Для місцевих еліт Зеленський вже – ніхто
Що спільного між ув’язненням Антоненка (Ріфа) і програшем Слугами виборів у Кривому Розі?
Спільне те, що і там, і там президент взяв на себе особисту відповідальність за результат. І не справився. І якщо у справі Шеремета його міг підставити хитрий Аваков, переконавший нашого “юриста” в 100% доказах вини Ріфа, то лізти у вибори в Кривому Розі Зеленського не змушував ніхто. У нього був вибір: або влазити в ці вибори, прямо порушивши закон, і ризикувати репутацією у випадку поразки, або залишитися президентом країни і бути вищим за якісь там міські вибори. Зеленський вибрав перше і програв.
В самому факті програшу нічого поганого немає. Одна чи дві поразки тільки гартують. Але у Зеленського поразок вже надто багато. Миру нема, медицина тріщить по швах, епоха бідності змінюється епохою ще більшої бідності, суддя Вовк клав з прибором на всю президентську вертикаль, і цей список можна продовжувати на п’яти листах.
Лідер не може собі дозволити стільки поразок. Через ці поразки від нього вже відвернулися місцеві еліти. Я спілкуюся з кількома головами ОТГ, і вони навіть не приховують зневаги до центральної влади. Для них Зеленський вже – ніхто. Саме тому місцеві вибори закінчилися так сумно для Слуг.
Але наш герой невгамовний. Він лізе у боротьбу з короною, перемовини з МВФ, купу інших, відверто програшних проектів і програє, програє, програє. Через ці поразки Зеленський вже втратив частину поміркованого електорату. Фан-зона поки що з ним, до неї доходить не так швидко. Але поразки суттєво пришвидшують процес. Жгі, найвеличніший, жгі!
“Родина (в лице криворожцев) предала Зеленского”.
Після того, як слуги програли вибори в усіх обласних центрах України, останньою надією півшостого залишався Кривий Ріг. Не обласний центр, але велике промислове місто, до того ж батьківщина 95 кварталу, за котрий, нагадаю, на президентських виборах проголосували 90%, на парламентських – 60%, а тепер – лише 26% (у першому турі).
Безумовно, якби ми писали книгу «Як бездарно просрати все», то вона була би про рейтинг Зеленського.
Найвеличнішому навіть не допомогло те, що діючий мер Вілкул знявся з перегонів в останню мить, а Зеленській майже відкрито агітував за свого однопартійця. Партія слуг пролетіла як фанера над Кривим Рогом.
Памʼятаєте ми вам казали, що зелені — це недозрілі червоні? На прикладі Кривого Рогу ми це спостерігаємо. Замість інфантильних фанатів «кварталу» приходять ОПЗЖ і шарікови. Безумовно, фанати «русского мира» – це погано, але мене радує, коли з очей спадають зелені окуляри, і люди починають бачити реальність.
Це початок зцілення, не сумнівайтесь.
На прикладі виборців рідного міста Зеленського вчергове продемонстровано прагнення частини населення України до рідної ригівсько-малоросійської гавані.
Справа була ні в якій не “топ-корупції”, “втомі від війни” і навіть не у вірі в “нові ліца” – люди щиро не розуміли навіщо та євроінтеграція, розбудова армії, розвиток мови та становлення церкви. Тому з радістю вхопилися за хвилю пропаганди проти Порошенка, яку їм так грамотно та послужливо запропонували з Кремля, щоби виправдати їхню ненависть до “єуропейців”, і тепер голосують за своїх “ровних пацанів”, нафталінових “хозяйствєнніков” і навіть за вбивць.
Це догідливо підхопила і наша зрадлива “еліта”, для якої не існує держави, а виключно особиста вигода, як бачите, країну пограбовано в рекордні терміни.
“Чєрєз 5-10 лєт оні забудут кровь” ©
І саме тому дуже невеликий відсоток народу турбує напруження відносин з Заходом, повернення люстрованих кадрів Януковича, вплив на державні інститути колективного Портнова, деградація армії, відверті переслідування військових та проукраїнських політиків, згортання підтримки культури тощо.
Найгірше, що цьому пропагандистському туману піддалися не тільки представники “одного народа”, але і неймовірна кількість людей, які вважають себе патріотами та прихильникам європейського курсу, – вони і досі за інерцією продовжують клясти “сектантів порохоботів” та “збитого льотчика”, не помічаючи, що знову співпадають з риторикою медведчуківців та кремлівців.
Наразі нація на такому етапі становлення, вчергове втративши шанс на прорив та відкотивши державу на десяток років назад.
Питання “що робити” не має простої відповіді, єднатися навколо державницьких сил завжди давалося українцям непросто, а починати треба саме з цього, вкотре.
