Новий хрестовий похід путінсько-гундяєвського талібана
Подивився частину інтерв’ю, яке міжнародний злочинець Путін, дав одному зі своїх телеканалів. Черговий раз з його вуст лунає майже неприкрита погроза сусідам. Мовляв, все, що навколо сучасної росії, – то «исконно русские земли». Угу… Київ, Ташкент, Самарканд, Баку та інші. Ось прям русские, русские.
І на тлі цього незрозуміла поведінка президента України Володимира Зеленського все більше набирає ознак злочинної. Коли треба прикладати максимальні зусилля задля будування ще більшої міжнародної підтримки України. Залучити усі резерви для посилення санкцій проти росії. Ще більше посилювати армію… Воно бавиться у політичні переслідування.
Дивно! Це через брак політичного фаху чи то навпаки надлишок підліткових комплексів? Хоча… Можливо, просто замовлення, яке цілком співпадає з риторикою Путіна?
Кому ще яких доказів треба? Правитель, який довів власний народ до злиднів, обікрав і підкорив країну, а тепер не має на чому заробляти через падіння цін на енергоносії, проте годувати «за свої» нікого не збирається. Для утримання влади і консолідації такої країни, як Росія, з хворим імперським менталітетом, де володарювання над іншими важливіше за розвиток себе, залишається один шлях: війна за «ісконнорускіє» землі, новий хрестовий похід путінсько-гундяєвського талібана.
Зараз іде активна підготовка. На західних кордонах РФ зосереджуються дивізії, в країнах-цілях, як Україна і Біларусь, йдуть інформаційно-технічні операції для розпалювання внутрішніх конфліктів, радикалізації активних груп і полярізації суспільства.
Захід занадто зайнятий собою, щоб відреагувати. США вступають у дуже тяжку і агресивну передвиборчу кампанію, де Трамп робитиме все, щоб зберегти владу, і домовлятиметься хоч з чортом заради перемоги. Уривки книги Больона свідчать про його, Трампа, явне домінування приватних інтересів над державними.
На адекватну реакцію поточного президента України сподіватися марно. Будьте готові до самоорганізації, як навесні 2014. Все лише починається.
Пострадавший дал интервью канадской газете “Globe and Mail”.
На вопрос, доверяет ли он Путину, Зе ответил, что “у него не было времени это решить”.
Ещё раз капслуком: У ЗЕ НЕ БЫЛО ВРЕМЕНИ РЕШИТЬ, МОЖНО ЛИ ДОВЕРЯТЬ ПУТИНУ.
И контрольный. Президент страны, 14 тысяч жителей которой были убиты, десятки тысяч лишились своих домов, а почти 10% территории аннексировано, не знает, можно ли доверять тому, по чьему прямому указанию это было сделано.
Я не знаю, как ЭТО комментировать. И да, Пороха таки нужно посадить. На место Зе. Иначе перитонит.
Он реально какой-то слоупок, других вариантов уже нет.
По прошествии шести лет российской агрессии, после тринадцати тысяч погибших украинских граждан, после сбитых Ил-76 и MH17, ракетных ударов по Мариуполю и Краматорску… Лять, этот список можно продолжать весь день!
И вот после всего этого у Зеленского не хватает времени определиться – доверяет он Путину или нет.
ШТА?!
Снимите уже кто-то его с ручника!
– Головний заліський сектант (в нього і в Україні чимало послідовників) привітав з днем початку радянсько-німецької війни;
– Путлєр фактично оголосив війну сусіднім державам, заявивши, що під час розвалу срср рашка віддала багато своїх територій;
– Зе в інтерв’ю канадському виданню заявив, що “в нього не було часу зрозуміти, чи довіряє він путлєру”;
– За маленьке й незрозуміле проголосувала абсолютна більшість українців.
Ну і що ти тут понаписував, для чого повторювати загальновідомі факти, – спитаєте ви.
Та все просто: для гундяя, путлєра і їм подібних війна – це свято. На тому “святі” не вони ж вмирають. Коли би не було війни, рашка вже би розвалилась. Вони ж живуть тільки ностальгією за поразками і горем. Хіба ІІ Світова то не поразка для цивілізації?
Пан Зе, як і його виборець (навіть отой, що загорнутий в червоно-чорний прапор), ностальгує за срср. Своє ностальжі воно пояснює просто: нє біло багатих, і усє нас баялісь.
Не знаю як ви, а я вважаю кожного прихильника зелені або абсолютним дурнем, або тупим любителем “руськава міра”.
Путін каже, що республіки не мали права виходити з СРСР в кордонах 1991 року.
Путін відверто пропонує “западним партнерам” поділити Україну і хоче повернути “велику кількість російських земель”.
Путін анексує Крим і організовує “референдуми” в ОРДЛО.
Путін після зустрічі з Зеленським збільшує кількість обстрілів та ігнорує всі “перемир’я”.
Путін впевнений, що “президент Украины приедет в Москву, подождем”.
В результаті домовленостей з Путіним про “розведення” кількість загиблих та поранених українських бійців зростає.
Знаєте, які висновки робить Зеленський?
“У меня нет времени выбирать: доверять или не доверять Путину”, – заявляє президент в інтерв’ю канадському виданню. Тобто варіант з довірою після всього цього все ж таки можливий?
Виходить тисячі смертей, теракти, анексія з окупацією, відверті погрози та провал всіх домовленостей нічого не вартуют, та в очах президента України “не все так однозначно”?
Цей приклад необучаємості зайвий раз доводить нездатність Зеленського в принципі захищати інтереси України.
В калюжі він, а ні в якому не озері, і тим більше не в океані, хіба що на його дні.
Сцуко, я все пропустила!
Оказываецца, наш царственный уе*ан Володенька не мав часу вирішити, чи варто довіряти Путіну.
И это оно заявляет канадскому изданию, на минуточку.
Президент страны, которая седьмой год хоронит своих детей.
Президент страны, которая ПЕРВАЯ за многие годы дала реальный отпор этим ох*евшим запоребрикам.
Президент страны, которой до сих пор грозит полномасштабная война.
Слушай сюда, утырок.
У меня был в Донецке друг, потерявший в ВОЙНЕ С РФ бизнес, квартиру, семью. Он возил воду и еду в ДАП. Там тогда умирали украинцы, которые точно знали о доверии к России всё. А потом мой друг исчез в одной из поездок. Совсем исчез. У него даже нет могилы. Но ты ж в это время х*ем по роялю колотил где-то, не помнишь, наверное.
А потом я волонтёрила в Черновцах, куда сбежали семьи татар из Крыма. Сбежали в летних шлёпанцах и с кучей детей. Сбежали без вещей, без денег, без планов. Сбежали потому, что еще живы их бабушки и дедушки, знающие о доверии к России всё. Но ты в это время на корпоративчиках про “национальный бренд” шутил, не знал, наверное.
А потом я приехала в Днепр, и в госпитале, где лечился мой муж, смотрела на обожженных, искалеченных людей. Людей без глаз, без ног, поломанных, изувеченных, но с пронзительным пониманием того, стоит ли доверять Путину. Только ты ж в это время киношки в России пилил, не до того тебе было, да?
А теперь моя страна, пропитанная кровью лучших, превращается в посмешище и позор. Потому что герои умирают, и ссыкливые твари, откосившие от мобилизации, становятся заметнее.
Они даже думают, что бессмертны.
Но это всё временно.
Очень скоро и у тебя, Володенька, наступит веселое время. Время, когда тебе припомнят всё.
