумію, що стараннями наших лівацько-демократичних ЗМІ з олігархів зроблено ворогів №1, проте мене це не чіпляє ані скільки. Чому? Зараз розповім.
Вам ніколи не здавалося дивним, що, щиро ненавидячи олігархів, українці щоразу обирають партії, фінансовані тими самими олігархами? Коли під ногами весною 2014 р. запалала земля, українці голосувати чомусь побігли не за лівоту та «полум’яних патріотів» – вони обрали олігарха Порошенка, причому в один тур. Відповідь – звідти ж, звідки манера дітей в разі загрози тулитися до суворого вчителя (аби захистив) і водночас щиро ненавидіти його, коли загрози нема (бо суворий). Тут треба розібратися, що таке взагалі олігарх?
Ті, кого називаємо олігархами ми, правильніше було б назвати словом гарно відомим нам з історії – магнатами. Наші олігархи – це лідери фінансово-промислових груп, що впливають на політику у власних інтересах. Це головна претензія до олігархів лівоти, що гуртується в редакція ЗМІ та правозахисних ГО. От не впливали б олігархи на політику, було б все добре (підтекст – хай на політику впливають ці самі лівацькі ГО через формування громадської думки). Лихо в тому, що всі ці ГО, ЗМІ та громадські лідери самі продажні до білизни, і тому, кого з них не поворуши, завжди знайдеш зв’язок з якимось олігархом. Окрема тема – грантожери, але про них не в цьому форматі.
Впливати на політику у власних інтересах – шмат ласий, а святе місце пустим не буває. До речі, це не лише наше лихо. Я сильно раджу поцікавитися американськими дослідженнями про впливи корпорацій і фінансових груп США на Республіканську і Демократичну партії. З’являться у нас монопольні партії-корпорації, члени яких не продаються в роздріб, – буде те саме.
Та наразі у нас корпорації не формуються навіть у бізнесі, в політиці й поготів. У українців світосприйняття персоніфіковане, ідеал керівника для українця – це не рада директорів, кожен з яких не має надвлади. Ідеал керівника для українця – це «батько-отаман», суворий але справедливий, тобто такий, який комбінує медяник і батіг в корисних пропорціях.
Саме тому в бізнесі у нас не корпорації, а олігархи. Саме тому у нас партії лідерські. Українця не цікавить 5-й і 8-й номер у списку – українець довіряє лідеру. Це реальність, яка існуватиме достатньо довго. А всі байки про «злам олігархічної системи» – не більше ніж казочка від політиків-аутсайдерів, які дорвавшись до влади… знову сядуть на фінансування від олігархів. Навіть не сумнівайтеся. Питання лише – на чиє саме?
Крупні бізнесмени в Україні – олігархи, бо НЕоліграхами бути вони просто не можуть. В Україні не стоїть питання бути олігархам чи не буди? Вони будуть ще багато десятиріч, і на зміну кожному поваленому олігарху приходитимуть 2-3 олігархи класом поменше. Тому правильне питання звучить не «З магнатами чи проти?», правильне питання: «Ти з Костянтином Острозьким чи з Яремою Вишневецьким?» Ти з олігархом патріотичним, клептократичним чи промосковським?
А чи бувають патріотичні олігархи? Цитую автора книжки «Нарцис» про В. Медведчука та депутата багатьох скликань Дмитра Чобота: «Якби Україна не мала свого українського олігарха і палкого патріота Петра Порошенка, то світ ніколи не побачив би Української Помаранчевої революції – її б просто не було. Бо без знаменитого «5-го каналу» народ миттєво не отримував би правдивої інформації, а, відповідно, і на Майдан він оперативно не зібрався б ніколи; у кращому випадку приїхав би помітингувати на інавгурації Януковича».
Як на мене, вичерпно.
