До нитиків у коментах

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Нешановні нитики. Так-так, ті особи, яким аж пече під кожний мій допис прийти порюмсати: «Та ця більшість українців нам знову обере Шарія/ОПЗЖ/агентів Москви» тощо й тощо. Офіційно вас попереджаю – останнім часом я по руках себе б’ю, аби отаких нитиків не почати масово банити.

Бо ви дістали.

Ви знаєте, я зараз пишу книжку про Україну часів гетьмана Мазепи, серед іншого почав шукати народні пісні козацької доби. І от що дивно, я знайшов мізер пісень справді бойових, агресивних і життєстверджуючих і моря творів про гірку нашу долю злиденну і про те, як ми від того страждаємо. Був момент я навіть думав, що така ситуація – наслідок імперської політики, яка справді бойові козацькі пісні не включала в збірки, й відтак вони забулися.



Нині, дізнавшись чимало подробиць гетьманування Мазепи, я розумію, що все було не так. Це правда, українці просто неймовірно полюбляють нити і скиглити там, де треба прориватися і просто мовчки наполегливо вкалувати – крок за кроком. Я писав уже тисячу разів – з такими настроями націю не збудувати. Громадяни, здатні лише нити і скиглити, гідні тільки чергового іноземного пана, але не власної держави. Власна держава – це як власна сім’я, в якій ти сам – коваль свого щастя і своєї долі. Або збудуєш, або ні. Третього не дано. Збагнути час.

Вам кортить у мене в коментах блиснути розумом? Блисніть. Розкажіть мені способи достукатися до наших опонентів і пояснити їм, чому ми думаємо от так, а не якось інакше. Як пояснити їм, що праві ми, і що іншого шляху у них нема? Або краще промовчіть. Як казав президент Кучма – мовчки за розумного зійдете.

Бо краще мовчати, ніж рюмсати: «Все у нас паршиво, а буде іще гірше».

Я живу в ілюзіях? Хай буде так. Я примусив себе колись не бачити перед собою перешкод, я примусив бачити можливості та шляхи здобути жадане, хай навіть у мріях бачити. Завдяки цьому я зараз не плачуся на затримку з/п у замурзаному цеху запорізького заводу, а сиджу у Києві, клепаю власний бізнес, пишу книжки, пишу от цей блог і роблю ще чимало того, про що мріяв. Відтоді, як почав «жити в ілюзіях», так і життя налагодилося.

Я вже не раз писав і знову повторюся. Інфантильність та патерналізм українців – це все є, і це проблема, яку ми будемо викорінювати ще довго. Але головна наша проблема не в цьому. Головна наша проблема – наші громадяни стали жертвами грандіозної інформаційної операції Москви, ефект якої був помножений бійкою за владу між українськими політиками, і задовго вживленою в свідомість українців ідеєю «людини не з системи» та «нових облич». От це – проблема. Боротися треба з нею. Банально словом. Діалогом. Розмовами. Іншого шляху нема.

Або ми переконаємо критичну масу наших опонентів, і країна повернеться на рейки реформ, або ні. Переконувати всі 100% нам не треба – нам треба 51%.

І так, якщо на це вас знову потягло поскиглити: «Вони оберуть Шарія/ОПЗЖ», дивіться вище. Від початку. Разів 20 прочитайте, поки до ВАС дійде.

Це корисно.

Поділитися:
Share

Усі відео