Зрада мінських старців, що поблагословлена владою

Фокін не підкачав – треба федералізувати Україну через “надання спецстатусу всьому Донбасу” ©, провести “всєобщую амністію” ©, взагалі, у війні винуватий МВФ, і тільки Путін хоче мііііра.

Хороший переговорник, прям запорука успіху, вміють папіки Зеленському кадри підбирати, нічого не скажеш.

А підпис президента під цим призначенням засвідчує його підтримку такої позиції, інакше б чого той маразматик рота відкривав.

Прям на очах вже готуються здати, вітаю всіх причетних із “бальшинцтва”.

ВР прийняла Закони про амністію і особливості місцевого самоврядування ОКРЕМИХ районів Донецької і Луганської областей ще в вересні 14-го. Під амністію НЕ ПІДПАДАЮТЬ причетні до збиття МН17, тероризму, вбивці, причетні до військових і сексуальних злочинів в зоні конфлікту, ці злочини не мають терміну давності.

Ні про який особливий статус і федералізацію всього Донбасу не може бути й мови, проголосувати за подібне слуги зможуть тільки в екстазі з ОПЗЖ, але демократична опозиція і активне громадянське суспільство будуть жорстко протистояти подібним сценаріям здачі національних інтересів. В мінських угодах йдеться саме про окремі райони, а не Донецьку й Луганську область в цілому, й тому останні пропозиції ТКГ – чергова спроба самого Києва набрати на себе ще більше зобов’язань і вивести з під відповідальності Москву, про яку вже ніхто й не згадує в контексті війни на Донбасі. Закони про амністію і особливості самоврядування ОКРЕМИХ районів не вступили в силу, тому що РФ і їх маріонетки зірвали режим тиші і провели незаконні вибори на окупованих територіях. Тому для миру і амністії потрібно не закони переписувати, а тиснути на РФ з вимогою негайно забрати свої війська і піти геть з Донбасу.

Перехідне правосуддя, застосоване в багатьох країнах, що пережили конфлікти чи війну, передбачає помилування колаборантам та іншим категоріям причетних до конфліктів, але й відповідальність вбивць, і компенсацію жертвам, створення реєстру жертв, репарації, альтернативні види покарань, як то виправні роботи. А по багатьом злочинам, як то сексуальні чи тероризм, покарання доганяє покидьків через десятиріччя. Так, це може бути альтернативне покарання, але воно є . І завжди починається з роззброєння і визнання провини, а не посипання голови жертв агресії чи приниження армії заявами про знак рівності між захисниками і бойовиками…

Останні роки я серйозно вивчала практики перехідного правосуддя і примирення, інклюзивного діалогу, розмінування, подолання розбіжностей в Хорватії, Колумбії, Північній Ірландії, де відбувалися внутрішні конфлікти, й це має серйозні відмінності з ситуацією на Донбасі, де триває ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ РФ, а не внутрішній конфлікт. Тим не менш, досвід країн, які змогли закінчити війни, подолати розколи і розбіжності, є важливим і для України.

Те, що зараз пропонують старці, делеговані в ТКГ, – ніяка не мудрість, ніякий не український сценарій примирення, а ті ж кремлівські яйця, тільки в профіль, сценарій капітуляції . Почалося це з передачі Москві терористів, беркутівців, Цемаха, на що ніколи б не погодилася наша команда. Роками я витримувала тиск росіян і дуже нейтральних представників ОБСЄ, аби не допустити подібного сценарію, коли вбивць віддають непокараних.
Заяви нинішнього керівництва ТКГ від України не лише демонструють дилетантський підхід до принципового для закінчення війни питання відповідальності агресора, підігрування російським наративам про «внутрішній конфлікт» і допомогу Москві якнайшвидше позбутися санкцій, але й яскраво демонструють, чому в України не вийшло на початку 90-х, чому такий разючий відрив між Києвом і Варшавою, Прагою, Таллінном, Вільнюсом, іншими країнами, які стали членами ЄС і НАТО. На машині часу ми повертаємося в 90-і… Коли шия держави повертається в бік Москви, аби та не розсердилася .