Парадокси традиційної моралі
Давно хотів написати цей пост, але натхнення не вистачало. Дякую угорському депутату, що через Конституцію закріпив поняття шлюбу як союзу чоловіка та жінки і пішов в розпал карантину до гей-клубу, закидатися екстазі та трахатися з хлопцями.
Він не один такий, ви знаєте. Головний гомофоб РФ, наприклад, шалунішка Мілонов – його щирий колега.
Тут є фрейдистська теорія, що усі гомофоби – насправді латентні геї, і їхня ненависть – результат подавлення. Мені такий підхід ввижається можливим щодо деяких, але навряд чи щодо усіх.
В мене є більш складне пояснення. І не тільки гомофобів, які виявляються латентними геями, а й взагалі цілої низки парадоксів. Як так виходить, що борці за традиційну культуру самі часто опиняються не відповідними цьому гордому званню?
Ми ж це часто спостерігаємо. От бігає хлоп, бідкається на те, що нація вимирає через те, що традиційний шлюб занепав. Питаєш – хлоп, скільки в тебе дітей? Жоооодного…
А треба троє, хлопе. Ну, себто треба більше, ніж 2,3, але доведеться округлювати. Після третього ти можеш бігати, волати та когось звинувачувати. А поки трьох немає, ти співучасник цього вимирання. А якщо жодного, то ти з точки зору репродуктивної демографії все одно, що гей.
І він же це знає. Але все одно бігає та плакає.
Чи інший розклад буває. Наприклад, бачив я нещодавно цікаву лекцію про українські молодицькі сексуальні ігри – притули, притирання на вечорницях етс. А під лекцією були коментарі, і в коментаторів рвало шаблон – як це було, якщо суспільство було дуже консервативне, і, наприклад, покритка мала ганьбу на все життя?
Ось тут дуже важливо зрозуміти, що ПРОТИРІЧЧЯ ТУТ ВЗАГАЛІ НЕМАЄ. Ба навпаки – тут є своя логіка.
Є така штука – традиційна мораль. Вона досить універсальна. До цього словосполучення люблять додавати національні означення, але насправді в більшості націй, окрім зовсім екзотичних, ця традиційна мораль означає приблизно одне й те ж. Хоч кашуба запитай, хоч пакістанця, що то є таке, він тобі скаже – жінки цнотливі та скромні, чоловіки хоробрі та чесні, ніхто в сраку не довбеться, а секс тільки після шлюбу. Тут можливі варіації у культурах, де дозволена полігамія, але загальний принцип той самий.
У традиційної моралі завжди і в усіх культурах є проблема. Вона стосується того, ЩО БАЧАТЬ ЛЮДИ. І не стосується того, що вони не бачать, або домовляються не звертати уваги. Традиційна мораль претендує на те, що є загальним дороговказом в усіх життєвих ситуаціях, але реально завжди є ним тільки в тих, про які стає широко відомо.
Так, “офіційно” цього ніхто не скаже. Але реально в усіх культурах ми це так чи інакше знайдемо.
Себто реально – тільки після шлюбу. Цноту треба берегти. Але якщо на притулах дівчинка потре хлопчикові прутень, то ж наче й не зовсім те, проникнення не було ж. Звісно, це треба потайки, але ВСІ ТАК РОБИЛИ. “Мати не сварила – сама такой була”. І взагалі, рибку з’їсти, відомо куди сісти та цноту зберігти технічно можна, якщо знаєш, як сідати.
І при цьому абсолютно логічно, що все одно траплялися ексцеси, а за результатами притул – вагітності. Бо підлітки не дуже уявляли, як воно взагалі працює. Бо батьки – пристойні люди – їм просто про це не розповідали. Розповідати було наче й непристойно. А відпускати на вечорниці – пристойно. Притулятися там – нормально, бо всі так робили. Але якщо залетіла – капець тобі, бо тебе зневажатимуть навіть ті, хто на сусідній койці притулявся, просто обережніше.
І це стосується не тільки сексу. Сама сутність традиційного підходу на практиці – нікого не хвилює, що ти робиш, поки сусід не бачить.
Саме це породжує такі феномени, як “вдома він дружину в криваве месиво місить, але щонеділі в церкві охайний”, або “знає кожен прутень в селі назубок, але вважається поважною матроною, не те що ота шльондра, що під вінцем з пузом стояла”.
Саме тому ситуація, при якій людина активно виступає проти якихось “аморалів” (ЛГБТ, чи вжитку речовин, відмінних від “традиційного” алкоголю), але сама цим займається системно та активно – це абсолютно логічна та послідовна ситуація, і прекрасно вміщується в голові цієї самої людини. Бо вона ж це робить не публічно!
Не публічно – можна. “Мені пофіг, чим вони там займаються, головне, щоб це не вважалося нормою”.
Бо в цій системі принципово, що саме ВВАЖАЄТЬСЯ за норму, а не що реально нею є.
Тому, наприклад, росіяни постійно теревенять, які аморальні голандці. Бо в них дозволена секс-робота та трава. Насправді з якого боку не підійди – голандці значно моральніша за росіян нація. В них значно менше реальних наркоманів, значно менше дітей в дитбудинках, значно розвинутіша благодійність, та й кожна третя вебкам-модель аж ніяк не голандка.
Але у російській – традиціоналістській – парадигмі важливо не те, що в них є, а те, що в них дозволено офіційно. Не те, яка справді в них мораль, а те, що вони проголосили за стандарт.
Це фарисейство. Але це – закономірний результат ситуації, в якій суспільство боїться поглянути саме на себе, боїться прийняти себе. Люди проголошують за стандарт закон, якому не збираються слідувати – і пишаються вже цим стандартом. Бо це набагато легше, ніж змінити самого себе.
Так само, як набагато легше твердити, що борешся за традиційну сім’ю, ніж ї створити.
Ілюстрація © Ірина Сазонова
