Нагадування деяким істотам із диктаторськими замашками
Деяким істотам із диктаторськими замашками варто переглянути перебіг однієї історичної події, остання стадія якої розпочалася 22 грудня 31 рік тому. Ідеться про Ніколає та Єлєну (ах, яке співпадіння…) Чаушеску. Саме цього дня самовпевнений диктатор раптово втратив контроль за своєю країною.
Соціальні, економічні, національні проблеми в Румунії наростали вже давно, але до цього часу жорстокий лідер впевнено їх придушував. У цей період вибухнуло повстання в Тімішоарі. Далеке від Бухареста місто не передбачало великих проблем для клану. Армія блокувала весь регіон, а спецназ уже починав зачистку осередків бунту. Усі румунські медіа про повстання й численні жертви мовчали, а глушилки перешкоджали надходженню повідомлень від “ворожих голосів”.
Диктатор повернувся з закордонної поїздки й був засмучений, що його Лєнка сама вперше не справилася з координацією дій силовиків. Провів нараду й отримав звіт. Його Аваков повідомив, що поліція не дасть перекинутися осередкам протестів на столицю, а його Таран і Хомчак дружньо відрапортували, що хоча армія й не повинна виконувати бойові операції в середині країни, але наказ верховного буде виконано, й ці кляті заколотники будуть знищені. Його тодішній Баканов трошки потуплював очка, знав більше за інших, але також доповів, що спецслужба виловлює усіляких тодішніх “прото-порохоботів, наглих ветеранів, соросят і обнаглілих патріотів”, які , будучи проплаченими агентами зарубіжних розвідок та кримінальними елементами, підлягають негайному знищенню.
Розімлілий від переконаності у своїй силі й непереможності диктатор вийшов на балкон головного партійного офісу, щоб звернутися до народу, якого зібралося чимало на площі. Там шумів натовп із тих 73% (хоча тоді це були всі 99%), які весь час активно підтримували диктатора. Чаушеску й думки не припускав, що там уже давно нема ніяких 99%, а якомусь своєму чиновнику-розумнику власному Рябошапці, чи ще кому, за погані прогнози ще рік тому велів вирвати язика, щоб не вторив цій порохоботській пропаганді. Тому Чаушеску був здивований, що натовп не привітав його бурхливими оваціями. Але все ж почав оприлюднювати текст свого нового відосика про всіляких засранців дальнобойщиків на перевантажених машинах, що руйнують найкращі в світі його дороги із великого будівництва. Тоді перейшов до ворогів – усіляких своїх місцевих Порошенків і їхніх порохоботів-підспівувачів. На що натовп уперше чомусь не почав вимагати посадок і швидких розправ, а вичікуючи та зловіщо мовчав.
І тут Чаушеску вперше публічно згадав про “інспіроване імперіалістами” повстання в Тімішоарі. Натовп уже здогадувався, що солощаві новини від місцевого мега-каналу “Ге+Ге” не є правдою, але чекав підтверджень. І отримав їх від першої особи – десь за пару сотень кілометрів за щільною інформаційною завісою вже йде революція, яку топлять у крові. Але головне – революція проти вічного “найвеличнішого лідера сучасності”, як його називала тодішня румунська Мендель, можлива!!!
І натовп загув і рвонув до стін партійного палацу. Армія спершу відкрила вогонь проти мітингарів. Але скоро повсталі почали захоплювати танки, які виїхали на площу, а потім і самі солдати зі зброєю й технікою перейшли на бік народу. Усі старання їхніх Тарана й Хомчака нічого не дали – резерви не рушили проти мітингарів. Керівник спецслужби (їхній Баканов) чомусь виявився мертвим. А місцевий Аваков узагалі не зміг знайти свою виплекану й відгодовану на бюджетних мільярдах нацполіцію. На площі вже йшли бої народу й армійців проти спецслужби Сікурітати. Натовп ринув до воріт головної партійної резиденцій, яка була значно міцніша й захищеніша, ніж партофіс у вертодромі Януковича в Парковому чи на Банковій…
Диктатор із своєю Лєнкою, покинувши своїх Слуг Народу (ага! там також сталінський лозунг про “Слуг народу” прижився), заскочив у вертоліт, який чекав на даху, – значить, варіант БЦ “Парковий” краще вписується в аналогію, хоча й на Банковій може бути площадка). Але далеко втекти не вдалося. Добрався до своєї першої резиденції, яку колись так обіцяв передати дітям, і продовжив утечу на автомобілі. Чомусь дорогою раптом розгубився кортеж, – може, вірні бійці тамтешнього УДО раптом згадали обіцянку відмовитися від кортежів. І врешті був спійманий солдатами ще вчора вірної армії.
Історія цей факт замовчує, але є припущення, що за мить до розстрілу диктатор вигукував прізвище лідера опозиції – свого тамтешнього Порошенка, розуміючи, що лише він зможе врятувати йому життя й гарантувати нормальний і гуманний суд. Але тамтешні ДБР добре попрацювали по опозиції та позбавили всіх засобів і можливостей для оперативних дій – її лідер не зміг вчасно прибути й порятувати Володимира Олександровича… тьху! Ніколає Чаушеску від розправи його вчорашніх вірних виборців, які так приємно кричали: тільки б не Порох… Рятівні тамтешні порохоботи, які вимагали справедливого суду для диктатора, просто не пробилися через натовп розлючених ФОПів, учителів, лікарів та іншої опори диктатора. Вчорашньої опори…
Далі була стара порепана стіна казарми й одна на двох черга з автомата. І зйомка всього процесу розстрілу. Найобразливіше для диктатора те, що кількість переглядів цього відосіка в рази перевершила популярність усіх його попередніх телетрансляцій із промовами та повчаннями для вірного народу… Але розстріл пройшов уже 25 грудня. А 22-го була втеча, арешт і млосне передчуття близької розв’язки. А ще – жодних запасних памперсів…
Отака в мене ремінісценція на історичну тему вийшла. Я цієї ночі трохи не доспав, тому міг щось трошки наплутати з недосипу – румунські ж прізвища, вони такі складні…
