Чи завжди глас народу – глас Божий?

Іван Хомяк
Іван Хомяк

“Vox populi vox Dei” – найогидніша з “мудростей”, принесених нам латинянами. Хоча можливо і не латинянами, а Вільямом Мальмсберійським. Був такий історик в Англії ХІІ століття. Однак, кажуть, він бун непоганим істориком, дуже критично ставився до першоджерел, прекрасно володів латиною і часто цитував її в своїй знаменитій “Gesta Regum Anglorum”. Отже, можливо, це не його фантазія, а цитата із якогось першоджерела.

Краще б він прислухався до свого майже земляка Флакка. Цьому педагогу VIII століття також приписують вищезгадану приказку. Але в нього є такі слова: “Nec audiendi qui solent dicere, Vox populi, vox Dei, quum tumultuositas vulgi semper insaniae proxima sit” – “Людям не потрібно прислухатися до тих, хто говорить, що глас народу є гласом Божим, бо збудливість натовпу завжди межує з божевіллям” (лист Карлу Великому, 798 рік).

Ніколи популярність ідеї не відповідала її правдивості, корисності чи навіть моральності. Часто на переломних етапах розвитку “глас народу” був неправий. Тому, коли мені як аргумент висувають “зелебубочки праві та хороші, бо їх більшість”, я хочу запитати: “З якого переляку?”.



Більшість приймає вірне рішення в критичній ситуації лише, коли послугується помилковими уявленнями про неї. Це як в 2014 уявлення більшості про Порошенка як “кращого Януковича” дозволили йому перемогти на президентських перегонах. А не так сталося як сподівалося. Петро Олексійович виявився антирадянським і антиросійським державником та не пішов на популістські бажалки більшості чи ображених Януковичем олігархів.

Тому, дослухаючись до слів Алкуїна Флакка, я стверджую “Vox populi – vox simia” – “Глас народу – глас мавп”.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії